Вторинний травматичний стрес: що це, симптоми та хто має підвищений ризик
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика
Вторинний травматичний стрес — це сукупність стресових реакцій, що може виникати після непрямого контакту з травматичним досвідом іншої людини: коли фахівець регулярно слухає докладні розповіді про насильство, війну, катастрофи чи втрати, працює з наслідками таких подій або багаторазово стикається з їхніми деталями. У науковій літературі вживають назву вторинний травматичний стрес (ВТС; англ. secondary traumatic stress, STS). National Child Traumatic Stress Network описує його як емоційний дистрес, що виникає у відповідь на чужий безпосередній травматичний досвід.
ВТС не є окремим офіційним психіатричним діагнозом у DSM або ICD. Це дослідницький і професійний конструкт, який допомагає описувати ПТСР-подібні реакції на непряму експозицію. Його симптоми можуть бути цілком реальними й суттєво впливати на сон, увагу, стосунки та професійну роботу, але назва «вторинний травматичний стрес» сама по собі не означає, що в людини є ПТСР.
Тут особливо важливе базове розрізнення всього травма-кластера: потенційно травматична подія ≠ психологічна травма ≠ посттравматичний стресовий розлад. Непрямий контакт із чужою травмою також не веде автоматично до ВТС. Частина людей відчуває короткочасний дистрес і відновлюється, частина має більш стійкі симптоми, а в окремих випадках характер професійної експозиції може відповідати критеріям травматичної події для ПТСР.
Коротка відповідь: що варто знати про вторинний травматичний стрес
ВТС пов’язаний із непрямою експозицією до чужого травматичного досвіду, особливо коли така експозиція є повторною, професійною і містить конкретні травматичні подробиці.
Типові прояви можуть нагадувати ПТСР: нав’язливі образи або думки, уникання нагадувань, підвищене збудження, порушення сну, дратівливість, труднощі концентрації та емоційне віддалення.
ВТС не є самостійним діагнозом. За виражених або стійких симптомів потрібна оцінка того, що саме відбувається: професійний дистрес, ВТС як описовий конструкт, ПТСР, депресивний чи тривожний розлад, вигорання або поєднання кількох проблем.
Підвищений ризик мають фахівці, які систематично працюють із травматичним матеріалом: психологи й психотерапевти, соціальні працівники, фахівці захисту дітей, медики екстреної допомоги, рятувальники, правоохоронці, кризові та гуманітарні працівники, а також деякі журналісти й редактори, що регулярно опрацьовують травматичний контент.
Ризик визначається не «надмірною чутливістю» однієї людини. Дослідження вказують на роль обсягу травматичних випадків, особистої історії травми, навантаження, соціальної та професійної підтримки, якості супервізії й організаційного середовища.
ВТС відрізняється від вікарної травми, втоми від співчуття та вигорання, хоча ці поняття частково перекриваються і в дослідженнях інколи використовуються непослідовно.
Що саме означає «вторинний» у вторинному травматичному стресі
Слово «вторинний» описує шлях експозиції: людина не обов’язково сама пережила подію, але контактує з її наслідками через роботу, допомогу, свідчення, матеріали або повторне слухання травматичних історій. Саме тому National Center for PTSD описує ВТС у фахівців як ПТСР-подібні симптоми, які можуть з’являтися у тих, хто часто слухає історії травми.
Це не означає, що будь-яка емпатія або сильне співчуття є травматизацією. Співпереживати людині після насильства, війни чи втрати, сумувати після важкої професійної історії або певний час думати про складний випадок — нормальні людські реакції. Концепт ВТС стає корисним тоді, коли формується впізнаваний комплекс стійких або повторюваних симптомів, пов’язаних з непрямою травматичною експозицією, і ці симптоми починають погіршувати функціонування чи якість життя.
Український термін «вторинна травматизація» часто використовується ширше: ним можуть називати і процес накопичення впливу чужої травми, і ВТС, і вікарну травму, а іноді навіть втому від співчуття. Для наукової точності корисно уточнювати, про який саме феномен ідеться. У цій статті ВТС означає передусім симптомний патерн після непрямої травматичної експозиції, а не універсальну назву всіх негативних наслідків допомагальної роботи.
