Згуртованість військового підрозділу: довіра, взаємна підтримка і психологічна стійкість
Оновлено: 2 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Згуртованість військового підрозділу — це багатовимірна властивість групи, яка показує, наскільки військовослужбовці здатні залишатися єдиною функціональною системою: підтримувати спільне завдання, покладатися одне на одного, довіряти командуванню, обмінюватися потрібною інформацією, взаємно підтримуватися під навантаженням і зберігати належність до підрозділу. Вона охоплює соціальні зв’язки, завданнєву єдність і відносини між військовослужбовцями та лідерами. Систематичний огляд поздовжніх військових досліджень показує, що згуртованість доцільно розглядати одночасно за її змістом — соціальним і завданнєвим — та за рівнем зв’язків — горизонтальним, вертикальним і організаційним (Fors Brandebo et al., 2022).
У військовому контексті це окремий канонічний намір. Загальна згуртованість команди описує закономірності робочих команд у різних організаціях, а згуртованість військового підрозділу формується в умовах ієрархії, високої взаємозалежності, службового навантаження, ризику, ротацій, поповнення особового складу та спільної відповідальності за виконання завдань. Водночас згуртованість не є синонімом дружби, психологічної стійкості, бойового духу, морально-психологічного стану або психічного здоров’я.
Сильна згуртованість часто є ресурсом, але сама по собі не гарантує правильних рішень або психічного благополуччя. Вона підсилює ті норми й способи взаємодії, навколо яких об’єднаний підрозділ. Саме тому для військової психології важливо оцінювати не тільки силу єдності, а й те, навколо чого ця єдність побудована.
Що саме утримує військовий підрозділ разом
Згуртованість виникає не з одного почуття «ми». Вона складається з кількох пов’язаних, але різних компонентів. Це розрізнення потрібне і для досліджень, і для практики: підрозділ може мати високу соціальну близькість, але слабку координацію завдань; довіряти побратимам, але не командуванню; пишатися належністю до військової частини, але відчувати відчуження всередині малої групи.
Горизонтальна згуртованість: зв’язок між військовослужбовцями
Горизонтальна згуртованість описує відносини між людьми одного підрозділу: взаємну надійність, відчуття підтримки, готовність допомогти, прийняття в групі та переконання, що інші не залишать людину сам на сам із навантаженням. У військових дослідженнях саме цей вимір вивчали найчастіше. Поздовжній огляд показує, що сильніша горизонтальна згуртованість пов’язувалася з низкою сприятливих психологічних і службових результатів, хоча якість доказів і конкретні ефекти різняться між дослідженнями (Fors Brandebo et al., 2022).
Вертикальна згуртованість: довіра між підлеглими й лідерами
Вертикальна згуртованість стосується зв’язку військовослужбовця з безпосередніми командирами та іншими лідерами підрозділу. Її підтримують передбачуваність рішень, професійна компетентність, повага, турбота про людей, чесне пояснення рішень у межах доступної інформації та послідовність правил. Систематичний огляд військових поздовжніх досліджень виявив, що мотиваційне, поважне й підтримувальне лідерство є одним із найпослідовніше зафіксованих чинників формування згуртованості (Fors Brandebo et al., 2022).
Вимірювання вертикальної згуртованості продовжує уточнюватися. Велике поздовжнє дослідження на даних Army STARRS із понад десятьма тисячами військовослужбовців підтвердило добрі психометричні властивості короткої шкали вертикальної згуртованості й водночас показало, що горизонтальні та вертикальні зв’язки варто аналізувати окремо (Sherman & Lucier-Greer, 2025).
Завданнєва і соціальна згуртованість
Завданнєва згуртованість означає єдність навколо спільної роботи: зрозумілу мету, взаємозалежність ролей, узгоджені пріоритети, взаємний контроль виконання і готовність координуватися. Соціальна згуртованість стосується міжособистісної близькості, належності та позитивних зв’язків. Обидва виміри можуть бути корисними, але вони не взаємозамінні.
