Гайнц Когут: біографія, психологія Самості, емпатія, нарцисизм і селфоб’єкти

Гайнц Когут — одна з ключових постатей психоаналізу другої половини ХХ століття. Його роботи змінили сам спосіб, у який психоаналітики почали описувати нарцисичну вразливість, потребу у визнанні, переживання внутрішньої цілісності та роль емпатії в терапевтичному процесі. Саме з Когутом пов’язане становлення психології Самості — напряму, який у професійній літературі також називають Селф-психологією.

Когут не створив загальне поняття емпатії й не ввів нарцисизм у психологію. Його внесок точніший і значніший: він надав емпатії методологічного статусу в психоаналізі, переосмислив нарцисичні феномени та розробив систему понять для опису того, як Самість формується, підтримує зв’язність і використовує стосунки з іншими людьми як психологічну опору.

Сьогодні спадщину Когута варто читати одночасно історично, клінічно й науково-критично. Частина його понять належить до психоаналітичної метапсихології та клінічної теорії. Водночас окремі теми, яким він надавав центрального значення — емпатія, терапевтичний альянс, регуляція самооцінки, міжособистісна вразливість — мають власні сучасні емпіричні дослідницькі традиції.

Коротко: хто такий Гайнц Когут

Гайнц Когут (Heinz Kohut; 3 травня 1913, Відень — 8 жовтня 1981, Чикаго) — австро-американський лікар, невролог, психіатр, психоаналітик і теоретик психоаналізу. Він здобув ступінь доктора медицини у Віденському університеті 1938 року, того ж періоду почав особистий аналіз з Августом Айхгорном, а після еміграції оселився у США.

У Чикаго Когут працював у системі University of Chicago Medical School, склав спеціалізаційні іспити з неврології 1946 року та з психіатрії 1949 року. У 1950 році він завершив психоаналітичну підготовку в Chicago Institute for Psychoanalysis. У 1964–1965 роках був президентом American Psychoanalytic Association, а у 1965–1973 роках — віцепрезидентом International Psychoanalytic Association.

Його головні книги — The Analysis of the Self (1971), The Restoration of the Self (1977) і посмертно видана How Does Analysis Cure? (1984). До ключових статей належать «Introspection, Empathy, and Psychoanalysis» (1959), «The Disorders of the Self and Their Treatment: An Outline» у співавторстві з Ернестом Вулфом (1978) та «The Two Analyses of Mr. Z» (1979).

Відень, медицина й еміграція

Когут виріс у Відні — місті, де психоаналіз уже став частиною інтелектуального життя. Проте його перша професійна ідентичність була медичною. Він навчався у Віденському університеті й отримав M.D. 1938 року.

Того ж року аншлюс Австрії нацистською Німеччиною радикально змінив його життєву траєкторію. Когут залишив Австрію, у 1939–1940 роках жив в Англії, а 1941 року прибув до Чикаго. Саме Чикаго став головним місцем його професійного життя.

Архів Heinz Kohut Papers у Library of Congress фіксує послідовний шлях від неврології й психіатрії до психоаналізу. Ця медична підготовка важлива для розуміння його стилю: Когут прагнув описувати психічні явища як систематичні клінічні феномени, навіть коли його теоретична мова дедалі більше відходила від класичної фройдівської моделі потягів.

Чикаго й американський психоаналіз

Після переїзду до Чикаго Когут інтегрувався в одну з найвпливовіших психоаналітичних спільнот США. Він працював у University of Chicago, проходив психоаналітичну підготовку й поступово став однією з центральних фігур американського психоаналізу.

На ранньому етапі Когут працював усередині класичної психоаналітичної традиції. Його пізній теоретичний поворот не був відмовою від психоаналізу, а спробою перебудувати частину його пояснювальної системи навколо інших клінічних спостережень.

