Гальмівний контроль: що це і як працює здатність стримувати реакції
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 · Редакційна політика
Гальмівний контроль — це компонент виконавчих функцій, який дає змогу не запускати, призупиняти або припиняти домінантну чи вже розпочату реакцію, коли вона суперечить поточній меті. У науковій літературі поряд із цим терміном вживають «інгібіторний контроль» та англомовний response inhibition. Йдеться не про одну універсальну «кнопку стоп» у мозку, а про кілька пов’язаних процесів контролю, які працюють разом з увагою, підтриманням мети, вибором дії та моніторингом результату.
У класичному огляді виконавчих функцій Adele Diamond відносить гальмування до базових виконавчих компонентів поряд із робочою пам’яттю та когнітивною гнучкістю. Вона розрізняє, зокрема, гальмування реакції та контроль інтерференції — здатність протистояти відволіканню й конкуруючій інформації (Diamond, 2013). Це розрізнення важливе: людина може добре зупиняти моторну дію в одній ситуації й водночас мати труднощі з ігноруванням суперечливих сигналів в іншій.
Коротко: що потрібно знати про гальмівний контроль
• Гальмівний контроль належить до виконавчих функцій і підтримує цілеспрямовану поведінку.
• Гальмування реакції означає утримання від відповіді або зупинку вже підготовленої чи розпочатої дії.
• Контроль інтерференції допомагає зменшувати вплив нерелевантних або конкуруючих стимулів, думок і відповідей.
• Реактивне гальмування запускається тоді, коли вже з’явився сигнал «зупинись»; проактивний контроль готує систему до можливої потреби зупинитися заздалегідь.
• У мозку немає одного ізольованого «центру гальмування». Контроль спирається на взаємодію лобових, тім’яних, медіальних фронтальних ділянок і підкіркових контурів.
• Завдання Stop-signal, Go/No-Go, Stroop і Flanker досліджують різні аспекти контролю й не є взаємозамінними.
• Один низький результат у такому завданні не встановлює діагноз і не доводить наявність «дефіциту гальмування».
• Тренування може покращувати виконання натренованих завдань, але перенесення на загальний самоконтроль і повсякденне функціонування часто обмежене.
Що саме означає «гальмувати реакцію»
У повсякденній мові гальмування легко уявити як просте придушення імпульсу. У когнітивній науці поняття точніше. Система контролю має утримувати актуальну мету, визначити, що автоматична або підготовлена відповідь більше не підходить, змінити конкуренцію між можливими діями й забезпечити іншу поведінку.
Наприклад, людина тягнеться до кнопки «Надіслати», але помічає помилку й зупиняє рух. Водій починає рушати на звичний сигнал, але бачить пішохода й припиняє дію. Під час розмови готова різка відповідь не вимовляється, бо контекст вимагає іншої реакції. У кожному випадку результат схожий — початкова тенденція не перетворюється на завершену дію, — але конкретні механізми й вимоги до контролю можуть відрізнятися.
Гальмування є частиною ширшої системи виконавчих функцій. Класичні латентні моделі показали, що інгібування, оновлення інформації та переключення завдань пов’язані між собою, але не зводяться до одного процесу (Miyake et al., 2000). Саме тому словосполучення «виконавчі функції» не слід використовувати як синонім «гальмівного контролю».
Основні форми гальмівного контролю
Єдиної остаточної таксономії гальмування немає. Різні дослідницькі традиції поділяють його дещо по-різному. Для практичного розуміння корисно розрізняти щонайменше кілька рівнів.
Утримання від реакції
Утримання означає, що відповідь не запускається, хоча схожа відповідь часто або автоматично виконується в інших випробуваннях. Типовий лабораторний приклад — Go/No-Go: на більшість сигналів потрібно швидко реагувати, а на рідкісний No-Go — не натискати кнопку.
Тут важливе не лише «гальмування» у вузькому сенсі. Учасник має розпізнати стимул, утримувати правило, розподіляти увагу й контролювати швидкість відповіді. Метааналіз та критичний огляд Go/No-Go досліджень показав, що частина мозкової активності, яку іноді автоматично приписують інгібуванню, може відображати увагу та робочу пам’ять (Criaud & Boulinguez, 2013).