Вторинний травматичний стрес і ПТСР: де проходить межа
ВТС і ПТСР мають симптомний перетин, але це різні рівні опису. ПТСР — клінічний діагноз із визначеними критеріями. ВТС — професійно-дослідницький конструкт. За DSM-5-TR одна з форм потенційно травматичної експозиції може полягати у повторному або екстремальному професійному контакті з відразливими подробицями травматичних подій. National Center for PTSD у викладі критерію A DSM-5-TR прямо наводить як приклади працівників екстрених служб і медиків.
Тому формула «я не був безпосереднім очевидцем, отже ПТСР неможливий» неправильна. В окремих професійних контекстах непряма експозиція може відповідати критерію A. Водночас сама робота з травматичними історіями ще не встановлює ПТСР: потрібні відповідний характер експозиції, необхідні кластери симптомів, їхня тривалість, клінічно значущий дистрес або порушення функціонування та виключення інших пояснень.
Практичний наслідок цього розрізнення простий: якщо симптоми виражені, не варто самостійно вирішувати, чи це «лише вторинний стрес», чи ПТСР. Краще оцінити конкретну експозицію, часовий перебіг, симптоми та функціонування з фахівцем, який розуміє психотравму.
Які симптоми може мати вторинний травматичний стрес
Класична Secondary Traumatic Stress Scale була створена для оцінювання трьох груп проявів — вторгнення, уникання та збудження — після непрямої професійної експозиції. Її первинне дослідження включало 287 соціальних працівників. Bride та співавтори, 2004 підкреслювали, що шкала призначена саме для дослідження негативного впливу роботи з травмованими клієнтами.
Нав’язливе повернення до травматичного матеріалу
Після роботи людина може мимоволі згадувати окремі подробиці випадку, бачити нав’язливі образи, прокручувати фрагменти розмов, відчувати сильні тілесні реакції на нагадування, мати тривожні сни. Це не обов’язково точне «відтворення» чужої історії; інколи мозок поєднує почуте із власними образами, страхами та досвідом.
Уникання і емоційне віддалення
Фахівець може почати відкладати певні випадки, уникати тем, місць, розмов або матеріалів, які нагадують про пережите клієнтами, а після роботи — різко відгороджуватися від емоційно насичених контактів. Іноді це переживається як оніміння, відчуття «нічого не хочу чути», небажання говорити про роботу або зниження здатності бути емоційно присутнім.
Підвищене збудження і настороженість
Можуть з’являтися проблеми із засинанням, дратівливість, труднощі концентрації, відчуття внутрішнього напруження, надмірна реакція на різкі звуки чи раптові події, постійне сканування середовища на небезпеку. Коли така настороженість стає окремою проблемою, корисно також розрізняти її з гіперпильністю як ширшим симптомним явищем.
Когнітивні, емоційні й міжособистісні зміни
У практичних матеріалах National Center for PTSD до ВТС також відносять гнів, пригнічений настрій, соціальне віддалення та зниження відчуття професійної ефективності. Частина людей помічає, що після тривалої роботи з насильством або катастрофами світ здається небезпечнішим, довіра до інших знижується, а думки про найгірші сценарії виникають частіше.
Такі зміни неспецифічні. Порушення сну, дратівливість, виснаження, тривога, пригнічення або проблеми концентрації зустрічаються при багатьох станах — від звичайного перевантаження та вигорання до депресивних і тривожних розладів, ПТСР, соматичних захворювань або побічних ефектів ліків. Тому список симптомів не є способом поставити собі діагноз.
Хто має підвищений ризик
Найкраще досліджений ВТС у фахівців, чия робота передбачає повторний контакт із людьми після травматичних подій або з деталями таких подій. Ризик залежить від конкретного завдання, інтенсивності та тривалості експозиції, особистих чинників і робочої системи.
Психологи, психотерапевти, психіатри та інші фахівці психічного здоров’я, які регулярно працюють із наслідками насильства, війни, тортур, катастроф, сексуального насильства або тяжких втрат.
Соціальні працівники, працівники служб захисту дітей, кейс-менеджери та фахівці, які ведуть велику кількість випадків насильства або занедбаності.
Медики екстреної допомоги, медсестри, працівники реанімації та інші фахівці, які регулярно бачать тяжкі ушкодження, смерть або гострий людський дистрес.
Рятувальники, працівники екстрених служб, правоохоронці, слідчі й інші професіонали, для яких повторний контакт із травматичними деталями є частиною роботи.
