Когнітивні стилі: що це, Стернберг і межі «стилів навчання»
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 1 листопада 2024 · Редакційна політика
Когнітивні стилі — це поняття про відносно характерні способи, якими люди сприймають, організовують і опрацьовують інформацію. У різних дослідницьких традиціях «стиль» означав дещо різні речі: від особливостей перцептивного аналізу до переваг у розв’язанні задач і організації мислення. Тому когнітивний стиль не варто сприймати як один універсальний тест, фіксований «тип мозку» або друге ім’я інтелекту.
Сучасний інтегративний огляд Марії Кожевнікової описує когнітивні стилі як евристики опрацювання інформації, що можуть проявлятися на різних рівнях — від сприймання до метакогнітивної регуляції. Водночас сама галузь накопичила проблеми з великою кількістю конструктів, різними способами вимірювання та перетином зі здібностями й рисами особистості. Коректніше говорити про кілька дослідницьких традицій, а не про єдиний затверджений перелік «типів людей».
Що таке когнітивний стиль
У класичному розумінні когнітивний стиль описує не те, наскільки добре людина мислить, а те, як вона схильна організовувати когнітивну діяльність. Це принципова відмінність від рівня здібностей. Двоє людей можуть однаково успішно виконати завдання, але використовувати різні способи пошуку інформації, оцінювання альтернатив або структурування матеріалу.
Проте межа між «стилем» і «здібністю» не завжди чиста. Частина показників, які історично називали стилями, корелює з виконанням когнітивних тестів. Тому сучасна наукова оцінка потребує перевіряти кожен конкретний конструкт окремо: що саме вимірює інструмент, наскільки стабільні його фактори, як він пов’язаний з інтелектом, особистістю та контекстом.
Ширший контекст індивідуальних відмінностей у сприйманні, увазі, пам’яті та мисленні розглядає когнітивна психологія. Когнітивні стилі є лише одним із способів описувати варіативність когнітивної діяльності.
Чому немає одного списку когнітивних стилів
У популярних текстах часто з’являється один змішаний перелік: «аналітичний/цілісний», «візуальний/вербальний», «рефлексивний/імпульсивний», «глобальний/локальний», «полезалежний/поленезалежний». Науково це неточно. Ці пари походять із різних теоретичних програм, вимірювалися різними інструментами і не утворюють автоматично одну спільну типологію.
Полезалежність і поленезалежність
Лінія Германа Віткіна описувала відмінності в тому, наскільки людина під час перцептивного аналізу спирається на зовнішнє поле або здатна виокремити елемент із контексту. У класичних роботах це трактували як біполярний вимір, а не як «кращий» і «гірший» тип. Пізніші огляди водночас звертали увагу на проблеми визначення та вимірювання і на те, що частина завдань на поленезалежність тісно пов’язана з просторовими здібностями.
Отже, результат такого завдання не варто перетворювати на глобальний висновок про особистість, професійну придатність або загальну «якість мислення» людини.
Рефлексивність та імпульсивність
Інша традиція досліджувала співвідношення швидкості й точності під час вибору відповіді. «Рефлексивність» тут означала схильність довше перевіряти альтернативи перед відповіддю, а «імпульсивність» — відповідати швидше з більшою імовірністю помилки в певних завданнях. Це конкретніший дослідницький конструкт, а не характеристика всієї поведінки людини.
Ці приклади показують головне: назва «когнітивний стиль» охоплює різні моделі, тому перед практичним застосуванням потрібно знати, про який саме конструкт і який інструмент ідеться.
Роберт Стернберг і стилі мислення
Окрему впливову модель запропонував Роберт Стернберг. У статті 1988 року Mental Self-Government: A Theory of Intellectual Styles and Their Development він описав теорію ментального самоврядування. Її головна ідея: інтелектуальні стилі можуть бути містком між інтелектом і особистістю та описувати бажані способи використання інтелектуальних ресурсів.
У цій моделі стиль — не рівень здібності. Людина може мати високу здатність до певної діяльності, але не віддавати перевагу тому способу організації роботи, якого ця діяльність вимагає. І навпаки, перевага певного стилю не гарантує високої результативності.