Скасування вже підготовленої дії
Інша ситуація виникає, коли відповідь уже готується або почалася, а сигнал зупинки з’являється із затримкою. Це досліджує Stop-signal task. У типовому випробуванні людина повинна швидко реагувати на основний сигнал, але в частині спроб після нього з’являється сигнал зупинки.
Міжнародний консенсус щодо Stop-signal task визначає response inhibition як здатність пригнічувати небажані або недоречні дії та імпульси і наголошує, що оцінка прихованої швидкості процесу зупинки залежить від коректного дизайну й аналізу завдання (Verbruggen et al., 2019). Отже, «час гальмування» не вимірюється секундоміром безпосередньо — його оцінюють за математичною моделлю взаємодії процесів «виконати» і «зупинити».
Контроль інтерференції
Контроль інтерференції стосується ситуацій, у яких правильній відповіді заважає конкуруючий сигнал або автоматична тенденція. Класичний приклад — завдання Stroop: потрібно назвати колір шрифту, ігноруючи значення слова, коли вони не збігаються.
У широких моделях гальмівного контролю цей процес часто включають до інгібування, але він не тотожний моторному скасуванню реакції. Diamond прямо розрізняє response inhibition і interference control (Diamond, 2013). Тому вислів «людина має слабке гальмування» без уточнення процесу надто нечіткий для наукового або клінічного висновку.
Реактивне і проактивне гальмування
Реактивне гальмування запускається тоді, коли необхідність зупинитися вже виникла: з’явився зовнішній сигнал або змінилася внутрішня мета. Проактивний контроль працює раніше — людина готує систему до можливої потреби зупинки, змінює готовність до відповіді й розподіл уваги.
Огляд van den Wildenberg, Ridderinkhof і Wylie пропонує чітке розрізнення: реактивне гальмування — механізм фактичної зупинки дії, а проактивне — підготовчі процеси, які змінюють імовірний результат конкуренції між «діяти» та «зупинитися» (van den Wildenberg et al., 2022).
У житті проактивний контроль часто ефективніший за постійну боротьбу з уже розгорнутим імпульсом. Якщо людина очікує ситуацію, де помилка дорога, вона може сповільнитися, перенести увагу на критичні сигнали або заздалегідь змінити умови дії.
Як працює гальмівний контроль: від мети до зупинки
Гальмівний контроль виникає не в момент, коли окрема ділянка мозку «натискає стоп». Поведінкова зупинка є результатом послідовної взаємодії кількох операцій.
Спочатку система має представити мету: що зараз потрібно робити і за яких умов звичну реакцію слід припинити. Без актуальної мети немає критерію, за яким відповідь можна визнати небажаною.
Далі необхідно виявити релевантний сигнал, конфлікт або зміну контексту. Це може бути червоне світло, нова інструкція, помилка, поява перешкоди або внутрішнє рішення змінити дію.
Після цього контроль змінює підготовку й виконання відповіді. У простій метафорі це схоже на гальмо, але нейрокогнітивно процес може включати швидку глобальну паузу, більш вибіркове припинення конкретної дії, зміну порогів відповіді та перебудову конкуренції між альтернативами.
Нарешті, система оцінює результат: чи вдалося зупинитися, чи сталася помилка, чи потрібно наступного разу діяти повільніше або уважніше. Тому лабораторне «гальмування» майже завжди переплетене з моніторингом, увагою, навчанням і стратегічним регулюванням швидкості.
Ширша стаття про когнітивний контроль розглядає всю систему підтримання цілеспрямованої поведінки. Гальмівний контроль є одним із її центральних механізмів, але не охоплює планування, оновлення робочої пам’яті, переключення правил та інші операції.
Які мозкові системи беруть участь у гальмуванні
Дослідження гальмівного контролю історично часто шукали «центр інгібування» у префронтальній корі. Сучасна картина мережевіша.
Огляд Aron, Robbins і Poldrack описує важливу роль правої нижньої лобової кори разом із фронто-базально-гангліонарними контурами. Автори використовують модель «гальма», яке може повністю припиняти відповідь або створювати коротку паузу залежно від ситуації (Aron et al., 2014). До системи зупинки також залучають медіальні фронтальні ділянки, зокрема переддодаткову моторну зону, базальні ганглії та субталамічне ядро.
