Випереджальне горе: горювання ще до смерті близької людини
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 4 жовтня 2026 · Редакційна політика
Випереджальне горе — це переживання, пов’язані з очікуваною смертю близької людини, які виникають тоді, коли людина ще жива. У науковій літературі вживають також назви «антиципаторне горе» та «горе до втрати» (pre-loss grief). Йдеться про реальну психологічну відповідь на загрозу майбутньої смерті, зміни у стосунках, втрату звичного спільного життя та невизначеність, яка вже існує тепер.
Випереджальне горе не є окремим психічним розладом і не означає, що людина вже «відгорювала» майбутню смерть. Воно може бути болісним, але саме по собі не свідчить про патологію. Національний інститут раку США описує anticipatory grief як реакцію горя в очікуванні наближеної втрати й підкреслює, що вона може виникати як у близьких, так і в самої тяжкохворої людини, але не виникає в усіх NCI PDQ про горе та втрату.
Найчастіше про випереджальне горе говорять у контексті онкологічних, нейродегенеративних та інших захворювань, що обмежують тривалість життя, а також тривалого догляду наприкінці життя. Сучасне визначення паліативної допомоги охоплює не лише контроль фізичних симптомів, а й психологічні, соціальні та духовні потреби пацієнта й родини; підтримка близьких є частиною цього підходу за визначенням ВООЗ.
Що саме людина втрачає ще до смерті близького
Очікувана смерть створює особливу часову ситуацію. Майбутня втрата ще не сталася, проте частина звичного життя вже може змінюватися. Хвороба може забирати спільні плани, звичні ролі, інтимність, автономність, можливість подорожувати, працювати, розмовляти так, як раніше, або спиратися одне на одного у звичний спосіб. Людина може сумувати не лише через майбутню смерть, а й через те, що втрачається зараз.
Саме тому сучасна наука намагається точніше розрізняти різні компоненти горя до смерті. Великий систематичний огляд Singer та співавторів, що охопив 134 повнотекстові роботи, виявив понад 18 термінів і понад 30 визначень горя до смерті. Автори запропонували розрізняти майбутньо орієнтоване anticipatory grief — тугу розлуки й занепокоєння життям без близької людини — та illness-related grief, тобто горе через поточні втрати, які вже відбуваються в перебігу хвороби.
Це розрізнення важливе практично. Коли близька людина перестає ходити, говорити, впізнавати, виконувати звичну роль у сім’ї або потребує постійного догляду, біль стосується не лише майбутньої смерті. Він стосується теперішнього життя, яке вже стало іншим. Тому фраза «ви просто боїтеся майбутнього» часто неточна: частина втрат уже є фактом.
Загальну психологію горя після смерті та відмінність горювання від діагнозу пояснює стаття ХАБу «Горювання: що відбувається з психікою після втрати». Випереджальне горе має інший часовий контекст: смерть ще не настала.
Випереджальне горе не є «відгорюванням наперед»
Одна з найстійкіших помилок полягає в уявленні, що людина має певний фіксований «обсяг горя», який можна частково пережити заздалегідь, а після смерті залишиться менше. Наукові дані цього не підтверджують.
Систематичний огляд Nielsen та співавторів показав, що класична гіпотеза про anticipatory grief як корисну «роботу горя до втрати», яка автоматично полегшує подальше горювання, не підтвердилася. Вищий рівень горя до смерті та нижча суб’єктивна підготовленість до смерті, навпаки, були пов’язані з гіршою адаптацією після втрати. Автори запропонували обережніше ставитися до самого поняття anticipatory grief і використовувати точніше поняття pre-loss grief.
Пізніший систематичний огляд Treml та співавторів серед доглядальників людей із термінальним раком дійшов подібного висновку: високий рівень горя до смерті та низьке відчуття підготовленості були пов’язані з важчою адаптацією після смерті. Водночас дослідження дуже по-різному визначали й вимірювали ці поняття, тому підготовленість не можна перетворювати на простий рецепт або обіцянку «легшого горювання».