Кризові консультанти, оператори гарячих ліній, гуманітарні працівники, волонтери та фахівці, які тривало допомагають людям після війни, переміщення, насильства чи катастроф.
Журналісти, редактори й дослідники, робота яких передбачає повторне опрацювання свідчень, фото, відео або інших матеріалів про насильство і масові травматичні події.
Для України ця тема має особливий професійний контекст через тривалу війну й масштабну роботу з постраждалими. Наприклад, дослідження психологів ДСНС України 2026 року аналізувало вторинну травматизацію саме в умовах постійного контакту з наслідками бойових дій, надзвичайних ситуацій, втрат і катастроф. Такі локальні дослідження важливі для контексту, але окрема вибірка не дає підстав переносити її показники на всіх українських психологів, медиків чи рятувальників.
Які чинники справді пов’язані з вищим ризиком
Більша травматична експозиція в роботі
Метааналіз Hensel та співавторів показав невеликі, але послідовні зв’язки між ВТС і характеристиками травматичного навантаження: обсягом, частотою та часткою травматичних випадків у практиці. Це важлива деталь: ефекти були не величезними, отже сама кількість складних випадків не визначає долю фахівця, але систематично більша експозиція має значення.
Власний травматичний досвід
Систематичний огляд Henderson та співавторів включив 23 дослідження фахівців психічного здоров’я. У 14 із 18 досліджень, які безпосередньо перевіряли зв’язок, особиста історія травми була статистично пов’язана з вищим ВТС. Автори водночас оцінили більшість включених робіт лише як методологічно задовільні, тому цей результат описує підвищений ризик, а не неминучість.
Власний досвід травми не робить людину «непридатною» для допомагальної професії. Він може бути джерелом емпатії, професійної мотивації та глибокого розуміння клієнта. Значення має те, наскільки цей досвід інтегрований, як людина реагує на професійні тригери, чи має підтримку та чи може регулювати навантаження.
Організаційні умови
ВТС не варто зводити до особистої «стресостійкості». Систематичний огляд Sutton та співавторів пов’язує кращі професійні результати з якісною супервізією, підтримкою колег, збалансованим і різноманітним навантаженням та організаційною культурою, яка визнає ризики травма-експонованої роботи. Значна частина цієї літератури є спостережною, тому вона сильніше підтримує висновок про важливі асоціації, ніж про точні причинні ефекти конкретної організаційної практики.
Новий метааналіз 2026 року серед працівників захисту дітей, що включив 84 дослідження і 72 незалежні вибірки, також виявив зв’язки ВТС із травматичною експозицією на роботі, особистою історією травми, навантаженням, рольовим стресом, підтримкою керівника, команди та організації. Автори Roest та співавтори окремо наголошують, що більшість первинних досліджень були поперечними, тому кореляти не слід автоматично називати доведеними причинами або захисними механізмами.
Соціальна і професійна підтримка
У метааналізі Hensel та співавторів вища робоча й соціальна підтримка була пов’язана з нижчими рівнями ВТС. На практиці це означає, що ризик формується не лише всередині людини. Супервізія, доступність колег, можливість обговорити складний випадок без стигматизації, реалістичний розподіл навантаження і право на відновлення є частиною професійної безпеки.
Наскільки поширений вторинний травматичний стрес
Єдиної надійної цифри для «поширеності ВТС» не існує. У систематичному огляді Henderson та співавторів оцінки ВТС серед фахівців психічного здоров’я в різних роботах коливалися приблизно від 19% до 70%. Такий широкий діапазон радше демонструє проблему вимірювання, ніж дає універсальну частоту для будь-якої професії.
Систематичний огляд вимірювання ВТС у терапевтів, опублікований 2026 року, знайшов 49 досліджень і сім різних інструментів. Paksina, Jenner і McKinnon відзначили суттєву методологічну неоднорідність і те, що жоден окремий інструмент не охоплює весь домен ВТС. Тому числа з різних професій, країн і шкал не можна механічно складати в одну «норму».
ВТС, вікарна травма, втома від співчуття і вигорання: у чому різниця
Ці поняття народилися в різних дослідницьких традиціях і частково перекриваються. Саме тому в популярних матеріалах їх часто використовують як синоніми. Для практичної орієнтації корисно тримати в голові різний центр кожного поняття.