Водночас активація певної ділянки під час Stop-signal або Go/No-Go завдання не означає, що ця ділянка виконує лише гальмування. Когнітивні завдання одночасно навантажують увагу, розпізнавання сигналу, вибір відповіді, підтримання правила та моніторинг помилок. Саме тому критичні нейровізуалізаційні огляди застерігають від прямої формули «активувалася зона X — отже, зона X є центром інгібування» (Criaud & Boulinguez, 2013).
Сучасний огляд ролі префронтальної кори в когнітивному та виконавчому контролі також описує контроль як властивість взаємодіючих мереж, а не однієї анатомічної точки. Практичний висновок простий: здатність стримувати реакції є системною функцією, і її не можна надійно пояснити «сильною» або «слабкою» окремою ділянкою мозку.
Як вимірюють гальмівний контроль
Жоден тест не охоплює гальмівний контроль повністю. Різні парадигми створюють різні вимоги, а показник завжди потрібно трактувати в межах конкретного завдання.
Stop-signal task
У Stop-signal task людина виконує швидку основну реакцію, але в частині спроб отримує сигнал, що вимагає її скасувати. Ключовим показником часто є stop-signal reaction time, або SSRT — модельна оцінка прихованої тривалості процесу зупинки.
Консенсусний документ Verbruggen та співавторів показує, що SSRT чутливий до способу налаштування затримки сигналу, пропусків відповідей, стратегічного сповільнення та методу розрахунку. Неправильний дизайн здатен створювати артефактний показник (Verbruggen et al., 2019).
Go/No-Go
У Go/No-Go більшість стимулів вимагає відповіді, а окремі — її утримання. Часто аналізують помилки комісії, коли людина реагує на No-Go стимул.
Це зручна парадигма для дослідження утримання відповіді, однак помилка може виникати через кілька причин: недостатнє розпізнавання сигналу, коливання уваги, занадто сильний акцент на швидкості або власне труднощі зі стримуванням відповіді. Тому показник не є «чистим» виміром одного механізму.
Stroop і Flanker
Stroop та Flanker передусім створюють конфлікт між релевантною та нерелевантною інформацією. Вони корисні для дослідження контролю інтерференції й конфлікту, але не є прямими замінами Stop-signal task.
Відмінність має практичне значення: людина може мати виражений ефект Stroop і звичайний SSRT або навпаки. Результати описують виконання конкретних когнітивних операцій у конкретних умовах, а не універсальний «рівень гальмівного контролю».
Чому один результат тесту не визначає «силу самоконтролю»
Психологічний тест може мати надійний груповий ефект і водночас слабше підходити для ранжування окремих людей. Це відоме як «парадокс надійності». Hedge, Powell і Sumner дослідили сім класичних когнітивних завдань, серед них Stroop, Flanker, Stop-signal і Go/No-Go, та виявили несподівано низьку надійність багатьох показників індивідуальних відмінностей (Hedge et al., 2018).
Новіша робота з Stop-signal task також виявила низьку часову стабільність поширених показників гальмування й поставила під сумнів трактування SSRT як стабільної риси людини (Thunberg et al., 2024). Це не робить Stop-signal task «поганим тестом». Завдання дуже цінне для експериментального дослідження механізмів зупинки. Висновок інший: результат одного сеансу не слід перетворювати на ярлик особистості.
Гальмівний контроль у повсякденному житті
У реальній поведінці гальмування майже ніколи не працює ізольовано. Воно вбудоване в цілі, звички, емоції, мотивацію, ситуаційні сигнали та доступні альтернативи.
Гальмівний контроль потрібен, коли людина:
• не натискає на повідомлення, що відволікає від важливої задачі;
• зупиняє вже розпочату дію після появи нової інформації;
• не перебиває співрозмовника, хоча відповідь уже готова;
• пригальмовує автоматичну реакцію, щоб перевірити правило або контекст;
• ігнорує конкуруючий стимул і підтримує потрібну лінію дії;
• припиняє звичну послідовність, коли ситуація змінилася.
Усі ці приклади містять «стримування», але вимоги різні. Десь головним є моторне скасування, десь контроль уваги, десь утримання правила, а десь швидке переключення на альтернативу. Тому побутовий успіх або помилка не дозволяють визначити, який саме когнітивний компонент спрацював слабше.