Підготовленість до смерті краще розуміти як можливість мати достатньо інформації, обговорити важливі рішення, знати, до кого звертатися по допомогу, розподілити догляд, вирішити частину практичних питань і мати простір для емоційної реакції. Вона не означає емоційного відсторонення від близької людини, прийняття всього без болю чи відмови від надії.
Надія і усвідомлення смерті можуть існувати одночасно
Людина може розуміти серйозність прогнозу і водночас сподіватися на ще один добрий день, ефективне знеболення, важливу зустріч, можливість побути вдома, стабілізацію стану або навіть на медичне покращення. Такі форми надії не суперечать усвідомленню ризику смерті.
Так само страх майбутньої смерті не означає, що людина «здалася». Любов до близького та думка про його смерть можуть співіснувати. Бажання, щоб страждання припинилися, теж може співіснувати з бажанням, щоб людина жила. Особливо під час тривалого догляду полегшення, виснаження, гнів, ніжність, страх і провина можуть змінювати одне одного протягом одного дня.
Універсальної правильної послідовності переживань немає. Популярна модель «п’яти стадій» має історичне значення, але не описує обов’язковий маршрут горювання; її некритичне застосування може створювати відчуття, ніби людина горює «неправильно» за критичним оглядом Avis, Stroebe і Schut. Тому очікувати, що людина має послідовно пройти заперечення, гнів, торг, депресію й прийняття ще до смерті, науково неправильно.
Чи всі люди переживають випереджальне горе
Ні. Сам факт тяжкої хвороби або знання про можливу смерть не означає, що в людини обов’язково виникне окремо впізнаване випереджальне горе. Реакція залежить від характеру стосунків, перебігу хвороби, невизначеності прогнозу, ролі в догляді, попереднього досвіду втрат, психічного здоров’я, соціальної підтримки, культурного контексту та багатьох інших чинників.
Метааналіз 18 досліджень за участю 5470 доглядальників оцінив частку людей із високими показниками anticipatory grief приблизно у 24,8%, але цей результат не слід сприймати як універсальну «поширеність діагнозу»: дослідження використовували різні шкали, пороги й визначення, а саме випереджальне горе не є окремим офіційним розладом Kustanti та співавтори.
Як може проявлятися горювання до смерті
Випереджальне горе може включати тугу, смуток, страх, гнів, безсилля, оніміння, провину, дратівливість, відчай, полегшення, надію та їхні швидкі зміни. Думки можуть постійно повертатися до прогнозу, майбутнього без близької людини, можливого моменту смерті, незавершених розмов або до того, чи робить сім’я «достатньо».
Когнітивне навантаження часто посилюється самим доглядом. Людина одночасно стежить за симптомами, приймає побутові й медичні рішення, організовує транспорт, ліки, документи, роботу, дітей та власне життя. На цьому тлі увага й пам’ять можуть працювати гірше, а прості рішення — вимагати більше зусиль. Такі труднощі не є специфічними ознаками горя й можуть відображати стрес, недосипання, виснаження або тривогу.
Тілесно переживання можуть супроводжуватися напруженням, втомою, порушенням сну й апетиту, головним болем, серцебиттям або відчуттям стискання у грудях. Такі симптоми мають багато можливих причин. Нові, сильні або небезпечні фізичні симптоми потребують медичної оцінки, а не автоматичного пояснення «нервами» чи горем.
Поведінка також може коливатися. В один день людина шукає всю доступну інформацію, в інший — не може читати про хворобу. Хтось хоче говорити про смерть, а хтось потребує пауз. Деякі люди беруть на себе весь догляд і перестають делегувати, інші уникають лікарні чи розмов через перевантаження. Сам по собі окремий спосіб реагування не встановлює діагнозу.
Коли близька людина має деменцію
Деменція особливо виразно показує, чому горе до смерті не зводиться до страху майбутньої втрати. Зміни пам’яті, мовлення, особистої автономії, взаємності та сімейних ролей можуть накопичуватися роками. Доглядальник може сумувати за попереднім способом стосунків, хоча людина фізично поруч і зв’язок із нею триває.