Він дедалі більше стикався з пацієнтами, чиї проблеми було складно описати лише мовою едипового конфлікту, витіснених потягів і структурного протистояння Воно, Его та Над-Я. У центрі таких випадків Когут бачив нестійку самооцінку, сором, потребу у визнанні, залежність від ідеалізації, відчуття внутрішньої порожнечі та труднощі з підтриманням зв’язного переживання себе.

Емпатія як спосіб психоаналітичного спостереження

1959 року Когут опублікував статтю «Introspection, Empathy, and Psychoanalysis: An Examination of the Relationship Between Mode of Observation and Theory» у Journal of the American Psychoanalytic Association. Саме ця праця стала однією з ключових точок його теоретичного розвитку.

Для Когута емпатія була не просто доброзичливістю терапевта і не емоційним співпереживанням у побутовому сенсі. Він розглядав її як спосіб наближення до внутрішнього досвіду іншої людини — як метод психоаналітичного спостереження з позиції суб’єктивного переживання пацієнта.

Це принципове розрізнення. Загальне поняття емпатії існувало до Когута. Його внесок полягає в тому, що він систематично пов’язав емпатійне розуміння з тим, які психічні явища взагалі стають доступними психоаналітичному дослідженню.

Від нарцисизму до психології Самості

Класичний психоаналіз уже мав теорію нарцисизму, насамперед завдяки Фройду. Когут не запроваджував цей термін. Він змінив спосіб, у який нарцисичні феномени можна було розглядати клінічно.

У The Analysis of the Self 1971 року він систематизував модель психоаналітичного лікування нарцисичних розладів особистості. Його увага була спрямована не лише на грандіозність як помітну рису, а й на крихкість самооцінки, потребу в зовнішньому підтвердженні, болісну реакцію на невизнання та специфічні форми перенесення.

Це стало одним із мостів від теорії нарцисизму до психології Самості. У The Restoration of the Self 1977 року Когут уже чіткіше формулював психологію Самості як самостійну психоаналітичну теоретичну рамку.

Що таке Самість у Когута

Самість у Когута — це не те саме, що фройдівське Его. Це одна з найважливіших термінологічних меж у читанні його робіт.

Его у структурній моделі Фройда — одна з психічних інстанцій поряд із Воно та Над-Я. Когутівська Самість описує переживання власної цілісності, неперервності, ініціативи, цінності й внутрішньої організованості.

Тому українську назву напряму доцільно передавати як «психологія Самості». Професійна українська традиція також використовує назву «Селф-психологія». Формула «психологія Я» створює небажане змішання з Его-психологією — іншим напрямом психоаналізу.

Самооб’єкт: центральне поняття системи

Одним із найвідоміших понять Когута став selfobject — самооб’єкт, або селфоб’єкт. У ранніх текстах трапляється форма self-object.

Самооб’єкт — це не просто «важлива людина» і не звичайний об’єкт прихильності. Йдеться про особу або відношення, яке суб’єктивно переживається як таке, що виконує функцію підтримання Самості: допомагає зберігати її зв’язність, регулювати самооцінку, відчувати силу, належність або внутрішню стабільність.

У дитинстві такі функції значною мірою забезпечуються близькими дорослими. У дорослому житті потреба в інших людях не зникає повністю. Для Когута психологічна зрілість не означала абсолютної самодостатності. Вона передбачала складніші й гнучкіші способи користуватися міжособистісною підтримкою без руйнування власної автономії.

Дзеркальна потреба

Перша велика лінія самооб’єктного досвіду пов’язана з дзеркальним підтвердженням.

Дитина прагне, щоб її активність, досягнення й живість були помічені. У дорослого ця потреба може проявлятися як бажання бути визнаним, побаченим і психологічно підтвердженим іншими.

У клінічній моделі Когута проблема виникає не через сам факт такої потреби. Важливими є її інтенсивність, гнучкість і здатність людини переживати фрустрацію без розпаду самооцінки.

Ідеалізуюча потреба

Друга лінія пов’язана з потребою у зв’язку з кимось сильним, спокійним, компетентним або гідним захоплення.