Вторинний травматичний стрес — симптомний конструкт. У центрі — ПТСР-подібні прояви, пов’язані з непрямою експозицією до чужої травми: вторгнення, уникання, підвищене збудження та пов’язані емоційні й міжособистісні зміни.
Вікарна травма — кумулятивний професійний конструкт. У центрі — поступові зміни у базових уявленнях про безпеку, довіру, контроль, близькість, справедливість і світ після тривалої емпатичної роботи з травмою. Це також не окремий офіційний діагноз.
Втома від співчуття — термін, який у літературі використовується непослідовно. У частині моделей він є ширшим поняттям, що охоплює вторинний травматичний стрес і виснаження; в інших роботах його вимірюють майже як синонім ВТС. Тому завжди важливо дивитися, як саме автори дослідження визначили цей конструкт.
Професійне вигорання — явище, пов’язане з хронічними робочими стресорами та виснаженням. Для нього травматична експозиція не є обов’язковою. Людина може мати вигорання без ВТС, ВТС без вираженого вигорання або обидва стани одночасно.
Детальніше про останнє розрізнення дивіться в окремому матеріалі «Професійне вигорання: ознаки, причини, відмінність від депресії та що показують дослідження». У цій статті вигорання згадується лише настільки, наскільки воно необхідне для диференціації ВТС.
Таке розмежування узгоджується з оглядом National Center for PTSD для фахівців, де ВТС описується через ПТСР-подібні симптоми, вікарна травматизація — через зміни поглядів на себе, інших і світ, а втома від співчуття — як ширше емоційне навантаження доглядової та допомагальної роботи. Водночас сам центр застерігає, що в дослідженнях ці терміни часто перекриваються.
Чи може ВТС виникнути у родичів і близьких
Термін ВТС найбільш розроблений у професійному контексті, але сильний дистрес після багаторазового слухання або спостереження наслідків чужої травми можливий і в близьких людей. Тут особливо важливо не приклеювати ярлик автоматично. У DSM-5-TR окремо передбачена можливість травматичної експозиції через звістку про певну травматичну подію, що сталася з близьким родичем або другом, а також професійну повторну експозицію до подробиць травми.
Тому в сімейному контексті клінічне питання може полягати не в тому, чи «правильно» назвати реакцію вторинною травматизацією, а в тому, які симптоми виникли, якою була подія, скільки вони тривають і наскільки впливають на життя. Для діагностики ПТСР застосовують його власні критерії, а не шкалу ВТС.
Як вимірюють вторинний травматичний стрес
Найвідоміший спеціалізований інструмент — Secondary Traumatic Stress Scale (STSS), 17-пунктова шкала, що оцінює вторгнення, уникання та збудження, пов’язані з непрямою професійною експозицією. National Center for PTSD наводить її серед інструментів самооцінювання для фахівців.
Інший поширений підхід — шкали професійної якості життя, де поряд із задоволенням від допомоги та вигоранням оцінюють компоненти вторинного травматичного стресу. Проблема в тому, що різні дослідження використовують різні інструменти, порогові значення та вибірки.
Огляд Paksina та співавторів показує, що навіть у терапевтів немає одного універсального стандарту вимірювання ВТС. Звідси важливий висновок: результат опитувальника може бути підставою уважніше подивитися на власний стан або звернутися по оцінку, але він не є клінічним діагнозом.
Що робити, якщо ви впізнаєте в себе ознаки ВТС
1. Пов’язати симптоми з конкретною експозицією
Корисно запитати себе: коли саме почалися зміни; чи посилюються вони після певних випадків, чергувань або типів матеріалу; чи зменшуються у вихідні або під час відпустки; що відбувається зі сном, концентрацією, дратівливістю, стосунками і здатністю бути присутнім у роботі. Це допомагає відокремити загальне перевантаження від патерну, пов’язаного з травматичним матеріалом.
2. Не робити всю проблему приватною відповідальністю фахівця
Якщо робота систематично перевищує безпечні межі, додаткова медитація після зміни не усуває надмірний потік травматичних випадків, нестачу персоналу або відсутність супервізії. Систематичний огляд організаційних чинників підтримує роль регулярної супервізії, підтримувальних професійних відносин, колегіальної мережі та збалансованого навантаження. Це робить ВТС питанням не лише особистого самодогляду, а й організації праці.