Систематичний огляд Dehpour і Koffman показав, що в дослідженнях доглядальників людей із деменцією використовують кілька різних інструментів для вимірювання горя до смерті, а сам конструкт має багато вимірів. Свіжий огляд Rodriguez Colmenares та співавторів 2026 року пов’язує вищі рівні такого горя з інтенсивнішим доглядом і змінами стосунків, тоді як соціальна підтримка та адаптивні способи подолання частіше виступають ресурсами. Автори водночас наголошують на обмеженій доказовій базі втручань.
У цьому контексті випереджальне горе може перетинатися з поняттям невизначеної втрати, але це різні рамки. Невизначена втрата описує ситуацію, де сама присутність або відсутність людини психологічно чи фізично лишається неоднозначною. Окремо цей феномен розібрано у статті «Невизначена втрата: коли людина фізично або психологічно відсутня».
Важливо не описувати людину з деменцією як «вже втрачену» або «вже померлу психологічно». Хвороба може глибоко змінювати взаємність і комунікацію, проте людина залишається живою, а її потреби, гідність, комфорт і можливі форми контакту мають значення.
Що відбувається з людиною, яка сама наближається до смерті
Випереджальне горе може переживати не лише сім’я. Людина з хворобою, що обмежує життя, може горювати через втрату здоров’я, функцій, незалежності, роботи, звичних ролей, майбутніх планів і через очікувану розлуку з близькими. У NCI цей вимір прямо включено до опису anticipatory grief у професійному огляді PDQ.
Розмова про смерть має враховувати бажання самої людини. Не кожен хоче говорити про прогноз постійно або в однаковій деталізації. Важливим є не примушування до «прийняття», а можливість отримати чесну інформацію, ставити запитання, говорити про страхи й побажання настільки, наскільки людина готова це робити.
Паліативний підхід не означає припинення будь-якого лікування чи «відмову від боротьби». ВООЗ визначає паліативну допомогу як підтримку якості життя при загрозливій для життя хворобі, яка може застосовуватися поряд з іншими методами лікування і включає підтримку сім’ї. В українському контексті Міністерство охорони здоров’я включає запобігання та полегшення психологічних і духовних страждань під час паліативної допомоги до визначення психосоціальної допомоги Міністерства охорони здоров’я України.
Докладніше про цей медичний і сімейний контекст — у статті ХАБу «Психологічна підтримка в паліативній допомозі: пацієнт, родина і доглядальники».
Горе, виснаження доглядальника і тривога можуть накладатися
Догляд за тяжкохворою людиною створює кілька паралельних навантажень. Є емоційний біль через загрозу втрати, фізична й організаційна робота догляду, фінансові питання, дефіцит сну, зміна сімейних ролей, медична невизначеність та іноді соціальна ізоляція. Тому один і той самий симптом — наприклад, виснаження або безсоння — не дозволяє визначити його причину.
Сум і туга, спрямовані на можливу втрату близької людини, ближчі до горя. Постійне перенапруження через обсяг догляду може бути проявом навантаження доглядальника. Надмірне й важко контрольоване занепокоєння у багатьох сферах може потребувати оцінки тривожного розладу. Стійка втрата інтересу до майже всього, глобальна безнадія, самообвинувальні переконання та інші симптоми можуть потребувати оцінки депресивного епізоду. Ці стани можуть співіснувати, тому корисно оцінювати не окрему емоцію, а повну картину й функціонування.
Практична підтримка доглядальника є частиною якісної допомоги наприкінці життя. NICE окремо підкреслює значення емоційної та практичної підтримки людей, які доглядають удома, зокрема для їхнього власного благополуччя та підготовленості до смерті близького у стандарті End of life care for adults.
Від чого залежить інтенсивність випереджального горя
Дослідження не дають формули, за якою можна передбачити реакцію конкретної людини. Вони показують групові асоціації. Серед чинників, які в різних роботах пов’язувалися з інтенсивнішим горем до смерті, є близькість і характер стосунків, подружня роль, більша залученість у догляд, зміна стосунків у перебігу хвороби, високе навантаження догляду, нижча соціальна підтримка та нижче відчуття підготовленості.