Для дитини ідеалізований дорослий може виконувати функцію психологічної опори. Згодом частина цієї стабілізувальної функції інтеріоризується.

У терапії Когут описував ідеалізуюче перенесення: пацієнт може переживати аналітика як джерело сили, стабільності або досконалості. Завдання терапії полягає не в механічному руйнуванні такої ідеалізації, а в розумінні того, яку функцію вона виконує для Самості.

Потреба у спорідненості: twinship

У пізнішій психології Самості важливе місце посіла потреба у спорідненості, подібності або twinship.

Йдеться про досвід «є хтось такий, як я» — відчуття психологічної належності до інших людей. Воно відрізняється і від дзеркального визнання, і від ідеалізації.

Для Когута така потреба також може бути частиною нормального розвитку. Людина підтримує відчуття себе не лише через автономію, а й через переживання подібності, спільності й участі в ширшому людському світі.

Трансформувальна інтеріоризація

Одним із механізмів розвитку у Когута є те, що англійською називають transmuting internalization — трансформувальною, або перетворювальною, інтеріоризацією.

Логіка така: дитина спочатку значною мірою покладається на зовнішні самооб’єктні функції. Неминучі, але переносимі розчарування у близьких людях створюють умови, за яких частина цих функцій поступово стає внутрішньою здатністю.

Це клініко-теоретична модель, а не безпосередньо експериментально встановлений універсальний механізм розвитку. Її історичне значення полягає в тому, що вона дала психології Самості власне пояснення переходу від ранньої залежності до більшої внутрішньої стійкості.

Нарцисизм: від патології до розвитку

Когут радикально розширив психоаналітичне розуміння нарцисизму. Він не зводив його до самолюбування, егоїзму чи грандіозності.

У його моделі існують нарцисичні потреби, пов’язані з підтриманням Самості. Частина таких потреб може проходити розвиток і набувати зріліших форм. Творчість, здатність до гумору, амбіція, ідеали та переживання власної цінності не повинні автоматично трактуватися як патологія.

Патологічні форми в цій системі пов’язані насамперед із крихкістю структури Самості та недостатньою здатністю регулювати самооцінку без надмірної залежності від зовнішнього підтвердження.

Це одна з причин, чому Когут став настільки впливовим у клінічних дискусіях про вразливий нарцисизм. Водночас сучасні діагностичні й дослідницькі моделі нарцисичної патології значно ширші за класичну психологію Самості.

Як Когут розумів терапевтичний процес

Когут змінив акцент у психоаналітичній техніці. Там, де класична модель часто робила центральними інтерпретацію конфлікту та опору, психологія Самості наголошувала на точному емпатійному розумінні суб’єктивного досвіду пацієнта.

Це не означало безумовного погодження з пацієнтом. Емпатія в його системі — спосіб зібрати психологічні дані й зрозуміти функцію переживання.

Когут також надавав значення неминучим помилкам терапевта. Непорозуміння, розчарування й розриви контакту можуть ставати матеріалом терапії, якщо їх можна дослідити й відновити зв’язок. У його теоретичній мові саме через такі процеси можливі поступові структурні зміни.

«Аналіз Самості» — 1971

The Analysis of the Self: A Systematic Approach to the Psychoanalytic Treatment of Narcissistic Personality Disorders вийшла 1971 року у International Universities Press.

Це головна книга раннього Когута. У ній він систематизував опис нарцисичних перенесень і сформулював клінічну модель пацієнтів, чиї труднощі пов’язані з регуляцією Самості.

Для історії психоаналізу книга важлива як момент, коли нарцисична проблематика почала оформлюватися в окрему теоретичну систему, а не залишалася лише частиною класичної метапсихології.

«Відновлення Самості» — 1977

The Restoration of the Self вийшла 1977 року.

У цій книзі Когут уже значно відкритіше відходить від меж класичної теорії. Він ставить питання, чи потрібна психоаналізу окрема психологія Самості, розглядає біполярну Самість, едипів комплекс, природу психоаналітичних доказів і критерії завершення лікування.