Чим гальмівний контроль відрізняється від сусідніх понять
Гальмівний контроль і когнітивний контроль
Когнітивний контроль — ширша здатність організовувати обробку інформації та поведінку відповідно до поточної мети, особливо коли автоматична реакція недостатня. Гальмування є одним із механізмів такої організації.
Якщо завдання вимагає підтримувати правило, помічати конфлікт, зупиняти неправильну відповідь і вибирати правильну, «когнітивний контроль» описує всю систему, а «гальмівний контроль» — процеси, пов’язані зі стримуванням або припиненням конкурентної реакції.
Гальмівний контроль і виконавчі функції
Виконавчі функції охоплюють набір взаємопов’язаних процесів, серед яких гальмування, робоча пам’ять, когнітивна гнучкість і складніші форми планування та організації поведінки. Гальмування є компонентом цієї системи.
Гальмівний контроль і когнітивна гнучкість
Когнітивна гнучкість допомагає змінити правило, перспективу або стратегію, коли попередня більше не відповідає ситуації. Щоб переключитися, часто потрібно послабити стару відповідь, тому гальмування й гнучкість взаємодіють. Проте «зупинити старе» і «перебудуватися на нове» — різні функціональні вимоги.
Гальмівний контроль і самоконтроль
Самоконтроль — ширше психологічне поняття, пов’язане з поведінкою відповідно до цілей, правил і довгострокових наслідків. У ньому беруть участь гальмування, планування, мотивація, формування середовища, звички, оцінювання винагород і багато інших процесів.
Людина може досягати високого самоконтролю не тому, що постійно «гальмує сильніше», а тому, що заздалегідь організовує ситуацію так, щоб небажана реакція рідше ставала домінантною.
Гальмівний контроль і імпульсивність
Імпульсивність — багатовимірна характеристика поведінки й індивідуальних відмінностей. Вона може включати поспішні рішення, недостатнє врахування наслідків, схильність діяти під впливом сильного потягу та інші компоненти.
Слабше виконання завдання на response inhibition може бути пов’язане з окремими аспектами імпульсивності, але поняття не є дзеркальними. «Висока імпульсивність = низький контроль гальмування» — надто проста формула для складних поведінкових явищ.
Чому гальмівний контроль змінюється залежно від ситуації
Уявлення про фіксовану «силу гальма» погано відповідає сучасним даним. Виконання залежить від правил завдання, очікувань, мотивації, швидкісно-точнісного компромісу, практики, стану уваги та контексту.
У Stop-signal task люди можуть проактивно сповільнювати основну відповідь, якщо очікують сигналу зупинки. Це підвищує шанс успішного гальмування, але водночас змінює те, що саме вимірює експеримент. Саме тому сучасні моделі розглядають контроль як динамічне налаштування поведінки, а не як незмінний запас «вольової енергії».
Дослідження часової стабільності Stop-signal показників додають ще один важливий аргумент: значна частина варіації може бути ситуаційною або станоподібною, а не сталою рисою (Thunberg et al., 2024).
Як гальмівний контроль розвивається
Виконавчі функції формуються поступово від раннього дитинства й продовжують змінюватися протягом розвитку. Гальмування не «вмикається» в один момент. Різні його компоненти дозрівають нерівномірно, а складність завдання, мотиваційний контекст і вимоги до робочої пам’яті можуть суттєво змінювати результати.
Огляд Diamond описує помітний розвиток базових виконавчих функцій у дитинстві та їхню подальшу диференціацію (Diamond, 2013). Для оцінювання дітей особливо важливо використовувати вікові норми й завдання, придатні для конкретного етапу розвитку. Те, що є очікуваною складністю для молодшої дитини, не можна автоматично трактувати як дефіцит.
Водночас дорослий рівень виконання не означає повної незмінності. Когнітивний контроль залишається чутливим до досвіду, контексту, вимог середовища й стану людини.
Чи означають труднощі з гальмуванням психічний або неврологічний розлад
Один прояв і один тест не встановлюють такого висновку.
Групові відмінності в response inhibition описані при різних психічних і неврологічних станах. Саме широта цих асоціацій показує їхню неспецифічність. Метааналіз 318 досліджень Go/No-Go та споріднених парадигм у 11 психіатричних розладах виявив невеликі або середні групові дефіцити, але автори прямо дійшли висновку, що вони недостатньо чутливі й специфічні для самостійного використання як діагностичного показника або біомаркера (Wright et al., 2014).