У контексті термінального раку огляд Treml та співавторів виявив зв’язок високого pre-loss grief і низької підготовленості з гіршою адаптацією після смерті, але підкреслив непослідовність визначень і вимірювань. У деменції огляди також вказують на роль інтенсивності догляду, змін у стосунках і доступних психосоціальних ресурсів Rodriguez Colmenares та співавтори.
Ці асоціації не означають, що певна стать, спорідненість, стиль переживання або високий бал за шкалою прирікають людину на складне горювання після смерті. Вони потрібні для розуміння, кому може знадобитися більше підтримки, а не для прогнозу окремої долі.
Чи є випереджальне горе діагнозом
Ні. «Випереджальне горе», «антиципаторне горе» або pre-loss grief — дослідницькі й клінічно описові поняття. Наявність страху, смутку, туги, провини, безсоння чи нав’язливих думок до смерті близької людини сама по собі не встановлює психічного розладу.
Шкали anticipatory grief, які використовуються в дослідженнях, вимірюють вираженість певного конструкта. Вони не повинні автоматично перетворюватися на самодіагностику. Це особливо важливо через те, що наукові роботи використовують різні визначення, інструменти й пороги, як показав систематичний огляд Singer та співавторів.
Чим випереджальне горе відрізняється від розладу тривалого горювання
Розлад тривалого горювання може діагностуватися лише після смерті значущої людини. До смерті часовий критерій цього розладу навіть не починається. Тому інтенсивне горе під час тяжкої хвороби близького не є «раннім діагнозом» розладу тривалого горювання.
ICD-11 і DSM-5-TR використовують одну назву, але різні критерії та часові пороги. В ICD-11 розлад тривалого горювання передбачає стійку й всеохопну реакцію горя, що триває атипово довго, явно перевищує очікувані соціальні, культурні або релігійні норми та істотно порушує функціонування; мінімальний часовий орієнтир — щонайменше шість місяців після смерті. DSM-5-TR використовує формалізований алгоритм і часовий поріг щонайменше 12 місяців після смерті для дорослих та щонайменше шість місяців для дітей і підлітків, що прямо зазначає Американська психіатрична асоціація. Відмінності між системами детально розглянуті в роботі Treml та співавторів 2024 року.
Навіть після смерті сам строк не ставить діагноз. Потрібні характерні симптоми, вираженість, порушення функціонування й оцінка культурного контексту. Окремий клінічний матеріал ХАБу — «Тривале горювання: коли горе не слабшає і потрібна допомога».
Відмінність від депресії, ПТСР, гострої стресової реакції та тривожних розладів
Горе зосереджене навколо втрати або загрози втрати й часто коливається хвилями. Депресивний епізод має власний діагностичний профіль і може охоплювати більш глобальну втрату інтересу та задоволення, стійко пригнічений настрій, негативну оцінку себе та інші симптоми, які не пояснюються лише горем. Горювання і депресія можуть співіснувати.
ПТСР та гострі стресові розлади пов’язані з травматичною подією і мають інший набір механізмів та симптомів, зокрема повторне переживання травми, уникнення травматичних нагадувань і відчуття загрози. Очікування природної смерті саме по собі не є доказом ПТСР. Якщо перебіг хвороби включав травматичні події, ці стани потребують окремої оцінки.
Тривожний розлад також не встановлюється за самим фактом сильного страху за близьку людину. У реальній ситуації загрози смерті тривога може бути зрозумілою реакцією. Клінічна оцінка враховує масштаб, тривалість, контрольованість занепокоєння, інші симптоми й порушення функціонування.
Після смерті горе змінює свій контекст
Коли людина помирає, передбачувана втрата стає фактичною. Це не просто «наступна стадія» того самого процесу. З’являється інша реальність: остаточність смерті, відсутність живого контакту, похоронні та юридичні справи, зміна повсякденних ролей і нові хвилі туги. Попередній досвід не визначає, наскільки сильним буде гостре горе.