Стернберг використав метафору форм державного управління і виділив 13 стилів у п’яти вимірах:
Функції: законодавчий, виконавчий, суддівський. Законодавчий стиль пов’язується з перевагою створювати власні правила й способи розв’язання; виконавчий — працювати в межах заданих структур; суддівський — оцінювати, порівнювати й критикувати.
Форми: монархічна, ієрархічна, олігархічна, анархічна. Вони описують спосіб розподілу уваги й пріоритетів між цілями та завданнями.
Рівні: глобальний і локальний. Йдеться про перевагу працювати із загальною картиною або з конкретними деталями.
Сфери: внутрішня і зовнішня. Вони стосуються переваги працювати автономніше або у взаємодії з іншими.
Спрямованість: консервативна і прогресивна. В оригінальній статті 1988 року використано conservative і progressive; у пізнішій літературі для полюса, орієнтованого на новизну та вихід за усталені правила, часто трапляється назва liberal.
Модель не слід читати як 13 незмінних «типів особистості». Вона описує стилістичні переваги, які можуть мати різну доречність у різних завданнях і середовищах.
Для розуміння того, чим стилі відрізняються від здібностей у дослідницькій програмі Стернберга, корисно окремо подивитися на його тріархічну теорію інтелекту. Це інша теорія: її не потрібно зливати з моделлю ментального самоврядування.
Як вимірювали стилі мислення Стернберга
Для емпіричного дослідження цієї моделі використовувався Thinking Styles Inventory, пов’язаний із роботами Стернберга та Роберта Вагнера. У кроскультурному дослідженні Лі-Фан Чжан 1999 року 151 студент Гонконзького університету заповнював цей інструмент. Авторка повідомила, що стилі, оцінювані інвентарем, можна було ідентифікувати у вибірці, а деякі з них були пов’язані з віком, досвідом роботи та подорожей.
Це дані на підтримку можливості досліджувати модель поза початковим американським контекстом, але вони не роблять інвентар універсальною діагностикою мислення. Одна вибірка зі 151 студента не може сама по собі підтвердити незмінну 13-стильову структуру для всіх культур і вікових груп.
У 2005 році Стернберг і Чжан обговорювали стилі мислення як можливу основу диференційованого навчання. Це історично важлива частина програми, але її не слід автоматично переносити на популярну тезу «візуала треба вчити картинками, аудіала — звуком». Для цього розрізнення корисний матеріал про навчання на основі досвіду: цикл Колба описує роботу з досвідом і сам по собі не доводить ефективність підлаштування викладання під «стиль».
Когнітивні стилі і «стилі навчання» — не те саме
Термін learning styles у популярній освіті часто означає, що людина нібито має провідний канал навчання — наприклад, візуальний, слуховий або кінестетичний — і що матеріал треба подавати саме в цьому форматі. Найсильніша версія цього твердження називається гіпотезою відповідності: навчання має бути кращим, коли спосіб викладання збігається з визначеним стилем учня.
Це інше твердження, ніж загальна ідея про індивідуальні відмінності в когнітивній діяльності. Люди справді можуть мати уподобання щодо формату, а різні завдання справді потребують різних видів представлення інформації. Але з цього не випливає, що діагностування людини як «візуала» чи «аудіала» і систематичне підлаштування викладання під цю мітку покращує навчання.
Огляд Гарольда Пашлера, Марка Макденіела, Дага Рорера і Роберта Бйорка сформулював суворий критерій для перевірки такої гіпотези: має з’явитися перехресна взаємодія, коли один спосіб навчання краще працює для однієї групи, а інший — для іншої.
Що показав метааналіз 2024 року
Систематичний огляд і метааналіз Вірджинії Клінтон-Ліссел та Крістін Літцінгер включив 21 придатне дослідження, 101 розмір ефекту і 1712 учасників. У середньому авторки отримали невеликий позитивний ефект відповідності — g = 0,31. Але критично важлива деталь: лише 26% показників навчальних результатів демонстрували перехресну взаємодію щонайменше для двох стилів, тобто саме той патерн, який потрібен для підтвердження гіпотези відповідності.