Метааналіз групової згуртованості та результативності показав, що зв’язок із виконанням особливо важливий там, де робота вимагає інтенсивної взаємозалежності й координації (Beal et al., 2003). Для військового підрозділу це означає, що згуртованість має оцінюватися не за тим, наскільки люди «дружать», а за тим, чи можуть вони надійно діяти разом і підтримувати функціональну взаємодію під навантаженням.
Довіра як ядро функціональної згуртованості
Довіра в підрозділі — це очікування, що інші діятимуть достатньо надійно, компетентно й передбачувано, а лідери не використовуватимуть владу довільно. Вона має щонайменше два напрями: довіра між побратимами і довіра до керівництва. Загальний метааналіз 112 незалежних досліджень команд, що охопив 7 763 команди, виявив стійкий позитивний зв’язок внутрішньокомандної довіри з результативністю; цей зв’язок був сильнішим за високої взаємозалежності завдань (De Jong et al., 2016).
У військовій групі довіра не дорівнює безумовній згоді. Функціональна довіра дозволяє покладатися на виконання ролей, повідомляти про помилки й обмеження, просити підтримку, передавати важливу інформацію та приймати корекцію без руйнування взаємної поваги. Якщо «довіра» фактично означає заборону на сумнів або замовчування проблем, це вже інша групова норма, яка може знижувати якість рішень.
Для командира довіра накопичується через повторювані епізоди: однакові правила для порівнюваних ситуацій, пояснюваність рішень, відповідність слів діям, визнання помилок, реалістичні вимоги та захист гідності підлеглих. Для військовослужбовців вона так само формується через передбачуване виконання зобов’язань, взаємну відповідальність і відсутність прихованого перекладання ризику або навантаження на інших.
Взаємна підтримка: що вона дає і де проходять її межі
Взаємна підтримка в згуртованому підрозділі має практичний психологічний зміст: люди помічають зміни в стані одне одного, можуть нагадати про базове відновлення, допомогти організувати звернення до фахівця, підтримати під час повернення після перерви або втрати й знизити соціальну ізоляцію. В українській системі психологічної допомоги взаємодопомога має чіткі межі: чинний Порядок організації психологічної допомоги в системі Міністерства оборони України передбачає першу психологічну допомогу та взаємодопомогу військовослужбовцями, які отримали відповідну підготовку.
Підтримка побратимів не є психотерапією, психіатричним лікуванням або діагностикою. Якщо в людини виникають стійкі порушення сну, різке погіршення функціонування, небезпечна поведінка, тривалі посттравматичні симптоми, виражена депресивність або інші ознаки психічного розладу, згуртований підрозділ може допомогти швидше помітити проблему й підтримати звернення, але не замінює професійної допомоги.
Згуртованість, психологічна готовність і психологічна стійкість
Згуртованість є груповим ресурсом, а психологічна готовність військовослужбовця описує стан і систему характеристик конкретної людини, з якими вона входить у виконання завдання. Висока згуртованість може підтримувати готовність через передбачуваність взаємодії, довіру й взаємну підтримку, але не робить кожного члена підрозділу автоматично готовим до будь-якого навантаження.
Так само згуртованість не тотожна психологічній стійкості. Стійкість стосується здатності зберігати або відновлювати функціонування під час і після труднощів; згуртованість описує якість групових зв’язків, які можуть бути одним із ресурсів цього процесу. Військові поздовжні дослідження справді пов’язують сильнішу згуртованість із вищою впевненістю в керуванні стресовими реакціями та кращими психологічними результатами, але наявні дані не дають підстав перетворювати згуртованість на універсальний «захист від травми» (Fors Brandebo et al., 2022).
Окремо слід розрізняти згуртованість і морально-психологічний стан військовослужбовців та підрозділу. Морально-психологічний стан є ширшим військово-психологічним поняттям, у якому згуртованість може виступати одним із групових чинників або показників. Один високий показник згуртованості не описує повний стан підрозділу.