Саме тому не варто казати людині після смерті: «Ти ж знав, що це станеться, тож мав бути готовим». Знання про прогноз і досвід смерті — різні події. Систематичні огляди не підтверджують, що переживання горя до смерті автоматично зменшує горе після неї Nielsen та співавтори.
Після смерті можуть виникати сни про померлу людину, внутрішні розмови з нею, яскраві спогади або відчуття її присутності. У межах типового горювання такі переживання самі по собі не є доказом психозу чи буквальної присутності померлого. Міждисциплінарний огляд Kamp та співавторів показує, що переважна більшість сенсорних і квазісенсорних переживань померлої людини є доброякісними й мають оцінюватися в біографічному, стосунковому та культурному контексті. Клінічна оцінка потрібна тоді, коли є втрата контакту з реальністю, небезпечна поведінка, значний дистрес або інші симптоми.
Про ранню реакцію після фактичної смерті читайте у матеріалі «Що переживає людина у стані гострого горя?», а про широкий діапазон тривалості — у статті «Скільки триває горе: коли стає легше після смерті близької людини».
Що справді може допомагати до смерті близької людини
Допомога має бути спрямована не на те, щоб «правильно погорювати наперед», а на реальні потреби людини та сім’ї. Частині людей потрібна насамперед інформація про стан і прогноз, іншим — можливість говорити про страх, третім — практична допомога з доглядом, сном, дітьми або роботою. Часто потрібні всі ці рівні одночасно.
Зрозуміла інформація і право ставити запитання
Невизначеність може бути важчою за складну, але зрозумілу інформацію. Якщо пацієнт погоджується на обговорення, корисно попросити медичну команду пояснювати, що відомо, що залишається невизначеним, на які зміни стану звертати увагу і до кого телефонувати. Важливо не вимагати від лікаря точного дня смерті, коли медицина не може його передбачити.
Паліативна підтримка і контроль симптомів
Страх близьких часто посилюється, коли вони бачать біль, задишку, збудження чи інші симптоми й не знають, що робити. Паліативна команда може допомагати з контролем симптомів, координацією допомоги та підтримкою сім’ї. Це медичний контекст, тому рішення щодо лікування, препаратів і догляду мають прийматися разом із фахівцями.
Розподіл догляду
Любов не вимагає, щоб одна людина виконувала весь догляд цілодобово. Якщо це можливо, варто конкретно розподіляти завдання: хто купує ліки, хто залишається ввечері, хто займається документами, хто може побути з пацієнтом, поки основний доглядальник спить або виходить з дому. Практична підтримка зменшує навантаження, яке психологічна розмова сама по собі не усуне.
Збереження стосунків поза роллю доглядальника
Коли хвороба захоплює весь простір, близькі легко перетворюються лише на «пацієнта» і «того, хто доглядає». За можливості корисно залишати моменти, в яких вони знову партнери, батько й дитина, друзі, брат і сестра: слухати музику, дивитися фото, мовчати поруч, обговорювати звичайні речі. Не кожен такий момент має бути «останньою важливою розмовою».
Чи треба обов’язково говорити про смерть і прощатися
Ні. Відкрита розмова може бути важливою, коли людина її хоче, але примус до «правильного прощання» здатен збільшити тиск. Дехто хоче обговорити похорон, дітей, майно, незавершені конфлікти або побажання щодо догляду. Інші говорять коротко, повертаються до теми поступово або взагалі не хочуть робити смерть центральною темою кожної зустрічі.
Корисною є позиція доступності: дати зрозуміти, що про страх, смерть і майбутнє можна говорити, якщо людина захоче. Повага до автономії означає також право не вести таку розмову зараз. Підготовка до смерті не повинна перетворювати останній період життя на безперервну психологічну роботу.