Авторки також відзначили низьку якість значної частини досліджень. Їхній висновок був обережним: виявлені переваги занадто малі й непослідовні, щоб виправдати широке впровадження підлаштування навчання під модальні «стилі» з огляду на витрати часу й ресурсів.
Тому практичне правило краще формулювати не як «знайдіть свій тип і вчіться тільки так», а як «добирайте спосіб представлення до змісту й завдання та не обмежуйте себе фіксованою міткою». Схема корисна там, де справді важливі просторові зв’язки; текст — там, де треба точно передати вербальну інформацію; практика — там, де потрібно сформувати дію. Це властивості навчального завдання, а не доказ трьох типів мозку.
Чи є візуальний і вербальний когнітивні стилі
У науковій літературі справді існує окрема лінія досліджень візуально-вербальних відмінностей. Однак її не можна безпосередньо ототожнювати з популярною типологією «візуал — аудіал — кінестетик». Дослідження можуть окремо розглядати когнітивні здібності, стилістичні переваги та суб’єктивні уподобання щодо формату — це не одна й та сама змінна.
Саме змішування цих рівнів і створює популярну помилку: з факту, що люди відрізняються у здібностях і вподобаннях, робиться сильніший висновок, ніби кожному потрібно викладати матеріал через один «правильний» канал.
Для чого поняття когнітивного стилю може бути корисним
У науці поняття стилю може бути корисним для опису індивідуальних відмінностей у способах опрацювання інформації, постановки гіпотез про взаємодію людини із завданням і дослідження гнучкості когнітивних стратегій.
В освіті обережніше говорити не про «призначення» учня до типу, а про різноманітність способів роботи з матеріалом. Варто давати можливість аналізувати, порівнювати, створювати, пояснювати, працювати з текстом, схемою і практичним завданням тоді, коли ці форми відповідають змісту.
Коли йдеться про здатність створювати нові рішення, доречніше звертатися до окремих досліджень творчого мислення та креативності, а не виводити творчі здібності з одного стилістичного ярлика.
У роботі або саморозвитку модель стилів може бути мовою для рефлексії над тим, які завдання людині зручніше структурувати самостійно, де вона віддає перевагу заданим правилам, чи легше їй починати із загальної картини або з деталей. Але такі спостереження не повинні перетворюватися на кадровий тест «хто для чого створений» без окремої перевірки надійності й валідності конкретного інструмента.
Наукові обмеження поняття
Множинність моделей. Під словом «стиль» у різні десятиліття об’єднували дуже різні явища.
Вимірювання. Якщо тест стилю сильно корелює зі здібністю, виникає питання, чи вимірює він саме перевагу способу мислення, а не рівень виконання.
Перетин з особистістю. Частина стилістичних показників пов’язана з рисами особистості, тому межі між цими конструкціями можуть бути нечіткими.
Контекст. Перевага певного способу роботи не означає, що він найкращий для кожного завдання. Адаптивність часто потребує перемикання стратегій.
Ризик ярликів. Категорія, створена як дослідницька модель, легко перетворюється в побутову ідентичність: «я візуал», «я глобальний мислитель», «я не можу вчитися з тексту». Такі висновки значно сильніші за те, що дозволяють стверджувати дані.
Когнітивний стиль — це не діагноз
Когнітивні стилі не є психічними розладами і не використовуються для встановлення клінічного діагнозу. Вони також не визначають інтелект, творчість або професійні здібності людини одним числом чи типом.
Якщо модель використовується в освіті або консультуванні, важливо знати конкретний інструмент, його психометричні характеристики та межі інтерпретації. Самоопис «мені легше бачити схему» може бути корисним практичним спостереженням; він не є доказом незмінного нейрокогнітивного типу.