Що показують дослідження про психічне здоров’я
Найсильніший висновок сучасної доказової бази полягає в тому, що згуртованість є значущим соціальним і організаційним ресурсом, але її зв’язок із психічним здоров’ям не можна читати як просту причинну формулу. У систематичному огляді 35 військових поздовжніх досліджень більшість робіт про наслідки згуртованості стосувалася саме психічного здоров’я; загальна картина схилялася до захисних асоціацій, але автори наголосили на дефіциті довгострокових інтервенційних досліджень і неоднакових способах вимірювання (Fors Brandebo et al., 2022).
У проспективному дослідженні 4 645 військовослужбовців армії США сильніше відчуття згуртованості до розгортання було пов’язане з нижчим ризиком низки психічних розладів і суїцидальних думок після повернення навіть після статистичного врахування попереднього стану та бойового навантаження; скориговані відношення шансів для різних наслідків становили приблизно 0,72–0,85 на одне стандартне відхилення згуртованості (Anderson et al., 2019). Це перспективні асоціації, а не доказ того, що підвищення згуртованості саме по собі запобігає конкретному діагнозу.
Інше велике поздовжнє дослідження військовослужбовців, які перебували в Афганістані, показало, що горизонтальна згуртованість на індивідуальному рівні послаблювала зв’язок бойового навантаження з подальшими симптомами ПТСР і депресії; для вертикальної згуртованості такий ефект був виявлений для симптомів ПТСР. На рівні підрозділів горизонтальна згуртованість також демонструвала буферні асоціації з кількома психічними наслідками (Campbell-Sills et al., 2022).
Ці результати не змінюють канонічного розмежування: бойовий стрес є широкою реакцією на бойове середовище, а ПТСР та інші психічні розлади мають власні клінічні критерії. Згуртованість може впливати на контекст переживання навантаження і доступність підтримки, але не є діагностичним критерієм і не замінює лікування.
Перехресне дослідження 11 411 австралійських військових також виявило, що низька згуртованість була пов’язана з вищими шансами симптомів ПТСР, дуже високого психологічного дистресу та проблемного вживання алкоголю (Kanesarajah et al., 2016). Через дизайн цього дослідження з нього не можна встановити напрям причинності: гірший психічний стан сам може змінювати сприйняття підрозділу, а обидва показники можуть залежати від інших умов служби.
Коли сильна згуртованість може стати проблемою
Згуртованість підсилює групові норми, а не оцінює їхню якість. Якщо в підрозділі нормою стає взаємне прикриття помилок, приниження нових людей, ризикована поведінка, небажання повідомляти про проблеми або використання алкоголю як обов’язкового способу «бути своїм», сильні зв’язки можуть підтримувати саме цю норму.
Такі ризики мають емпіричні підстави. У дослідженні британських військових загальна згуртованість була пов’язана з меншою ймовірністю ймовірного ПТСР і поширених психічних розладів, але товариськість серед кадрових військових одночасно була пов’язана з більшим ризиком зловживання алкоголем (Du Preez et al., 2012). Поздовжній огляд також описує окремі суперечливі результати для вживання алкоголю. Отже, «більше згуртованості» не є самодостатньою метою без аналізу норм, довіри й поведінки, які вона утримує.
Ще один ризик — надмірний тиск на одностайність. Функціональний підрозділ здатний зберігати єдність і водночас допускати професійне повідомлення про помилку, нестачу ресурсу, неясність наказу в межах повноважень, ознаки виснаження або потребу в допомозі. Якщо належність до групи залежить від мовчання, це ознака проблемної норми, а не високої якості згуртованості.
Як формується згуртованість військового підрозділу
Дослідження не підтримують ідею, що згуртованість створюється одноразовим заходом із командотворення. Вона накопичується через повторювану спільну діяльність і досвід того, що система взаємодії працює. Саме тому психологічна підготовка військовослужбовців може підтримувати згуртованість тоді, коли містить реальну координацію, комунікацію, взаємодію під контрольованим навантаженням і осмислення досвіду, а не лише декларацію командних цінностей.
Спільне завдання і зрозумілі ролі
Людям легше утворити завданнєву єдність, коли вони розуміють спільний результат, межі своєї відповідальності та залежність власної роботи від дій інших. Невизначені ролі, суперечливі очікування й постійна зміна критеріїв створюють конфлікти, які швидко персоналізуються.