Провина і полегшення
Доглядальники нерідко відчувають провину через втому, роздратування, бажання вийти з кімнати, думку про власне майбутнє або через коротке полегшення, коли симптоми тимчасово стабілізуються чи коли інша людина перебирає догляд. Ці емоції не вимірюють любов.
Особливо болісною може бути думка «я хочу, щоб це закінчилося». У контексті виснажливого страждання вона може означати бажання завершення болю, страху й безпорадності, а не бажання завдати шкоди близькій людині. Значення думки визначається контекстом. Якщо з’являється реальний намір нашкодити собі чи іншій людині, потрібна термінова допомога.
Що відомо про психологічні втручання
Доказова база саме для втручань, спрямованих на випереджальне горе, поки нерівномірна. Особливо багато робіт стосується доглядальників людей із деменцією, але програми різняться за змістом, тривалістю й способом проведення.
Систематичний огляд і метааналіз Fu та співавторів 2026 року не виявив переконливого коротко- або середньострокового зменшення anticipatory grief від психосоціальних втручань у доглядальників людей із деменцією; можливий довгостроковий ефект спирався на невелику кількість досліджень, а якість доказів була оцінена як низька або дуже низька. Це означає, що універсальний «протокол від випереджального горя» наразі не має сильної доказової підтримки.
Інший систематичний огляд Shin, Joung і Wright 2026 року описав обнадійливі результати низки психоосвітніх та психосоціальних програм, особливо тих, що допомагали називати горе, працювати зі зміною ролей, ідентичністю та стійкістю. Водночас автори відзначили короткі періоди спостереження, культурну обмеженість вибірок і потребу в кращих довгострокових дослідженнях.
Отже, статус доказів тут змішаний і попередній. Психологічна допомога може бути корисною для конкретної людини, але її мета полягає не в обов’язковому «зменшенні горя», а в зниженні дистресу, підтримці функціонування, комунікації, догляду, адаптації до змін і виявленні супутніх розладів, якщо вони виникають.
Коли варто звернутися до психолога або психотерапевта
Професійна підтримка доречна не лише тоді, коли переживання вже стали нестерпними. Звернення може бути корисним, якщо людина постійно перевантажена доглядом, не має простору говорити про власні емоції, застрягла у виснажливій провині, не може домовитися з родиною про догляд, боїться розмови з близьким про прогноз або помічає суттєве погіршення сну, функціонування чи психічного стану.
Горе саме по собі не потребує «лікування». Завдання фахівця — зрозуміти конкретну ситуацію, допомогти з регуляцією дистресу та рішеннями, а за потреби провести диференційну оцінку депресії, тривожного, травматичного чи іншого розладу. Як обрати фахівця саме в контексті втрати, пояснює матеріал «Психолог при втраті та горюванні: коли звертатися і як обрати фахівця».
Коли потрібна невідкладна допомога
Негайна оцінка потрібна, якщо людина має суїцидальні наміри або план, не може гарантувати власну безпеку, має намір завдати шкоди іншій людині, переживає тяжку дезорганізацію, різко втрачає контакт із реальністю або стан створює безпосередню небезпеку. В Україні для екстреної допомоги діють 112 як єдиний номер екстрених служб і 103 як екстрена медична допомога за інформацією ДСНС України.
Суїцидальні думки й ризик належать до окремої клінічної оцінки. Їх не слід автоматично пояснювати горем чи виснаженням доглядальника. Так само психотичні симптоми потребують професійної оцінки. Водночас сильні емоції, плач, страх, розмови про майбутню смерть або звичайні для горювання переживання після втрати не повинні самі по собі патологізуватися.
Як підтримати людину, яка горює ще до втрати
Найкраща підтримка починається з визнання реальності переживання. Фрази на кшталт «він же ще живий, чому ти вже сумуєш» заперечують те, що хвороба й загроза смерті вже змінили життя. Краще визнавати одночасно дві реальності: людина зараз жива, і близький може вже переживати страх майбутньої смерті та поточні втрати.