Підсумок
Когнітивні стилі — це велика історична й сучасна область досліджень індивідуальних відмінностей у способах опрацювання інформації. Вона не має одного загальноприйнятого списку типів. Полезалежність/поленезалежність, рефлексивність/імпульсивність, візуально-вербальні відмінності та стилі мислення Стернберга походять із різних програм і мають різні інструменти та проблеми валідності.
Теорія ментального самоврядування Стернберга є окремою моделлю інтелектуальних стилів, а не тестом рівня інтелекту. Популярна гіпотеза «стилів навчання», за якою викладання треба підбирати під фіксований канал учня, є ще одним, сильнішим твердженням і не має достатньої доказової підтримки для широкого застосування.
Український психологічний ХАБ розглядає ці поняття як дослідницькі моделі з конкретною історією, методами вимірювання й обмеженнями — а не як ярлики для людей.
Часті запитання
Що таке когнітивний стиль?
Когнітивний стиль — це поняття для опису відносно характерного способу сприймати, організовувати або опрацьовувати інформацію. Різні теорії вкладають у нього різний зміст, тому немає одного універсального тесту когнітивного стилю.
Когнітивний стиль — це рівень інтелекту?
Ні. Теоретично стиль описує спосіб використання когнітивних ресурсів, а здібність — рівень виконання. На практиці деякі стилістичні показники можуть перетинатися зі здібностями, тому важлива психометрична перевірка конкретної шкали.
Які стилі мислення виділяв Стернберг?
У теорії ментального самоврядування Стернберг описував 13 інтелектуальних стилів у п’яти вимірах: функції, форми, рівні, сфери та спрямованість. Це стилістичні переваги, а не 13 рівнів інтелекту чи клінічних типів.
Чи існують «візуали» й «аудіали»?
Люди можуть мати різні здібності та суб’єктивні вподобання щодо форматів. Але це не підтверджує сильну тезу, що кожна людина має фіксований навчальний канал і краще вчиться лише тоді, коли викладання відповідає цьому каналу.
Чи треба підлаштовувати навчання під «стиль навчання»?
Метааналіз 2024 року не дає достатніх підстав для широкого впровадження такого matching-підходу. Доцільніше добирати формат до змісту і завдання та використовувати різні способи представлення матеріалу, не обмежуючи учня одним ярликом.
Чи можна використовувати Thinking Styles Inventory як діагноз?
Ні. Thinking Styles Inventory — дослідницький інструмент, пов’язаний із теорією ментального самоврядування. Його результати не є клінічним діагнозом і не повинні самі по собі визначати професійний або освітній маршрут людини.
Пов’язані статті
Джерела
Kozhevnikov M. Cognitive Styles in the Context of Modern Psychology: Toward an Integrated Framework of Cognitive Style. Psychological Bulletin. 2007;133(3):464–481. DOI 10.1037/0033-2909.133.3.464.
Witkin HA, Goodenough DR. Field Dependence Revisited. ETS Research Bulletin. 1977. DOI 10.1002/j.2333-8504.1977.tb01141.x.
Evans C. Field independence: Reviewing the evidence. British Journal of Educational Psychology. 2013. DOI 10.1111/bjep.12015.
Sternberg RJ. Mental Self-Government: A Theory of Intellectual Styles and Their Development. Human Development. 1988;31(4):197–224. DOI 10.1159/000275810.
Zhang LF. Further Cross-Cultural Validation of the Theory of Mental Self-Government. The Journal of Psychology. 1999;133(2):165–181. DOI 10.1080/00223989909599731.
Sternberg RJ, Zhang LF. Styles of Thinking as a Basis of Differentiated Instruction. Theory Into Practice. 2005;44(3):245–253. DOI 10.1207/s15430421tip4403_9.
Pashler H, McDaniel M, Rohrer D, Bjork R. Learning Styles: Concepts and Evidence. Psychological Science in the Public Interest. 2008;9(3):105–119. DOI 10.1111/j.1539-6053.2009.01038.x.
Clinton-Lisell V, Litzinger C. Is it really a neuromyth? A meta-analysis of the learning styles matching hypothesis. Frontiers in Psychology. 2024;15:1428732. DOI 10.3389/fpsyg.2024.1428732.