Повторюваний досвід надійної взаємодії
Знайомство саме по собі не створює довіри; її створює досвід передбачуваної поведінки. Поздовжні військові дослідження показували вищу згуртованість у знайомих командах і певні переваги сформованих груп порівняно з індивідуальним поповненням, хоча ефекти змінювалися з часом (Fors Brandebo et al., 2022). Практичний висновок полягає не в тому, щоб уникати поповнення, а в тому, щоб активно інтегрувати нових людей у ролі, правила, комунікаційні канали й взаємні очікування.
Лідерство, яке поєднує вимогливість і повагу
Згуртованість підтримує не м’якість керівництва, а передбачуване й професійне лідерство. Військові поздовжні дослідження пов’язували формування згуртованості з мотивацією підлеглих, проявом поваги, турботою, упевненістю в лідерах і трансформаційними аспектами лідерства (Fors Brandebo et al., 2022). Дисципліна і висока вимогливість можуть співіснувати з довірою, якщо правила зрозумілі, застосовуються послідовно й не будуються на приниженні.
Інформація і відчуття включеності
Коли люди систематично не розуміють, що відбувається, чому змінилися правила або як їхня роль пов’язана зі спільним завданням, вони заповнюють прогалини припущеннями. Доступна в межах режиму інформація, зрозумілі канали запитань і своєчасний зворотний зв’язок зменшують простір для чуток і взаємних підозр.
Справедливість, включення і межі «своїх»
Відчуття «ми» може об’єднувати, але також створювати жорстку межу між «своїми» та «чужими». Українське дослідження групової згуртованості невеликих військових підрозділів показало, що ідентифікація, спільні труднощі, рівний статус і зовнішні міжгрупові відносини можуть бути частиною процесу формування єдності (Храбан, Сілко & Храбан, 2022). Тому здорову згуртованість варто будувати на спільному завданні та взаємній відповідальності, а не на приниженні зовнішніх або внутрішніх груп.
Відновлення після втрат, ротацій і зміни складу
Втрати, евакуація, переведення, демобілізація, ротація командирів і прибуття поповнення змінюють мережу довіри. Підрозділ після такої зміни може формально мати ту саму назву, але фактично проходити новий цикл групоутворення. Потрібні повторне узгодження ролей, знайомство, передача правил і досвіду, відновлення каналів підтримки та час на формування взаємної передбачуваності.
Як оцінювати згуртованість без хибної точності
Оцінювання має відповідати багатовимірній природі конструкта. Один загальний бал приховує різні конфігурації: високу горизонтальну й низьку вертикальну згуртованість; сильну соціальну близькість і слабку завданнєву координацію; добру єдність більшості та ізоляцію невеликої підгрупи.
Добра оцінка поєднує повторні анонімні або конфіденційні опитування, аналіз розподілу відповідей усередині підрозділу, спостереження за взаємодією і контекстні дані. Середнє значення не повинно стирати розбіжності: якщо частина людей відчуває сильну підтримку, а інша частина систематично ізольована, «середній» показник може створити хибне відчуття благополуччя.
Шкали мають використовуватися відповідно до їхньої валідності. Сучасне дослідження Army STARRS підтвердило надійність короткого вимірювання вертикальної згуртованості, але водночас закликало обережно трактувати короткий показник горизонтальної згуртованості (Sherman & Lucier-Greer, 2025). Це нагадує загальне правило: опитувальник є інструментом вимірювання, а не готовим діагнозом підрозділу.
Оцінювання згуртованості не є психіатричною діагностикою окремої людини, не визначає автоматично морально-психологічний стан і не замінює професійної оцінки психологічної готовності. У системі військової психології це окремий рівень аналізу групової взаємодії.