Саме тут психологія Самості постає як зріліша й більш автономна теоретична рамка.

«Два аналізи пана Z» — 1979

Стаття «The Two Analyses of Mr. Z» вийшла 1979 року в International Journal of Psychoanalysis.

Когут зіставив два способи концептуалізації одного клінічного випадку. Перший був ближчим до класичної психоаналітичної інтерпретації, другий — до психології Самості.

Стаття стала символічним текстом теоретичного переходу Когута. Вона показує, як одна й та сама клінічна історія може бути прочитана в різних психоаналітичних системах і як зміна теоретичної оптики змінює значення клінічних даних.

Водночас це case report, а не контрольоване дослідження ефективності. Його доказова функція — історико-клінічна, а не експериментальна.

«Як лікує аналіз?» — 1984

How Does Analysis Cure? була видана 1984 року, вже після смерті Когута.

Книга вийшла під редакцією Арнольда Голдберга за співпраці Пола Степанскі. Архів Library of Congress додатково фіксує, що чернетки містять суттєві редакційні правки, внесені Степанскі після смерті Когута.

Тому цю книгу коректно описувати як посмертну працю Когута з важливим редакторським контекстом, а не як звичайну авторську монографію, яку він сам довів до фінальної публікаційної форми.

Когут і Фройд

Когут виріс усередині фройдівського психоаналізу, але змістив центр теорії.

Фройдівська модель значною мірою описувала психічне життя через потяги, конфлікти, захисти та структурну організацію психіки. Когут дедалі більше ставив у центр зв’язність Самості, регуляцію самооцінки та відносини, що підтримують психологічну структуру.

Він не просто замінив один набір термінів іншим. Його теорія змінювала питання, яке ставить аналітик: не лише «який конфлікт прихований за симптомом?», а й «що зараз підтримує або руйнує відчуття зв’язного себе?».

Психологія Самості й Его-психологія

Психологію Самості іноді помилково називають «психологією Я». Це стирає історично важливе розрізнення.

Его-психологія розвивалася в роботах Анни Фройд, Гайнца Гартмана та інших авторів і зосереджувалася на функціях Его, захистах, адаптації та автономних функціях психіки.

Психологія Самості Когута має іншу систему координат: Самість, її зв’язність, самооб’єктні потреби, нарцисична регуляція й емпатійне дослідження суб’єктивного досвіду.

Когут і теорія об’єктних відносин

Психологія Самості розвивалася поруч із теорією об’єктних відносин, але не є її синонімом.

Обидві традиції підкреслюють значення стосунків для психічної організації. Проте «об’єкт» у класичних об’єктно-реляційних теоріях і «самооб’єкт» у Когута виконують різні теоретичні ролі.

Для Когута ключовим є не лише те, з ким людина перебуває у відносинах, а й те, яку функцію цей інший виконує в переживанні та регуляції Самості.

Когут і Отто Кернберг

Когут і Отто Кернберг стали двома найвідомішими психоаналітичними теоретиками нарцисичної патології другої половини ХХ століття.

Їхні моделі суттєво відрізнялися. Когут робив акцент на дефіцитах розвитку Самості, самооб’єктних потребах і емпатійному розумінні. Кернберг більше наголошував на агресії, конфліктах, розщепленні, патологічній грандіозній Самості та інтеграції суперечливих репрезентацій себе й інших.

Сучасне клінічне поле не зводиться до вибору «Когут або Кернберг». Обидві системи історично вплинули на розуміння патологічного нарцисизму, але сучасні дослідження використовують ширші діагностичні, особистісні та психотерапевтичні моделі.

Що в теорії Когута підтверджено сучасними дослідженнями

Найточніша відповідь: сучасні дані підтримують значення деяких психологічних процесів, яким Когут надавав великої ваги, але це не є прямою верифікацією всієї психології Самості.

