top of page

Психологічна енкциклопедія

Емма Боварі: образ, боваризм, незадоволеність, фантазії та психологія

10 вер.
Читати 10 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика


Емма Боварі — головна героїня роману Гюстава Флобера «Пані Боварі» і одна з рідкісних літературних постатей, чиє ім’я перетворилося на психологічний термін. Боваризм описує стійке невдоволення власним становищем і життям, поєднане з уявленням про інше, бажаніше Я та пошуком виходу в романтизованій уяві. Саме тому Емма Боварі важлива для психології значно ширше, ніж як персонаж історії про подружню невірність.


Її психологічний сюжет будується на постійному розриві між переживаною реальністю й образом того, яким нібито повинно бути життя: кохання має бути винятковим, почуття — безперервно сильними, соціальний статус — вищим, речі — красивішими, а власна особистість — відповідати романному ідеалу. Цей розрив породжує розчарування, нові фантазії, нові спроби втечі й дедалі сильніше відчуття, що справжнє життя відбувається десь поза теперішнім.


У сучасній психології боваризм не є офіційним діагнозом. Його цінність полягає в іншому: історичне поняття дозволяє побачити механізми, які сьогодні досліджують окремо — розрив між реальним та ідеальним Я, ідеалізацію, завищені очікування, фантазування, емоційне уникнення і вплив культурних сценаріїв на уявлення про кохання.


Хто така Емма Боварі


Емма Боварі, уроджена Руо, — вигадана героїня роману Гюстава Флобера «Madame Bovary. Mœurs de province». Роман спочатку друкувався частинами в Revue de Paris у 1856 році, а книжкове видання вийшло 1857 року. Бібліографічні дані Національної бібліотеки Франції фіксують видання 1857 року; текст роману також доступний у французькому оригіналі в Project Gutenberg.


Емма виростає на читанні романтичної літератури, де любов, пристрасть, пригоди, аристократичні салони й драматичні повороти створюють еталон повноцінного життя. Вона виходить заміж за сільського лікаря Шарля Боварі, очікуючи, що шлюб відкриє саме той світ сильних почуттів і красивого існування, який сформувався в її уяві. Повсякденність швидко виявляється значно прозаїчнішою.


Флобер робить особливо психологічно точним те, що Емма прагне не однієї конкретної мети. Об’єкти змінюються: шлюб, світське життя, романтичний зв’язок, покупки, інший коханець, мрія про втечу. Незмінним залишається механізм: щойно бажане стає реальним, воно втрачає здатність відповідати уявному ідеалу. Так виникає цикл «ідеал — наближення — розчарування — новий ідеал».


Сюжет «Пані Боварі» як психологічна основа боваризму


Читання і конструювання бажаного життя


У романі читання є способом формування життєвих очікувань. Емма засвоює готові образи пристрасті, жіночності, розкоші та щастя і починає сприймати їх як мірило власного життя. У психологічній мові це можна описувати як взаємодію уяви, соціального навчання, очікувань і самоконцепції. Фантазія сама по собі є нормальною психічною функцією: вона допомагає моделювати можливе, планувати, творити й переживати альтернативні сценарії. Проблема сюжету Боварі виникає тоді, коли уявний сценарій стає жорстким критерієм оцінки реальності.


Емма не просто мріє. Вона дедалі більше організовує рішення навколо переконання, що справжня версія її життя має бути іншою. Її внутрішній образ бажаного світу отримує вищий статус, ніж досвід конкретних стосунків, фінансові обмеження й наслідки рішень. Саме ця перевага уявної моделі над корекцією реальністю стала серцевиною майбутнього поняття боваризму.


Шлюб, кохання і розчарування


Шарль не відповідає романтичному сценарію Емми. Її невдоволення зростає не лише через властивості чоловіка, а й через сам спосіб порівняння: буденний партнер зіставляється з культурно сконструйованим ідеалом, який не має звичайних людських обмежень. Цей сюжет добре показує, чому ідеалізація може підтримувати розчарування: ідеальний об’єкт існує без суперечностей, тоді як реальні стосунки завжди містять неоднозначність, компроміси й зміну інтенсивності почуттів.


Сучасні теорії кохання дозволяють описати стосунки складніше, ніж романтичний сценарій «справжня пристрасть має тривати постійно». Наприклад, трикутна теорія кохання Роберта Стернберга розглядає інтимність, пристрасть і зобов’язання як різні компоненти, співвідношення яких змінюється. Ця модель не створювалася для аналізу Емми Боварі, проте добре демонструє, наскільки вузьким може бути оцінювання стосунків лише за інтенсивністю переживань.


Романи, споживання і спроби втечі


Зв’язки з Родольфом і Леоном, витрати на речі та мрії про інше середовище виконують у сюжеті споріднену функцію: обіцяють перехід із недостатнього теперішнього до уявного повного життя. Кожна нова можливість на короткий час насичується значенням. Після зіткнення з обмеженнями реальності виникає нове розчарування.


Фінансова катастрофа в романі показує важливий психологічний момент: фантазія стає небезпечною не через сам факт уявлення, а коли починає систематично керувати діями всупереч зворотному зв’язку від реальності. Борги, таємниці, залежність від зовнішніх обіцянок і послідовні імпульсивні рішення посилюють кризу, яка завершується смертю Емми після отруєння миш’яком.


Що таке боваризм


Боваризм — термін, утворений від прізвища Боварі. У сучасному словниковому значенні французька Академія описує його як невдоволення власним соціальним становищем та афективним життям, що спонукає шукати втечі в романному й уявному. Франкомовний Grand dictionnaire terminologique у галузі психології підкреслює інший аспект: людина уявляє себе іншою, ніж є, та ідеалізує власну особистість.


Класична формула Жюля де Готьє зводила поняття до здатності людини мислити себе іншою, ніж вона є. У ранньому варіанті ця здатність розглядалася через патологічну крайність, втілену Еммою; у подальшій філософській розробці вона стала ширшим механізмом людської уяви та самоконструювання. Тому в історії боваризму співіснують щонайменше три значення: літературний мотив, історико-психологічний концепт і ширша філософія уявного Я.


Хто ввів термін «боваризм»: Барбе д’Оревіль чи Жюль де Готьє


Популярна історія часто приписує саме Жюлю де Готьє створення слова. Точніша картина цікавіша. Словник Французької академії фіксує форму bovarisme у Жюля Барбе д’Оревіля ще в XIX столітті; дослідницька література відносить це вживання до 1865 року. Отже, слово існувало до психологічної теорії де Готьє.


Ключовий крок де Готьє полягав у концептуалізації. 1892 року він опублікував «Le bovarysme: la psychologie dans l’œuvre de Flaubert». Бібліографічний запис WorldCat датований саме 1892 роком, а академічне дослідження Presses universitaires de Rouen et du Havre описує цю працю як початок систематичної психологічної теорії боваризму. У 1902 році де Готьє видав нову, розширену працю «Le Bovarysme», перетворивши поняття на елемент власної філософії ілюзії та уяви.


У деяких сучасних історичних оглядах трапляється дата 1882. Для датування першої однойменної праці надійнішою є бібліографічно засвідчена дата 1892, підтверджена каталогом WorldCat і академічними дослідженнями історії поняття. Саме тому в цій статті 1892 рік використано як дату першої систематичної психологічної концептуалізації боваризму.


Як боваризм увійшов у психологію та психіатрію


На межі XIX–XX століть психіатрія активно шукала типології характеру й поведінки, часто спираючись на літературні образи. Боваризм став одним із таких понять. Історичні автори зіставляли його з тодішніми категоріями істерії, параної, дегенерації та порушення «почуття реальності». Ці класифікації належать до історії психіатрії і відображають мову свого часу.


Огляд психіатра Мішеля Лаксенера 2021 року показує цю траєкторію: термін перейшов із роману до філософії, психіатрії та психології, але не закріпився як сучасна самостійна нозологічна одиниця. Академічна історія поняття також підкреслює, що психоаналіз не зробив боваризм центральним технічним терміном, хоча образ Емми неодноразово отримував психодинамічні прочитання.


Наприклад, Джейкоб Арлоу і Френсіс Бодрі у статті 2002 року в The Psychoanalytic Quarterly аналізували Емму через заздрість, помсту, нарцистичну лють і почуття особливого права. Це інтерпретація художнього персонажа в психоаналітичній традиції. Вона не встановлює психіатричного діагнозу. Про сучасне розуміння нарцисизму варто читати окремо від літературної психодинамічної інтерпретації Боварі.


Боваризм і розрив між реальним та ідеальним Я


Найсильніший міст від боваризму до сучасної академічної психології дає теорія саморозбіжності Е. Торі Хиггінса (self-discrepancy theory). У класичній праці 1987 року Хиггінс розрізняє actual self — уявлення про те, якою людина є, ideal self — надії, бажання й прагнення щодо себе, та ought self — уявлення про обов’язки й належне. Розбіжність між актуальним та ідеальним Я пов’язується з емоціями пригніченого спектра, зокрема розчаруванням, незадоволеністю й сумом.


Це не означає, що теорія Хиггінса є сучасною версією боваризму або що Емму можна «діагностувати» за моделлю 1987 року. Зв’язок концептуальний: обидві рамки ставлять у центр дистанцію між переживаною реальністю і бажаним образом себе та життя. У боваризмі ця дистанція описана через літературний і філософський образ; у Хиггінса вона операціоналізована як психологічна модель саморегуляції й афекту.


Тут особливо важлива самосвідомість: людина може мати ідеали й альтернативні образи себе та водночас коригувати їх відповідно до досвіду. Психологічний ризик зростає, коли ідеал стає недосяжним стандартом, а кожний реальний результат інтерпретується передусім як доказ недостатності життя.


Незадоволеність: чому бажане швидко втрачає цінність


Емма постійно очікує, що наступна подія остаточно змінить якість її існування. Шлюб, бал, нове місто, роман, покупки або можливість втечі набувають надмірної символічної ваги. Після досягнення частини бажаного реальність виявляється конкретнішою й менш безмежною, ніж фантазія. Унаслідок цього джерело надії переноситься на новий об’єкт.


У повсякденній психології схожий цикл підтримують завищені очікування та вибіркова увага до невідповідності між «має бути» і «є». Окремі когнітивні спотворення можуть посилювати розчарування — наприклад, мислення за принципом «усе або нічого» чи знецінення позитивного. Боваризм не дорівнює набору когнітивних спотворень, однак цей сучасний словник допомагає описати частину процесів без повернення до застарілої психіатричної типології.


Фантазія в боваризмі: ресурс, компенсація і втеча


Фантазування має дві психологічно різні функції, які добре видно через історію боваризму. Воно може розширювати можливості: дозволяти приміряти майбутні ролі, переживати альтернативи, творити й формувати цілі. Воно також може ставати компенсацією, коли уявний світ постійно використовується для відходу від переживань і рішень, що потребують контакту з реальністю.


Саме друга функція зробила Емму Боварі культурним символом. Її уява не лише створює образ кращого життя, а постійно підмінює критерій його оцінювання. Реальне здається бідним уже тому, що воно реальне: воно має тривалість, побут, відповідальність, неоднозначні емоції й межі. Фантазія позбавлена цих обмежень, тому легко перемагає в порівнянні.


Боваризм і maladaptive daydreaming — це різні поняття


Сучасні дослідження надмірного фантазування породили поняття maladaptive daydreaming — дезадаптивного мрійництва. Воно описує тривале, інтенсивне й важко контрольоване занурення у деталізовані фантазії, яке спричиняє дистрес або порушує навчання, роботу та соціальне функціонування. Метааналіз 2025 року охопив 40 досліджень і майже 25 тисяч учасників та виявив зв’язки такого фантазування з широким спектром психологічних труднощів.


Боваризм і дезадаптивне мрійництво не є синонімами. Боваризм — історичний літературно-психологічний концепт про самоуявлення, незадоволеність і перевагу уявного сценарію; maladaptive daydreaming — новіша емпірична дослідницька конструкція з інструментами оцінювання та окремою науковою літературою. Навіть вона станом на сучасні діагностичні класифікації не має статусу окремого офіційного діагнозу.


Чи є боваризм психічним розладом або «синдромом мадам Боварі»


Боваризм не входить до DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації та до клінічних діагностичних вимог ICD-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я як окремий психічний розлад. Вираз «синдром мадам Боварі» трапляється в популярній психології й публіцистиці, але він не позначає стандартизований клінічний синдром із узгодженими діагностичними критеріями.


Тому коректніше говорити про боваризм як про історичне психологічне поняття, культурний мотив і модель інтерпретації. У клінічній роботі фахівець оцінює конкретні симптоми, їхню тривалість, дистрес, функціональні порушення та відповідність чинним діагностичним критеріям. Літературний ярлик не замінює такої оцінки.


Чи можна поставити Еммі Боварі сучасний діагноз


Емма — літературна конструкція, створена Флобером для художнього завдання. Роман дає багатий матеріал для психологічних інтерпретацій, але не клінічне інтерв’ю, не історію розвитку, не стандартизовані вимірювання й не можливість перевіряти альтернативні пояснення. Саме тому ретроспективний діагноз персонажа мав би значно меншу наукову цінність, ніж аналіз механізмів, які текст робить видимими.


Історично Емму називали істеричною, параноїдною, дегенеративною, нарцистичною та по-різному тлумачили в психоаналізі. Ці назви розповідають багато про епохи й теоретичні школи, що читали Флобера. Для сучасного читача продуктивнішим є питання, як у романі взаємодіють очікування, самоуявлення, емоції, соціальні обмеження, стосунки, споживання та рішення.


Жіноча незадоволеність і ризик патологізації


Історія боваризму має ще один важливий вимір. Ранні дискусії часто перетворювали «жіноче читання», романтичну уяву та незадоволеність шлюбом на ознаки патології. Сучасне читання потребує враховувати соціальне становище жінки XIX століття: обмежений простір освіти, економічної автономії, професійної реалізації та вибору життєвого сценарію. Частина протесту Емми спрямована проти реальної вузькості доступних ролей.


Цей контекст не скасовує руйнівних рішень персонажа. Він дозволяє точніше зрозуміти, чому психологічний сюжет роману не варто зводити до формули «жінка надто багато мріяла». Боваризм став культурно стійким саме тому, що в ньому перетинаються внутрішня фантазія й зовнішній світ, особисте бажання й соціальні сценарії, прагнення до іншого Я й реальні межі дії.


Що в боваризмі підтверджене наукою, а що залишається історичною інтерпретацією


Добре підтверджений сучасний психологічний міст


Науково досліджується сам факт того, що розбіжності між актуальними й ідеальними уявленнями про себе пов’язані з емоційними наслідками. Теорія саморозбіжності Хиггінса має експериментальну й кореляційну основу. Так само сучасна психологія окремо досліджує очікування, когнітивні оцінки, емоційну регуляцію, фантазування та вплив стосункових моделей. Ці напрямки дають інструменти для пояснення механізмів, схожих на ті, що література побачила в Еммі.


Історично підтверджене походження поняття


Документовано, що слово походить від імені Боварі, що форма bovarisme вживалася до де Готьє, а 1892 року Жюль де Готьє зробив боваризм предметом спеціальної праці про психологію у Флобера. Так само підтверджена рецепція поняття в психіатрії першої половини XX століття.


Інтерпретаційний рівень


Твердження, що Емма має конкретний сучасний психічний розлад, належить до інтерпретації. Так само боваризм не має єдиної сучасної психометричної шкали, діагностичних критеріїв або окремої доказової терапії. Його сьогоднішня сила — у ролі історичного концепту, який допомагає формулювати питання, а потім переводити їх у точніші психологічні конструкції.


Чому образ Емми Боварі залишається важливим для психології


Емма Боварі демонструє універсальний конфлікт між можливим і наявним. Людина здатна уявляти себе іншою, проектувати майбутнє, орієнтуватися на ідеали й культурні зразки. Та сама здатність може підтримувати розвиток або створювати нескінченне порівняння реальності з недосяжним сценарієм. У цьому сенсі боваризм схопив психологічну проблему задовго до появи сучасної мови саморегуляції й когнітивної науки.


Образ Боварі також показує, що незадоволеність не завжди зникає після зміни зовнішніх обставин. Коли кожна нова ситуація оцінюється через той самий недосяжний ідеал, змінюються декорації, а структура переживання відтворюється. Саме цей повтор робить роман психологічно впізнаваним у різних епохах.


Для сучасного читача найкорисніше питання звучить так: чи допомагає уявний образ майбутнього діяти в реальності, чи перетворює реальність на постійно недостатню копію фантазії? Відповідь на нього переводить боваризм із літературної етикетки у змістовну розмову про цілі, очікування, самооцінювання, вибір і психологічну гнучкість.


Часті запитання про Емму Боварі та боваризм


Що означає боваризм простими словами?


Боваризм — це стійке невдоволення реальним життям або собою, коли людина створює ідеалізований образ іншого життя чи іншої версії себе й шукає психологічного виходу в цій уявній картині. Назва походить від Емми Боварі.


Хто придумав слово «боваризм»?


Форма bovarisme зафіксована у Жюля Барбе д’Оревіля в XIX столітті, зокрема її датують 1865 роком. Жюль де Готьє 1892 року зробив боваризм систематичним психологічним поняттям у праці «Le bovarysme: la psychologie dans l’œuvre de Flaubert», а 1902 року розвинув його у ширшу філософську концепцію.


Чи існує «синдром мадам Боварі»?


Таку назву можна зустріти в популярних текстах, однак у DSM-5-TR та ICD-11 немає окремого діагнозу «синдром мадам Боварі» або «боваризм». У науково коректному контексті це історичне й культурно-психологічне поняття.


Чи означає боваризм просто завищені очікування?


Завищені очікування є одним із близьких механізмів, але боваризм ширший. Він охоплює самоуявлення, ідеалізацію, фантазійну компенсацію, хронічне невдоволення та побудову альтернативного життєвого сценарію.


Чим боваризм відрізняється від дезадаптивного мрійництва?


Дезадаптивне мрійництво досліджується як надмірне й компульсивне фантазування, що спричиняє дистрес і функціональні труднощі. Боваризм — старіший літературно-психологічний концепт, у центрі якого розрив між реальністю, бажаним Я і романтизованим сценарієм життя. Це різні конструкції.


Чи можна назвати Емму Боварі нарцисичною особистістю?


Існують психоаналітичні роботи, які використовують поняття нарцистичної люті та почуття особливого права для інтерпретації Емми. Це спосіб читання літературного образу, а не встановлений діагноз нарцисичного розладу особистості.


Чому боваризм досі цікавий психології?


Він дуже рано сформулював проблему розриву між реальним та уявним Я. Сучасна психологія має точніші теорії для окремих механізмів цього розриву, але образ Емми Боварі залишається сильним культурним прикладом того, як ідеалізація, очікування й фантазія можуть формувати життєві рішення.


Пов’язані статті










Джерела



Зображення: Емма Боварі, ілюстрація за Альфредом де Рішмоном, гравюра Карло Кесси до видання «Madame Bovary», 1905. Wikimedia Commons — Public Domain.


 
 
bottom of page