Практичні орієнтири для командира, психолога і самого підрозділу
Згуртованість підсилюється через систему щоденної взаємодії. Найбільш обґрунтовані орієнтири випливають із досліджень лідерства, довіри, взаємозалежності та військової згуртованості:
чітко формулювати спільну мету і межі ролей, щоб люди бачили, як їхній внесок пов’язаний із роботою інших;
підтримувати передбачувані правила, послідовний зворотний зв’язок і справедливий розподіл навантаження настільки, наскільки це можливо в конкретних умовах;
будувати довіру через компетентність, виконання домовленостей, повагу й пояснюваність рішень, а не через вимогу демонструвати лояльність;
включати нових військовослужбовців у ролі, правила, канали комунікації та систему взаємної підтримки, а не залишати інтеграцію випадковому процесу;
після спільної роботи проводити структурований професійний розбір виконання завдань із фокусом на фактах, координації та навчанні; не змішувати такий розбір із психологічним дебрифінгом як окремим видом психологічного втручання;
створювати норму раннього повідомлення про помилки, перевантаження й потребу в допомозі без приниження людини;
помічати підгрупи, ізольованих людей, конфлікти й неформальні правила, які роблять належність до колективу залежною від ризикованої або принизливої поведінки;
забезпечувати доступ до професійної психологічної допомоги, коли проблема виходить за межі взаємопідтримки та групової взаємодії.
Для військового психолога робота зі згуртованістю означає не «зробити всіх друзями», а допомогти підрозділу бачити структуру взаємодії: де порушується довіра, як передається інформація, які норми підтримують або руйнують взаємодопомогу, як інтегруються нові люди і що відбувається після тривалого навантаження. Якщо виявляються індивідуальні психічні або поведінкові проблеми, вони потребують окремого маршруту допомоги відповідно до чинного Порядку Міністерства оборони України.
Ознаки функціональної та проблемної згуртованості
Функціональна згуртованість частіше проявляється так
військовослужбовці розуміють спільне завдання і свою роль у ньому;
можуть покластися на виконання взаємних зобов’язань;
важлива інформація не застрягає через страх приниження або покарання за саме повідомлення про проблему;
командири зберігають вимогливість разом із повагою та передбачуваністю;
нові люди отримують реальний шлях інтеграції, а не тривалий статус «чужих»;
підрозділ здатний пережити конфлікт або помилку без розпаду взаємної довіри;
звернення по психологічну допомогу не автоматично трактується як нелояльність до групи.
Проблеми варто шукати, коли
соціальна близькість висока, але завдання регулярно страждають через нечіткі ролі й погану координацію;
група карає за професійний сумнів, повідомлення про помилку або прохання про допомогу;
існує стабільний розрив довіри між військовослужбовцями та командуванням;
нові люди, окремі спеціальності або підгрупи систематично виключаються з неформальної підтримки;
підтримання належності пов’язується з небезпечною поведінкою, алкоголем, приниженням чи приховуванням проблем;
після втрат, тривалого навантаження або зміни складу старі правила взаємодії перестали працювати, але підрозділ продовжує поводитися так, ніби нічого не змінилося.
Поширені запитання
Чи означає згуртованість, що всі у підрозділі мають дружити?
Ні. Соціальна близькість є лише одним виміром. Підрозділ може мати високу завданнєву згуртованість без тісної дружби: люди довіряють професійності одне одного, координують дії, підтримують правила й знають, на кого можна покластися.
Чим згуртованість відрізняється від психологічної готовності?
Згуртованість описує групові зв’язки й єдність підрозділу. Психологічна готовність описує стан і характеристики військовослужбовця, необхідні для усвідомленого та результативного виконання завдання. Згуртованість може бути ресурсом готовності, але не замінює її.
Чи завжди висока згуртованість корисна?
Ні. Вона корисна тоді, коли підтримує надійну координацію, взаємну відповідальність, професійні норми та доступ до допомоги. Сильна єдність навколо приховування помилок, приниження, ризикованого вживання алкоголю або заборони на незгоду може погіршувати функціонування.
Чи захищає згуртованість від ПТСР?
Дослідження показують, що вища згуртованість часто пов’язана з нижчими рівнями посттравматичних і депресивних симптомів та може послаблювати частину негативних наслідків бойового навантаження. Це не гарантія профілактики ПТСР і не лікування. ПТСР має окремі клінічні критерії та потребує професійної оцінки.