Метааналіз терапевтичної емпатії 2018 року, що охопив 82 незалежні вибірки й 6138 клієнтів, виявив помірний позитивний зв’язок між емпатією терапевта та результатом психотерапії: середнє зважене r = 0,28. Це підтримує клінічну важливість емпатії як загального терапевтичного чинника.

Метааналітичний синтез терапевтичного альянсу того ж року охопив 295 незалежних досліджень і понад 30 000 пацієнтів. Для очної психотерапії зв’язок альянсу з результатом становив r = 0,278.

Ці результати узгоджуються з думкою, що якість терапевтичних відносин має значення. Але вони не доводять специфічні твердження Когута про самооб’єкти, трансформувальну інтеріоризацію чи універсальний шлях розвитку Самості.

Що відомо про ефективність психодинамічної терапії

Сучасна психодинамічна психотерапія має власну доказову базу, яка не тотожна доказовій базі психології Самості.

Наприклад, індивідуально-учасницький метааналіз 2023 року короткотривалої психодинамічної психотерапії при депресії отримав дані з 11 із 13 виявлених рандомізованих досліджень — 771 учасник із 837. Після лікування короткотривала психодинамічна терапія давала нижчий рівень депресивної симптоматики, ніж контрольні умови, з ефектом d = −0,62.

Це важлива частина сучасного evidence щодо психодинамічної терапії депресії. Водночас її не можна використовувати як доказ істинності кожного положення Когута або як пряме підтвердження специфічної когутівської техніки.

Нарцисичний розлад особистості: сучасний evidence

Доказова база психотерапії нарцисичного розладу особистості тривалий час залишалася обмеженою.

У березні 2026 року було опубліковано рандомізоване дослідження, у якому 114 учасників розподілили між schema-focused therapy та Unified Protocol. Автори повідомили про зниження симптомів нарцисичної патології.

Проте вже 12 серпня 2026 року міжнародна група дослідників розладів особистості опублікувала докладний методологічний коментар. Серед зауважень були незвичні характеристики вибірки, відсутність вибувань, неясність процедури рандомізації, обмежена прозорість рекрутингу й реєстрації, виключна опора на самооцінювальні шкали, питання до еквівалентності терапевтичної дози та контролю вірності протоколу.

Тому цей RCT варто розглядати як попередній сигнал, а не як остаточний стандарт лікування NPD. Крім того, досліджувалися schema-focused therapy та Unified Protocol, а не терапія Когута. Воно не є прямою перевіркою психології Самості.

Критика й обмеження психології Самості

Перше обмеження — метод походження теорії. Більшість ключових конструкцій Когута формувалися з клінічних спостережень, реконструкції розвитку та психоаналітичної інтерпретації, а не з експериментальних або проспективних досліджень розвитку.

Друге — складність операціоналізації. Такі поняття, як самооб’єкт, зв’язність Самості або трансформувальна інтеріоризація, можна концептуально описати, але це ще не робить їх автоматично вимірюваними як однозначні наукові конструкти.

Третє — ризик ретроспективного пояснення. Клінічна теорія може добре організовувати історію пацієнта після того, як вона вже відома, але наукова сила моделі також залежить від здатності робити перевірювані передбачення.

Четверте — межі генералізації. Навіть якщо певна когутівська інтерпретація корисна для конкретного пацієнта, це не означає, що вона описує універсальний шлях розвитку всіх людей.

П’яте — зміна сучасної діагностики. Нарцисична патологія сьогодні досліджується через грандіозні й вразливі риси, міжособистісне функціонування, саморегуляцію, особистісні домени та різні моделі психопатології. Система Когута є важливим історичним джерелом цього поля, але не його єдиною сучасною мовою.

Чому Когут залишається важливим

Історичне значення Когута виходить далеко за межі одного терміна.

Він допоміг психоаналізу серйозніше поставитися до переживань сорому, крихкої самооцінки, внутрішньої порожнечі, залежності від визнання та ідеалізації. Він зробив емпатійне розуміння не декоративною «теплотою», а частиною теорії спостереження. Він поставив питання про те, як стосунки підтримують психологічну зв’язність протягом усього життя.