3. Використовувати супервізію як професійний інструмент
Супервізія може допомагати помічати, де клінічний матеріал починає проникати в особисте життя, які випадки викликають непропорційно сильну реакцію, де потрібна зміна навантаження або консультація з колегою. Важливо, щоб супервізія не була лише контролем результативності, а дозволяла без стигми говорити про вплив травма-експонованої роботи.
4. Захищати відновлення після роботи
Сон, харчування, фізична активність, паузи, межі доступності, перехідні ритуали після зміни та підтримувальні стосунки корисні для загального відновлення. Їх варто розглядати як частину системи, а не як магічне лікування ВТС. Якщо причиною є хронічне перевантаження або небезпечний режим роботи, індивідуальні практики мають доповнюватися змінами навантаження.
5. Не вимагати від себе емоційної нечутливості
Мета професійної профілактики не полягає в тому, щоб перестати співпереживати. Емоційна відстороненість може тимчасово зменшити інтенсивність переживань, але вона також може погіршити контакт із людьми, яким надається допомога. Стійкіша стратегія — регулювати дозу експозиції, розпізнавати власні реакції, мати професійну підтримку та відновлюватися.
6. Звернутися по професійну оцінку, якщо симптоми не минають або погіршують життя
Якщо нав’язливі образи, уникання, тривожність, порушення сну, пригнічення або гіперпильність стають інтенсивними, тривають і впливають на роботу, стосунки чи повсякденне функціонування, доцільно звернутися до фахівця з психічного здоров’я. Для вибору допомоги можна скористатися матеріалом «Психолог при психологічній травмі: як вибрати допомогу і чого очікувати».
Що відомо про профілактику і втручання
Наукова база тут скромніша, ніж може здаватися за популярними порадами. Систематичний огляд Butt та співавторів 2026 року шукав дослідження психологічних і психосоціальних втручань, спеціально спрямованих на ВТС у фахівців психічного здоров’я, соціальних працівників і волонтерів. За період 2013–2025 років критеріям відповідали лише три дослідження.
Це означає, що не існує достатньої доказової бази, щоб назвати одну універсальну програму «лікування ВТС» для всіх професій. Найрозумніший підхід зараз багаторівневий: виявляти симптоми, коригувати надмірну експозицію, забезпечувати якісну супервізію й підтримку, відновлювати базові фізіологічні ресурси, а за клінічно значущих симптомів проводити повноцінну оцінку і лікувати конкретний розлад, якщо його діагностовано.
Ресурси National Child Traumatic Stress Network також підкреслюють багаторівневий підхід: психоосвіта, професійні навички, супервізія, баланс навантаження та організаційна політика. У світлі новішого систематичного огляду 2026 року ці рекомендації варто читати як обґрунтовану професійну рамку, а не як доказ того, що кожен окремий компонент має однаково сильний причинний ефект.
Коли це вже не просто важкий робочий тиждень
Один складний випадок може засмутити, викликати сльози, погіршити сон на ніч або змусити довго думати про людину після роботи. Такі реакції самі по собі не свідчать про ВТС. Більше підстав для уваги виникає, коли формується патерн: симптоми повторюються, накопичуються, прив’язані до травматичної експозиції й починають змінювати поведінку або функціонування.
Ви регулярно бачите нав’язливі образи або чуєте в пам’яті фрагменти чужих історій поза роботою.
Починаєте уникати певних клієнтів, завдань, тем або нагадувань не через професійне рішення, а через власний сильний дистрес.
Після зміни довго не можете «вийти з режиму небезпеки»: сон порушений, тіло напружене, різкі звуки надмірно лякають.
Стає важче концентруватися, приймати рішення або зберігати терпіння, зростає кількість помилок чи бажання дистанціюватися від людей.
Погляд на світ помітно змінюється: загроза здається всюдисущою, довіра до людей падає, безпечні ситуації сприймаються як небезпечні.
Вихідні або коротка відпустка вже не повертають звичного рівня функціонування.
Жоден окремий пункт не встановлює ВТС або інший розлад. Це орієнтири для професійної самооцінки. Особливо важливо звернутися по допомогу, якщо симптоми інтенсивні, стійкі, швидко посилюються або суттєво порушують сон, стосунки, роботу чи здатність піклуватися про себе.