Яка роль командира у згуртованості?
Командир впливає на вертикальну довіру, норми взаємодії, відчуття справедливості, доступність інформації та спосіб, у який підрозділ реагує на помилки й перевантаження. Військові поздовжні дослідження послідовно пов’язують підтримувальне, поважне й мотивувальне лідерство з кращою згуртованістю.
Чи можна швидко «підняти згуртованість» одним тренінгом?
Одноразове заняття може дати корисний досвід взаємодії, але стійка згуртованість формується через повторювані цикли спільної роботи, надійності, координації, лідерства й відновлення довіри. Якщо повсякденна система суперечить тому, що відпрацьовувалося на тренінгу, ефект швидко зникає.
Чи є низька згуртованість психіатричним або психологічним діагнозом?
Ні. Це характеристика групової взаємодії. Вона може бути пов’язана з дистресом, конфліктами, слабкою підтримкою або організаційними проблемами, але сама не діагностує психічний розлад у військовослужбовця.
Пов’язані статті
References
Anderson, L., Campbell-Sills, L., Ursano, R. J., Kessler, R. C., Sun, X., Heeringa, S. G., Nock, M. K., Bliese, P. D., Gonzalez, O. I., Wynn, G. H., Jain, S., & Stein, M. B. (2019). Prospective associations of perceived unit cohesion with postdeployment mental health outcomes. Depression and Anxiety, 36(6), 511–521. https://doi.org/10.1002/da.22884
Beal, D. J., Cohen, R. R., Burke, M. J., & McLendon, C. L. (2003). Cohesion and performance in groups: A meta-analytic clarification of construct relations. Journal of Applied Psychology, 88(6), 989–1004. https://doi.org/10.1037/0021-9010.88.6.989
Campbell-Sills, L., Flynn, P. J., Choi, K. W., Ng, T. H. H., Aliaga, P. A., Broshek, C., Jain, S., Kessler, R. C., Stein, M. B., Ursano, R. J., & Bliese, P. D. (2022). Unit cohesion during deployment and post-deployment mental health: Is cohesion an individual- or unit-level buffer for combat-exposed soldiers?. Psychological Medicine, 52(1), 121–131. https://doi.org/10.1017/S0033291720001786
De Jong, B. A., Dirks, K. T., & Gillespie, N. (2016). Trust and team performance: A meta-analysis of main effects, moderators, and covariates. Journal of Applied Psychology, 101(8), 1134–1150. https://doi.org/10.1037/apl0000110
Du Preez, J., Sundin, J., Wessely, S., & Fear, N. T. (2012). Unit cohesion and mental health in the UK armed forces. Occupational Medicine, 62(1), 47–53. https://doi.org/10.1093/occmed/kqr151
Fors Brandebo, M., Börjesson, M., & Hilmarsson, H. (2022). Longitudinal studies on cohesion in a military context – A systematic review. Military Psychology, 34(6), 732–741. https://doi.org/10.1080/08995605.2022.2041995
Kanesarajah, J., Waller, M., Zheng, W. Y., & Dobson, A. J. (2016). Unit cohesion, traumatic exposure and mental health of military personnel. Occupational Medicine, 66(4), 308–315. https://doi.org/10.1093/occmed/kqw009
Міністерство оборони України. (2025). Про затвердження Порядку організації психологічної допомоги в системі Міністерства оборони України: наказ від 11.11.2025 № 768. Законодавство України.
Sherman, H., & Lucier-Greer, M. (2025). Assessing the psychometric properties of the Army STARRS' vertical unit cohesion scale: A large-scale, longitudinal study. Military Psychology, 37(4), 305–317. https://doi.org/10.1080/08995605.2024.2370705
Храбан, Т. Є., Сілко, О. В., & Храбан, І. А. (2022). Групова згуртованість військових підрозділів в ракурсі військово-громадянських відносин в Україні. Insight: The Psychological Dimensions of Society, 7, 75–89. https://doi.org/10.32999/2663-970X/2022-7-6