Не треба переконувати «думати позитивно», обіцяти, що все буде добре, або наполягати на прийнятті неминучого. Підтримка може бути конкретною: посидіти з хворою людиною, привезти їжу, взяти на себе дзвінки, відвезти до лікаря, побути з дітьми, допомогти сформулювати питання медичній команді. Якщо людина хоче говорити, важливо слухати без спроб негайно виправити її емоції.
Докладніше про підтримку після фактичної смерті — у статті «Як підтримати людину після смерті близького: що говорити, що робити і чого уникати». До смерті частина принципів схожа, але практичний контекст догляду й медичної невизначеності робить ситуацію іншою.
Що можна робити самому
Корисно почати з називання того, що відбувається: «мені боляче не лише через те, що може статися, а й через те, що ми вже втрачаємо». Таке формулювання допомагає відокремити горе від моральної оцінки себе.
Далі варто розділяти сфери контролю. Прогноз часто неможливо контролювати, але можна ставити запитання лікарям, організувати догляд, просити про зміну знеболення, домовитися про підміну, записати важливу інформацію, підтримувати сон і харчування настільки, наскільки це реально, і залишати невеликі відрізки часу поза роллю доглядальника.
Практична підготовка може зменшувати хаос, не забираючи любові й надії. Вона може включати список контактів, план дій при погіршенні стану, розподіл сімейних обов’язків, знання про паліативні служби та обговорення побажань пацієнта, якщо він цього хоче. Підготовка не є репетицією смерті.
Важливо також зберігати право на звичайне життя. Сміх, робота, прогулянка, сон, зустріч із другом або кілька годин без думок про хворобу не є зрадою. Психіка не може безперервно перебувати в максимальній напрузі.
Поширені запитання
Чи нормально сумувати, коли близька людина ще жива?
Так. Якщо є реальна загроза смерті або вже відбуваються значні втрати через хворобу, смуток, туга, страх і горе можуть бути зрозумілою реакцією. Їхня наявність не означає, що людина бажає смерті або перестала цінувати час, який залишився.
Чи означає випереджальне горе, що я вже змирився зі смертю?
Ні. Горювання, усвідомлення ризику, надія і неприйняття окремих аспектів ситуації можуть співіснувати. «Прийняття» не є обов’язковим емоційним станом, якого треба досягти за розкладом.
Чи стане легше після смерті, якщо я багато горюю зараз?
Цього не можна передбачити. Систематичні огляди не підтверджують просту модель, за якою горе до смерті «віднімається» від майбутнього горя. Високе pre-loss grief у частині досліджень, навпаки, пов’язане з важчою подальшою адаптацією Nielsen та співавтори.
Чи може випереджальне горе бути у самої хворої людини?
Так. Людина може переживати втрату майбутнього, автономності, звичних ролей, можливості бути поруч із близькими й страх майбутньої розлуки. Це не тотожне депресії, хоча депресія може виникати окремо й потребувати оцінки.
Чи є «антиципаторне горе» і «випереджальне горе» одним поняттям?
У практичному українському вживанні ці назви зазвичай позначають той самий широкий феномен anticipatory grief. Наукова література, однак, не має повної термінологічної єдності. Тому в цій статті основним терміном є «випереджальне горе», а «антиципаторне горе» подано як уживаний синонім.
Чи можна діагностувати розлад тривалого горювання ще до смерті?
Ні. І ICD-11, і DSM-5-TR описують цей розлад після смерті значущої людини. Їхні критерії та часові пороги різні, але обидві системи виходять із факту смерті. До смерті близької людини цей діагноз не застосовується.
Що робити, якщо прогноз невизначений?
Не намагатися перетворити невизначеність на уявну точність. Варто просити медичну команду пояснити найбільш імовірні сценарії, ознаки погіршення, доступні варіанти допомоги й те, які рішення можуть знадобитися. Психологічно корисно відокремлювати те, що відомо зараз, від того, що мозок домальовує як найгірший сценарій.
Чи треба змушувати себе «бути сильним» заради хворої людини?