Що керівникам і командам варто помічати
Коли травма-експонована робота організована так, ніби її психологічний вплив є лише приватною слабкістю окремого працівника, система втрачає ранні сигнали. Команда може помічати зростання дратівливості й конфліктів, труднощі концентрації, часті лікарняні, високу плинність кадрів, уникання окремих типів випадків, емоційне відсторонення або зниження відчуття професійної ефективності.
Професійні рекомендації National Center for PTSD і систематичний огляд Sutton та співавторів сходяться в одному практичному напрямі: корисне середовище має робити психологічний вплив травма-експонованої роботи видимим, давати доступ до супервізії та підтримки, стежити за навантаженням і не карати людину за раннє повідомлення про проблеми.
Це не означає, що керівник має діагностувати співробітників. Його роль — керувати робочими ризиками, створювати умови для безпечного звернення по допомогу, забезпечувати реалістичне навантаження і спрямовувати до професійної оцінки, коли це потрібно.
Поширені помилки про вторинний травматичний стрес
«ВТС виникає тільки у психологів»
Ні. Психологи добре представлені в дослідженнях, але ризик стосується ширшого кола професій, де є регулярна непряма або пряма травматична експозиція. Серед досліджуваних груп — соціальні працівники, працівники захисту дітей, медики, рятувальники та інші фахівці допомагальних і кризових служб.
«Якщо я сильний фахівець, мене не повинно зачіпати»
Професійна компетентність не робить нервову систему невразливою. ВТС — не тест на моральну силу. Дослідження показують зв’язки з дозою травматичної експозиції, особистою історією, підтримкою, навантаженням і робочим середовищем. Професіоналізм проявляється, зокрема, в умінні помічати ризик і вчасно змінювати умови роботи.
«Це просто вигорання»
Вигорання і ВТС можуть співіснувати, але мають різні концептуальні центри. Вигорання пов’язане з хронічними робочими стресорами; для ВТС ключовою є непряма травматична експозиція і ПТСР-подібні симптоми. Детальніше про вигорання — у окремій канонічній статті Українського психологічного ХАБу.
«Вікарна травма — це точний синонім ВТС»
Ні. Терміни перекриваються і в частині літератури використовуються разом, але в класичному розрізненні ВТС більше зосереджений на симптомах, а вікарна травма — на поступових змінах когнітивних схем, сенсів і світогляду. Обидва терміни описові й не є окремими офіційними діагнозами.
«Достатньо пройти тест і знати свій бал»
Шкали корисні для досліджень, моніторингу й розмови про стан, але не замінюють клінічну оцінку. Новий систематичний огляд вимірювання ВТС показує значну неоднорідність інструментів. Один бал без контексту експозиції, симптомів, тривалості та функціонування легко інтерпретувати неправильно.
«Емпатія сама по собі є проблемою»
Емпатія є ресурсом допомагальної роботи. Ризик виникає у взаємодії багатьох чинників: змісту й дози травматичного матеріалу, особистої історії, навантаження, професійних меж, супервізії, підтримки та організаційної культури. Перетворювати ВТС на аргумент за емоційну байдужість означає втрачати саме те, що робить допомогу людяною і професійно якісною.
Запитання і відповіді
Чи є вторинний травматичний стрес діагнозом
Ні. ВТС — дослідницький і професійний конструкт, а не окремий діагноз DSM або ICD. Виражені ПТСР-подібні симптоми потребують оцінки за критеріями конкретних клінічних розладів.
Чи можна отримати травматичний стрес, не бачивши саму подію
Так, непряма експозиція може мати значний психологічний вплив. У професійній роботі повторний або екстремальний контакт із деталями травми іноді навіть може відповідати критерію травматичної експозиції для ПТСР, що відображено в критеріях DSM-5-TR у викладі National Center for PTSD.
Чи означає ВТС, що в мене ПТСР
Ні. Симптоми перекриваються, але ВТС не є автоматичним ПТСР. Для ПТСР потрібні конкретна експозиція, визначені групи симптомів, тривалість і клінічно значущий вплив на функціонування. Докладний розбір є в матеріалі «Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): що це, симптоми та лікування».
Чи однакові ВТС і втома від співчуття
Ні, хоча література використовує ці терміни непослідовно. Втома від співчуття часто є ширшим поняттям і може включати компоненти вторинного травматичного стресу та виснаження. У конкретному дослідженні завжди потрібно дивитися, як автори операціоналізували термін.