Частина його відповідей залишається історичною клінічною моделлю. Частина проблем, які він сформулював, стала предметом значно ширшої сучасної науки про психотерапію, особистість, соціальну регуляцію та нарцисичну вразливість.

Вплив після Когута

Після смерті Когута 1981 року психологія Самості продовжила розвиватися в окремих психоаналітичних асоціаціях, навчальних програмах і клінічній літературі.

Його ідеї вплинули також на реляційний психоаналіз, інтерсуб’єктивні підходи та ширшу психодинамічну дискусію про роль терапевтичних відносин.

Водночас сучасний статус Когута найкраще описувати без перебільшення: він є одним із головних реформаторів психоаналітичної теорії другої половини ХХ століття й центральною постаттю історії психології Самості.

Гайнц Когут: головне

Гайнц Когут розробив психологію Самості як окрему психоаналітичну рамку, у центрі якої опинилися зв’язність Самості, самооб’єктні потреби, нарцисична регуляція й емпатійне розуміння суб’єктивного досвіду.

Його теорія не тотожна Его-психології, а Самість не слід змішувати з фройдівським Его. Когут не створив поняття емпатії й не запровадив нарцисизм, але суттєво переосмислив обидві теми в психоаналітичній клініці.

Сучасна наука підтверджує значення терапевтичної емпатії та альянсу й має окремі дані на користь ефективності психодинамічної психотерапії для деяких розладів. Це підтримує частину ширшого клінічного горизонту, в якому працював Когут, але не перетворює всю психологію Самості на експериментально доведену модель особистісного розвитку.

Джерела

1. Library of Congress. Heinz Kohut Papers.

2. Kohut H. Introspection, Empathy, and Psychoanalysis: An Examination of the Relationship Between Mode of Observation and Theory. Journal of the American Psychoanalytic Association. 1959;7(3):459–483. DOI: 10.1177/000306515900700304.

3. Kohut H. The Analysis of the Self: A Systematic Approach to the Psychoanalytic Treatment of Narcissistic Personality Disorders. New York: International Universities Press; 1971.

4. Kohut H. The Restoration of the Self. New York: International Universities Press; 1977.

5. Kohut H, Wolf ES. The Disorders of the Self and Their Treatment: An Outline. International Journal of Psychoanalysis. 1978;59:413–425.

6. Kohut H. The Two Analyses of Mr. Z. International Journal of Psychoanalysis. 1979;60(1):3–27.

7. Kohut H. How Does Analysis Cure? Goldberg A, ed.; Stepansky PE, collaborator. Chicago: University of Chicago Press; 1984.

8. Elliott R, Bohart AC, Watson JC, Murphy D. Therapist empathy and client outcome: An updated meta-analysis. Psychotherapy. 2018;55(4):399–410.

9. Flückiger C, Del Re AC, Wampold BE, Horvath AO. The alliance in adult psychotherapy: A meta-analytic synthesis. Psychotherapy. 2018;55(4):316–340.

10. Wienicke FJ, et al. Efficacy and moderators of short-term psychodynamic psychotherapy for depression: A systematic review and meta-analysis of individual participant data. Clinical Psychology Review. 2023;101:102269.

11. Mohajerin B, Howard R, Pincus AL. A Randomized Controlled Trial Comparing Two Treatments for Vulnerable and Grandiose Narcissism: Unified Protocol vs. Schema-Focused Therapy. Clinical Psychology & Psychotherapy. 2026;33(2):e70247.

12. Dimaggio G, et al. Can All Oxygen Molecules Accumulate in One Corner of the Room? Treating Pathological Narcissism Requires High Standard Randomized Clinical Trials. Clinical Psychology & Psychotherapy. 2026;33(4):e70319.

13. Український психоаналітичний журнал. Проблема наукової об’єктивності і теорія психоаналітичного лікування. Переклад фрагмента праці Гайнца Когута; ключова термінологія: «Селф-психологія».