Ні. Підтримувати близького можна, маючи власні емоції. Якщо людина повністю забороняє собі страх, смуток або втому, це не робить догляд якіснішим. Важливіше мати місце, де ці переживання можна висловити без навантаження на самого пацієнта, якщо він не готовий їх обговорювати.
Головне
Випереджальне горе — це психологічна реакція на очікувану смерть і втрати, які вже розгортаються до неї. Воно не є окремим діагнозом, не виникає в усіх і не означає, що людина «відгорює» майбутню смерть наперед. Наукові дані не підтримують ідею, що сильне горювання до смерті автоматично полегшує горе після неї.
Найкорисніша рамка поєднує емоційну підтримку з реальністю догляду: зрозуміла медична інформація, паліативна допомога, розподіл навантаження, можливість говорити про страх і майбутнє без примусу, збереження стосунків поза хворобою та доступ до фахової допомоги. Якщо з’являються ознаки окремого психічного розладу або безпосередньої небезпеки, потрібна окрема клінічна оцінка.
Після фактичної смерті починається інший етап адаптації. Практичний матеріал про цей період — «Як пережити втрату близької людини: горювання без міфів про “правильні стадії”».
Пов’язані статті
Джерела
American Psychiatric Association. Prolonged Grief Disorder. Physician review: August 2025. https://www.psychiatry.org/patients-families/prolonged-grief-disorder
Avis KA, Stroebe M, Schut H. Stages of Grief Portrayed on the Internet: A Systematic Analysis and Critical Appraisal. Frontiers in Psychology. 2021;12:772696. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34925174/
Dehpour T, Koffman J. Assessment of anticipatory grief in informal caregivers of dependants with dementia: a systematic review. Aging & Mental Health. 2023;27(1):110–123. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35168426/
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Екстрені служби України: контакти допомоги у надзвичайних ситуаціях. https://bezpeka.dsns.gov.ua/contacts
Fu C, Ng MSN, Chien WT, Vo TN, Glasdam S. Effectiveness of psychosocial interventions for anticipatory grief in informal caregivers for people living with dementia: a systematic review and meta-analysis. The Gerontologist. 2026 Jul 22:gnag157. doi: 10.1093/geront/gnag157. Online ahead of print. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42485327/
Kamp KS, Steffen EM, Alderson-Day B, et al. Sensory and Quasi-Sensory Experiences of the Deceased in Bereavement: An Interdisciplinary and Integrative Review. Schizophrenia Bulletin. 2020;46(6):1367–1381. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33099644/
Kustanti CY, Chu H, Kang XL, et al. Anticipatory grief prevalence among caregivers of persons with a life-threatening illness: a meta-analysis. BMJ Supportive & Palliative Care. 2024;13(e3):e1074–e1083. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35149523/
Міністерство охорони здоров’я України. Розширено перелік послуг із надання психосоціальної допомоги населенню. https://moz.gov.ua/uk/rozshireno-perelik-poslug-iz-nadannja-psihosocialnoi-dopomogi-naselennju-%E2%80%93-nakaz-moz-pro-psihosocialnu-dopomogu-naselennju
National Cancer Institute. Grief, Bereavement, and Coping With Loss (PDQ®) — Health Professional Version. https://www.cancer.gov/about-cancer/advanced-cancer/caregivers/planning/bereavement-hp-pdq
National Institute for Health and Care Excellence. End of life care for adults: Quality statement 5 — Support for carers. https://www.nice.org.uk/guidance/qs13/chapter/Quality-statement-5-Support-for-carers
Nielsen MK, Neergaard MA, Jensen AB, Bro F, Guldin MB. Do we need to change our understanding of anticipatory grief in caregivers? A systematic review of caregiver studies during end-of-life caregiving and bereavement. Clinical Psychology Review. 2016;44:75–93. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/26796738/
Rodriguez Colmenares NA, Alvarez L, Gilbreath J, Markaki A, Schexnayder J, Puga F. Anticipatory grief among caregivers of people living with dementia: A scoping review. Palliative & Supportive Care. 2026;24:e130. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/42087776/
Shin H, