Егоцентричне мовлення: що це і яку роль воно відіграє в розвитку дитини
Оновлено: 1 день тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 18 вересня 2026 · Редакційна політика
Егоцентричне мовлення — історична назва дитячого мовлення, яке звучить уголос, але не має очевидного зовнішнього адресата: дитина коментує власні дії, дає собі вказівки, називає план, проговорює труднощі або супроводжує словами гру. У сучасній психології розвитку значну частину таких висловлювань частіше описують поняттям private speech — приватне, або самоспрямоване, мовлення. Воно особливо помітне в дошкільному віці й може брати участь у плануванні, контролі уваги та поведінки. Сам факт розмови із собою не є діагнозом, не свідчить про егоїзм і не означає, що дитина «не вміє спілкуватися».
Що таке егоцентричне мовлення
У класичній психології термін «егоцентричне мовлення» пов’язаний насамперед із роботами Жана Піаже. Він описував висловлювання дитини, які не пристосовані до конкретного слухача так, як звичайна розмова: дитина може говорити вголос під час гри чи завдання, не чекати відповіді й не перевіряти, чи зрозумів її хтось поруч. У книзі The Language and Thought of the Child Піаже зробив це явище частиною ширшої теорії дитячого егоцентризму (Piaget, 1923/2001).
Сучасна термінологія стала точнішою. Коли дослідників цікавить не здатність дитини враховувати перспективу співрозмовника, а те, як вона говорить сама до себе під час діяльності, вони здебільшого використовують поняття private speech. Великий огляд досліджень внутрішнього мовлення прямо описує private speech як явище, яке раніше називали egocentric speech, і розглядає його як один із видимих шляхів до вивчення розвитку вербального мислення (Alderson-Day & Fernyhough, 2015).
Окремо сучасний феномен приватного мовлення — його функції, розвиток, зв’язок із саморегуляцією та мовленням для себе — розглянуто в спеціальній статті ХАБу.
Українською в старих перекладах і навчальних текстах трапляється вислів «егоцентрична мова». Для психологічної точності тут доречніше «егоцентричне мовлення»: мова — це система знаків і правил, тоді як мовлення — конкретний процес використання мови людиною.
Як егоцентричне мовлення виглядає в повсякденній поведінці
Найпростіший приклад — дитина будує вежу й уголос каже собі: «Спочатку великий кубик… тепер цей… ні, він падає». Інша дитина, малюючи, може називати те, що робить: «Тут буде дах, а це вікно». Під час складного завдання голосне мовлення може ставати більш директивним: «Не поспішай», «треба сюди», «спочатку червоний». Такі репліки не обов’язково призначені дорослому, навіть якщо дорослий їх чує.
Зміст може бути різним. Частина висловлювань просто супроводжує дію, частина допомагає сформулювати мету, спланувати наступний крок, втримати правило або оцінити результат. Саме тому сучасні дослідження аналізують не тільки кількість самоспрямованих реплік, а й їхню форму, зміст, зв’язок зі складністю завдання та успішністю виконання.
Чому слово «егоцентричне» може вводити в оману
У повсякденній українській «егоцентричний» легко почути як «егоїстичний» або «зосереджений лише на собі». У цій темі це хибна асоціація. Історичний термін стосувався способу організації дитячого мислення та комунікації, а не моральної оцінки характеру.
Окремий матеріал ХАБу про егоцентризм розбирає ширше поняття перспективи й труднощів децентрації. Егоцентричне мовлення перетинається з цією історичною проблематикою, але не є простим поведінковим тестом на егоцентризм. Дитина може добре взаємодіяти з іншими й водночас активно говорити сама до себе під час складної гри або розв’язання задачі.
Піаже: егоцентричне мовлення як частина дитячого егоцентризму
Піаже спостерігав, що мовлення дошкільників не завжди побудоване як обмін повідомленнями між співрозмовниками. Його цікавило, наскільки дитина адаптує висловлювання до того, що знає, бачить або може зрозуміти інша людина. У початковій концепції егоцентричне мовлення тлумачилося як прояв недостатньої децентрації: дитина ще не повністю перебудовує власну перспективу відповідно до перспективи слухача.
Це була частина ранньої теорії Піаже, а не сучасний клінічний критерій. Його книга 1923 року була піонерською для дослідження мови й мислення дитини, але конкретні висновки про функції егоцентричного мовлення залишилися предметом тривалої дискусії (Piaget, 1923/2001).
Виготський: мовлення для себе як інструмент мислення
Інше пояснення запропонував Лев Виготський. Для нього мовлення, яке дитина спрямовує до себе, було не залишком невдалої соціалізації, а функціональною ланкою розвитку. Соціальна взаємодія дає дитині мовні засоби регуляції дій; згодом частина цих засобів починає використовуватися для саморегуляції, а ще пізніше — у більш згорнутій внутрішній формі.