Чи можна запобігти ВТС
Ризик можна зменшувати, але наука поки не має однієї гарантованої програми профілактики. Найкраще обґрунтована логіка поєднує контроль навантаження, супервізію, підтримку колег і організації, відновлення та своєчасну професійну допомогу. Систематичний огляд Butt та співавторів показує, що спеціально протестованих втручань саме для ВТС поки дуже мало.
Коли варто звернутися до психолога або іншого фахівця
Коли симптоми стійкі, інтенсивні, погіршують сон, роботу, стосунки або повсякденне функціонування; коли зростає уникання травматичного матеріалу; коли після роботи не вдається повернутися до звичного рівня безпеки й спокою; або коли є підозра на ПТСР, депресивний чи тривожний розлад. Практичні критерії вибору допомоги описані в статті «Психолог при психологічній травмі: як вибрати допомогу і чого очікувати».
Головне
Вторинний травматичний стрес описує ПТСР-подібні реакції, які можуть виникати після непрямого контакту з чужою травмою, особливо в професіях із повторною травматичною експозицією. Це реальний і досліджуваний професійний ризик, але не окремий офіційний психіатричний діагноз.
Найточніше розуміння ВТС виникає тоді, коли ми одночасно бачимо симптоми, характер експозиції та умови роботи. Особиста історія травми, інтенсивність контакту з травматичним матеріалом, навантаження, підтримка, супервізія та організаційний контекст можуть змінювати ризик. Тому відповідь також має бути багаторівневою: від професійних меж і відновлення до змін робочого середовища та клінічної допомоги, коли симптоми стають стійкими або порушують життя.
Пов’язані статті
Джерела
Боснюк, В. Ф., Яременко, К. Ю., & Діланян, Д. Т. (2026). Психологічні предиктори вторинної травматизації психологів ДСНС України. Проблеми екстремальної та кризової психології, 1(11), 6–17. https://doi.org/10.52363/dcpp-2026.1.1
Bride, B. E., Robinson, M. M., Yegidis, B., & Figley, C. R. (2004). Development and validation of the Secondary Traumatic Stress Scale. Research on Social Work Practice, 14(1), 27–35. https://doi.org/10.1177/1049731503254106
Butt, M. K., Eimontas, J., Grigutytė, N., & Amin, R. (2026). Interventions for secondary traumatic stress among mental health professionals serving trauma-affected populations: a systematic review. BMC Psychology, 14, 1053. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42174636/
Henderson, A., Jewell, T., Huang, X., & Simpson, A. (2025). Personal trauma history and secondary traumatic stress in mental health professionals: A systematic review. Journal of Psychiatric and Mental Health Nursing, 32(1), 13–30. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38972012/
Hensel, J. M., Ruiz, C., Finney, C., & Dewa, C. S. (2015). Meta-analysis of risk factors for secondary traumatic stress in therapeutic work with trauma victims. Journal of Traumatic Stress, 28(2), 83–91. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25864503/
National Child Traumatic Stress Network. (n.d.). Secondary Traumatic Stress. https://nctsn.org/trauma-informed-care/secondary-traumatic-stress
Paksina, A., Jenner, S., & McKinnon, A. (2026). Measuring secondary traumatic stress in therapists: A systematic review. Psychological Trauma, 18(6), 1153–1161. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41538192/
Roest, J., Vang, M. L., Stams, G. J., Turkanović, I., Ratling, D., Verkennis, D., Dekker, A., & van Miert, V. (2026). Burnout and secondary traumatic stress in child protection workers: Untangling the role of personal and work-related factors using meta-analysis. Clinical Psychology Review, 129, 102801. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42732758/
Sutton, L., Rowe, S., Hammerton, G., & Billings, J. (2022). The contribution of organisational factors to vicarious trauma in mental health professionals: a systematic review and narrative synthesis. European Journal of Psychotraumatology, 13(1), 2022278. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8820814/
U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. (n.d.). Working with Trauma Survivors. https://www.ptsd.va.gov/professional/treat/care/toolkits/provider/workingWithTraumaSurvivors.asp
U.S. Department of Veterans Affairs, National Center for PTSD. (2026). PTSD and DSM-5. https://www.ptsd.va.gov/professional/treat/essentials/dsm5_ptsd.asp