Отже, «погано стримую реакції» може описувати суб’єктивну трудність, поведінкову закономірність або результат конкретного завдання. Це ще не нейропсихологічний синдром і не клінічний діагноз.
Якщо людина має ширші стійкі труднощі з плануванням, переключенням, організацією дій, утриманням правил і контролем помилок, релевантним стає ширше поняття порушень виконавчих функцій і дисекзекутивного синдрому. Його оцінювання потребує аналізу цілого профілю, а не одного показника інгібування.
Чи можна «натренувати гальмівний контроль»
Покращити виконання конкретного завдання можливо. Значно складніше довести, що тренування одного компонента створює широке й стійке покращення повсякденного самоконтролю, навчання або інших виконавчих функцій.
Метааналіз тренувань виконавчих функцій у дітей виявив помітний близький перенос на натреновані або дуже подібні компоненти, але не знайшов переконливого далекого переносу на ненатреновані виконавчі функції (Kassai et al., 2019). Це не означає, що будь-яке тренування марне. Воно означає, що твердження «ця вправа загалом посилює гальмівний контроль у житті» потребує окремих доказів, а поліпшення в комп’ютерній задачі не слід автоматично переносити на інші сфери.
Корисніше розрізняти три різні цілі:
• навчитися краще виконувати конкретну задачу;
• покращити близькі когнітивні операції;
• змінити повсякденну поведінку в реальних ситуаціях.
Для кожної цілі потрібні власні результати й критерії ефективності.
Практичні способи зменшити потребу в екстреному гальмуванні
У повсякденному житті ефективна стратегія часто полягає в перенесенні частини контролю на більш ранній етап, ще до моменту сильного конфлікту.
Можна заздалегідь визначити сигнал, після якого дія ставиться на паузу; прибрати або віддалити сильний відволікач; створити коротку затримку перед незворотною дією; спростити правило вибору; зробити бажану альтернативу доступнішою; змінити середовище так, щоб небажана відповідь не була найпростішою.
Такі способи не є «вправами для однієї ділянки мозку». Вони використовують проактивний контроль і зменшують моментальне навантаження на реактивну зупинку. Це добре узгоджується з сучасним розрізненням проактивного та реактивного контролю (van den Wildenberg et al., 2022).
Для стійких клінічно значущих труднощів стратегія залежить від причини, ширшого когнітивного профілю й функціональних наслідків. У такому випадку універсальна порада «тренуйте інгібування» поступається місцем індивідуальному оцінюванню.
Коли має сенс нейропсихологічне оцінювання
Оцінювання гальмівного контролю має найбільший сенс як частина ширшого запитання: які когнітивні процеси пояснюють труднощі людини й як вони проявляються в реальному функціонуванні.
Нейропсихолог може зіставляти результати кількох завдань, швидкість і точність відповідей, увагу, робочу пам’ять, переключення, навчання, поведінкові спостереження та повсякденні скарги. Значення має також контекст появи змін: розвиткова історія, захворювання, травма, ліки, сон, емоційний стан та інші фактори.
Окремий тест на гальмування не є діагнозом. Навіть добре стандартизоване завдання відповідає на вузьке питання про виконання в конкретних умовах. Клінічний висновок формується з сукупності даних.
Часті запитання
Гальмівний контроль і самоконтроль — це одне й те саме?
Ні. Гальмівний контроль — конкретний виконавчий механізм стримування або припинення конкурентної реакції. Самоконтроль — ширша організація поведінки відповідно до цілей і наслідків. Він включає гальмування, але також планування, мотивацію, звички, вибір середовища та інші процеси.
Чи є гальмівний контроль протилежністю імпульсивності?
Не в строгому сенсі. Імпульсивність багатовимірна, а лабораторне вимірювання гальмування реакції охоплює лише частину процесів, які можуть бути з нею пов’язані. Один показник Stop-signal або Go/No-Go не є прямою «шкалою імпульсивності».
Яка частина мозку відповідає за гальмівний контроль?
Гальмування спирається на мережу. Важливими є права нижня лобова кора, медіальні фронтальні ділянки, переддодаткова моторна зона, базальні ганглії та пов’язані з ними контури, але жодна з цих структур не працює як автономний «центр стоп» (Aron et al., 2014).
Що краще вимірює гальмування: Go/No-Go чи Stop-signal?
Вони ставлять різні вимоги. Go/No-Go переважно досліджує утримання від відповіді, тоді як Stop-signal — скасування вже підготовленої реакції після сигналу зупинки. Вибір залежить від дослідницького або клінічного питання. Їхні показники не слід вважати взаємозамінними.
Чи можна визначити «слабкий гальмівний контроль» онлайн-тестом?
Онлайн-завдання може продемонструвати принцип або дати результат у конкретній парадигмі, але без стандартизації, норм, контролю умов і ширшої оцінки воно не встановлює когнітивний дефіцит. Навіть класичні лабораторні завдання мають обмеження щодо надійного вимірювання індивідуальних відмінностей (Hedge et al., 2018).
Чи можна розвинути гальмівний контроль вправами?
Навчання часто покращує виконання натренованого або близького завдання. Докази широкого переносу на ненатреновані функції й повсякденний самоконтроль значно слабші та залежать від програми, віку, результату й дизайну дослідження (Kassai et al., 2019).
Чому я можу добре контролювати себе в одних ситуаціях і зриватися в інших?
Тому що гальмівний контроль є контекстно залежним. На поведінку впливають сила автоматичної тенденції, правила, увага, очікування, мотивація, доступний час і попередня підготовка. Дані про невисоку часову стабільність частини Stop-signal показників також свідчать, що інгібування не варто уявляти як одну незмінну рису (Thunberg et al., 2024).
Пов’язані статті
Джерела
Aron, A. R., Robbins, T. W., & Poldrack, R. A. (2014). Inhibition and the right inferior frontal cortex: one decade on. Trends in Cognitive Sciences, 18(4), 177–185. https://doi.org/10.1016/j.tics.2013.12.003
Criaud, M., & Boulinguez, P. (2013). Have we been asking the right questions when assessing response inhibition in go/no-go tasks with fMRI? A meta-analysis and critical review. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 37(1), 11–23. https://doi.org/10.1016/j.neubiorev.2012.11.003
Diamond, A. (2013). Executive functions. Annual Review of Psychology, 64, 135–168. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-113011-143750
Friedman, N. P., & Robbins, T. W. (2022). The role of prefrontal cortex in cognitive control and executive function. Neuropsychopharmacology, 47(1), 72–89. https://doi.org/10.1038/s41386-021-01132-0
Hedge, C., Powell, G., & Sumner, P. (2018). The reliability paradox: Why robust cognitive tasks do not produce reliable individual differences. Behavior Research Methods, 50(3), 1166–1186. https://doi.org/10.3758/s13428-017-0935-1
Kassai, R., Futo, J., Demetrovics, Z., & Takacs, Z. K. (2019). A meta-analysis of the experimental evidence on the near- and far-transfer effects among children's executive function skills. Psychological Bulletin, 145(2), 165–188. https://doi.org/10.1037/bul0000180
Miyake, A., Friedman, N. P., Emerson, M. J., Witzki, A. H., Howerter, A., & Wager, T. D. (2000). The unity and diversity of executive functions and their contributions to complex “Frontal Lobe” tasks: a latent variable analysis. Cognitive Psychology, 41(1), 49–100. https://doi.org/10.1006/cogp.1999.0734
Thunberg, C., Wiker, T., Bundt, C., & Huster, R. J. (2024). On the (un)reliability of common behavioral and electrophysiological measures from the stop signal task: Measures of inhibition lack stability over time. Cortex, 175, 81–105. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2024.02.008
van den Wildenberg, W. P. M., Ridderinkhof, K. R., & Wylie, S. A. (2022). Towards conceptual clarification of proactive inhibitory control: A review. Brain Sciences, 12(12), 1638. https://doi.org/10.3390/brainsci12121638
Verbruggen, F., Aron, A. R., Band, G. P. H., et al. (2019). A consensus guide to capturing the ability to inhibit actions and impulsive behaviors in the stop-signal task. eLife, 8, e46323. https://doi.org/10.7554/eLife.46323
Wright, L., Lipszyc, J., Dupuis, A., Thayapararajah, S. W., & Schachar, R. (2014). Response inhibition and psychopathology: a meta-analysis of go/no-go task performance. Journal of Abnormal Psychology, 123(2), 429–439. https://doi.org/10.1037/a0036295