У Thought and Language Виготський описував походження мовлення як соціальне й підкреслював його поступову інтеріоризацію у вербальне мислення (Vygotsky, 1934/2012). У цій моделі голосне мовлення для себе — не тупик розвитку, а перехідна форма між регуляцією через діалог з іншими та внутрішнім вербальним контролем.
Сучасна наука не зводить усі випадки дитячої саморозмови до одного механізму. Приватне мовлення може виконувати кілька функцій: планування, самопідказку, емоційну підтримку, мовну практику, коментар гри, підготовку до соціальної взаємодії. Тому виготськіанська ідея саморегуляції стала впливовою рамкою, але реальна поведінка дітей різноманітніша за одну лінійну схему.
Що показують сучасні дослідження
Саморегуляція та складність завдання
Один із найстійкіших результатів сучасної літератури полягає в тому, що самоспрямоване мовлення змінюється разом із вимогами завдання. У дослідженні п’яти- й шестирічних дітей на завданні «Вежа Лондона» кількість приватного мовлення мала нелінійний зв’язок зі складністю, а саморегулятивні висловлювання були пов’язані з поточним виконанням завдання, хоча не передбачали наступне виконання автоматично (Fernyhough & Fradley, 2005).
Новіше дослідження дошкільників також показало реакцію на зростання складності: діти частіше говорили, використовували більш зовнішні форми приватного мовлення та частіше висловлювали плани й самооцінки, коли завдання ставало важчим (Mulvihill et al., 2022). Це підтримує функціональне тлумачення саморозмови, але не означає, що кожне слово, сказане дитиною самій собі, покращує результат.
Розвиток саморегуляції в часі
Поздовжні дані дають ще один важливий штрих. У дослідженні 160 дітей зрілість приватного мовлення у трирічному віці була пов’язана з кращим інгібіторним контролем у чотири роки, а для частини дітей — опосередковано з подальшою емоційною регуляцією. Це асоціативні результати, які не дозволяють перетворити саморозмову на просту «техніку розвитку», але вони узгоджуються з ідеєю, що якість мовлення для себе може бути частиною ширшого розвитку саморегуляції (Whedon et al., 2021).
Від голосного мовлення до внутрішнього
Огляд внутрішнього мовлення описує типову тенденцію: у ранньому дитинстві самоспрямоване мовлення часто звучить уголос, а з віком частина його стає коротшою, тихішою, переходить у шепіт, нерозбірливе промовляння або внутрішнє мовлення. Водночас зовнішня саморозмова не зникає назавжди: вона трапляється і в школярів, і в дорослих, особливо за складних або незвичних завдань (Alderson-Day & Fernyhough, 2015).
Тому правильніше говорити про зміну репертуару, а не про жорстку вікову межу. З розвитком дитина отримує більше способів регулювати себе — мовних і немовних, зовнішніх і внутрішніх. Голосна самопідказка залишається одним із них.
Егоцентричне, приватне та внутрішнє мовлення — у чому різниця
«Егоцентричне мовлення» — передусім історико-теоретичний термін, пов’язаний із дискусією Піаже й Виготського. «Приватне мовлення» — сучасніший опис голосного або частково згорнутого мовлення, спрямованого на себе, а не на зовнішнього співрозмовника. У багатьох сучасних працях саме private speech є основним терміном для явищ, які раніше обговорювалися як egocentric speech.
«Внутрішнє мовлення» — це вже невербалізоване або приховане вербальне мислення. Воно не зводиться до мовчазного повторення повних речень і може бути дуже скороченим, фрагментарним або діалогічним. Окремий матеріал ХАБу про внутрішній діалог і внутрішнє мовлення розглядає цю форму досвіду докладніше.
Між приватним і внутрішнім мовленням існує теоретичний і емпіричний зв’язок, але зовнішнє мовлення дитини не можна буквально «побачити» як майбутню внутрішню мову в готовому вигляді. Внутрішнє мовлення має власні структурні особливості, а його вимірювання значно складніше, ніж спостереження за голосними репліками (Alderson-Day & Fernyhough, 2015).
Як егоцентричне мовлення змінюється з віком
Самоспрямоване мовлення стає помітним разом із розвитком продуктивного мовлення, часто приблизно у віці двох-трьох років. У дошкільні роки воно може бути дуже частим: дитина проговорює дії, повторює правила, вигадує репліки персонажів, коментує помилки й плани. За оглядом Alderson-Day і Fernyhough, приватне мовлення регулярно спостерігається приблизно між трьома і вісьмома роками, але великі індивідуальні відмінності є нормальними для самого феномена (Alderson-Day & Fernyhough, 2015).
У міру розвитку мовлення, робочої пам’яті, уваги та виконавчого контролю частина саморегуляції стає менш помітною для спостерігача. Але це не календарний процес із датою, після якої дитина «повинна перестати» говорити із собою. На частоту впливають складність діяльності, темперамент, звички, соціальний контекст, мовний досвід і те, наскільки добре дитина вже опанувала конкретну задачу.
Розвиток такого мовлення також пов’язаний із ширшим засвоєнням мови: дитина спочатку отримує мовні засоби у взаємодії, а потім дедалі гнучкіше використовує їх для власного планування, пам’яті, гри та контролю дій.
Чи пов’язане егоцентричне мовлення з розвитком виконавчих функцій
Дослідження часто розглядають приватне мовлення поруч із виконавчими функціями — плануванням, інгібіторним контролем, переключенням уваги й утриманням правил. Але зв’язок не є простим: дитина може більше говорити саме тоді, коли завдання для неї складне, тому велика кількість саморозмови іноді супроводжує нижчу вихідну легкість виконання, а не вищу здібність.
Саме контекст пояснює, чому твердження «чим більше дитина говорить із собою, тим кращі її виконавчі функції» було б надто грубим. Сучасні роботи аналізують форму, зміст і момент появи висловлювань. У складнішому завданні корисною може бути конкретна репліка-план або самонагадування, але загальна частота мовлення сама по собі не є універсальним показником когнітивного рівня (Mulvihill et al., 2022).
Чи залежить приватне мовлення від дорослих
Виготськіанська традиція передбачає, що способи, якими дорослі організовують спільну діяльність і мовно підтримують дитину, можуть пізніше з’являтися в її власному самоспрямованому мовленні. Сучасні дослідження справді знаходять зв’язки між особливостями взаємодії батьків і регулятивним змістом приватного мовлення, хоча ці зв’язки не дають підстав зводити розвиток саморозмови до одного стилю виховання.
Наприклад, дослідження дошкільників 2024 року виявило асоціацію між авторитетним стилем материнського виховання та більшою часткою висловлювань передбачення й планування під час проблемного завдання, тоді як інші типи регулятивного змісту не показали таких зв’язків (Wall et al., 2024). Це хороший приклад того, чому важливо не перетворювати статистичний зв’язок на просту формулу причинності.
Егоцентричне мовлення і нейророзвиткові відмінності
Самоспрямоване мовлення досліджують і в дітей із труднощами уваги, мовного розвитку та іншими нейророзвитковими особливостями. Систематичний огляд 19 рецензованих досліджень описав відмінності у розвитку й використанні такого мовлення при developmental language disorder, аутизмі та ADHD, але загальна картина була неоднорідною, а результати окремих груп і вікових рівнів — не однаковими (Mulvihill et al., 2019).
Звідси практично важлива межа: голосна саморозмова сама по собі не є скринінговим тестом і не дозволяє зробити висновок про розлад. Навіть у дослідженні дітей із мовними або уваговими труднощами реакція приватного мовлення на зростання складності завдання була загалом подібною до реакції типово розвинених однолітків (Mulvihill et al., 2022). Оцінювати розвиток потрібно за ширшим профілем комунікації, поведінки, навчання та повсякденного функціонування.
Чи потрібно зупиняти дитину, яка говорить сама з собою
Зазвичай сенсу в цьому немає. Якщо дитина під час гри або завдання коментує свої кроки, нагадує собі правило чи проговорює план, таке мовлення може бути природною частиною діяльності. Вимога «не говори сама з собою» здатна просто прибрати видиму стратегію, якою дитина в цей момент користується.
Корисніше слухати функцію висловлювання. Якщо дитина застрягла, дорослий може поставити коротке запитання про наступний крок або спокійно змоделювати планування вголос: «Спочатку подивімося, що треба зробити, потім оберемо перший крок». Це підтримує мовне оформлення дії без перетворення саморозмови на обов’язкову вправу.
Якщо батьків турбує не сам факт саморозмови, а ширші труднощі — наприклад, помітні проблеми з розумінням мовлення, вираженням думок, взаємною комунікацією, навчанням або повсякденним функціонуванням, — оцінювати варто саме цей ширший контекст разом із відповідним фахівцем.
Чому цей феномен важливий для психології мови і мислення
Дискусія про егоцентричне мовлення стала одним із класичних місць, де психологія намагалася зрозуміти, як соціальна комунікація пов’язана з індивідуальним мисленням. Для Піаже явище було вікном у проблему дитячої децентрації; для Виготського — у процес перетворення соціально сформованих мовних засобів на засоби саморегуляції.
Сьогодні ця тема належить до ширшого поля психолінгвістики, когнітивного розвитку та досліджень внутрішнього мовлення. Її цінність не в тому, щоб вибрати одного класика «переможцем», а в тому, що спостережуване мовлення дитини дозволяє перевіряти конкретні гіпотези про планування, контроль поведінки, мовне опосередкування й формування внутрішнього вербального досвіду.
Підсумок
Егоцентричне мовлення — історичне поняття, яке описувало дитячі висловлювання без очевидної орієнтації на зовнішнього слухача. У сучасних дослідженнях значну частину цього явища вивчають як приватне або самоспрямоване мовлення. Дані підтримують його зв’язок із саморегуляцією, плануванням і реакцією на складність завдань, водночас показують значні індивідуальні відмінності та кілька можливих функцій.
Найважливіша сучасна поправка до побутового розуміння проста: дитина, яка говорить сама з собою, не демонструє цим автоматично ані егоїзму, ані психологічного розладу. Голосна саморозмова часто є частиною того, як мовлення стає інструментом організації власної дії.
Поширені запитання
Чи нормально, що дитина говорить сама з собою вголос
Таке мовлення дуже поширене в дошкільному та молодшому шкільному віці й особливо помітне під час гри, навчання або складних завдань. Його значення оцінюють у контексті всього розвитку дитини, а не як окремий симптом.
Чи означає егоцентричне мовлення, що дитина егоїстична
Ні. Історичний термін «егоцентричне» стосується теорій розвитку мислення й комунікативної перспективи. Егоїзм — інше поняття, пов’язане з мотивацією та ставленням до інтересів інших людей.
Егоцентричне мовлення і приватне мовлення — це те саме
Вони значною мірою перекриваються, але належать до різних теоретичних традицій. «Егоцентричне мовлення» — класичний термін Піаже й дискусії з Виготським; «приватне мовлення» — сучасніший нейтральний термін для самоспрямованого мовлення, яке може виконувати кілька функцій.
Коли дитина перестає говорити сама з собою
Немає універсального віку. З віком частина мовної саморегуляції стає тихішою та внутрішньою, але зовнішня саморозмова може зберігатися й у дорослих, особливо під час складних, нових або емоційно напружених завдань.
Чи треба відповідати дитині, якщо вона говорить не до мене
Не обов’язково. Можна дати їй завершити власний хід думки. Якщо видно, що дитина просить допомоги або застрягла, доречне коротке запитання чи підтримка, але сам факт мовлення вголос не потребує втручання.
Чи є саморозмова ознакою психічного або мовленнєвого розладу
Окремо — ні. Дослідники знаходять відмінності у самоспрямованому мовленні в деяких нейророзвиткових групах, але ці патерни неоднорідні й не є самостійною діагностичною ознакою. Клінічна оцінка спирається на ширший набір симптомів, історію розвитку та функціонування.
Пов’язані статті
References
Alderson-Day, B., & Fernyhough, C. (2015). Inner speech: Development, cognitive functions, phenomenology, and neurobiology. Psychological Bulletin, 141(5), 931–965. https://doi.org/10.1037/bul0000021
Fernyhough, C., & Fradley, E. (2005). Private speech on an executive task: Relations with task difficulty and task performance. Cognitive Development, 20(1), 103–120. https://doi.org/10.1016/j.cogdev.2004.11.002
Mulvihill, A., Carroll, A., Dux, P. E., & Matthews, N. (2019). Self-directed speech and self-regulation in childhood neurodevelopmental disorders: Current findings and future directions. Development and Psychopathology, 31(2), 651–665.
Mulvihill, A., Matthews, N., Dux, P. E., & Carroll, A. (2022). Task difficulty and private speech in typically developing and at-risk preschool children. Journal of Child Language, 50(2), 464–491. https://doi.org/10.1017/S0305000921000945
Piaget, J. (1923/2001). The Language and Thought of the Child. Routledge.
Vygotsky, L. S. (1934/2012). Thought and Language. Revised and expanded edition. The MIT Press.
Wall, K., Mulvihill, A., Matthews, N., Dux, P. E., & Carroll, A. (2024). Maternal parenting style and self-regulatory private speech content use in preschool children. Journal of Child Language. https://doi.org/10.1017/S0305000924000515
Whedon, M., Perry, N. B., Curtis, E. B., & Bell, M. A. (2021). Private speech and the development of self-regulation: The importance of temperamental anger. Early Childhood Research Quarterly, 56, 213–224. https://doi.org/10.1016/j.ecresq.2021.03.013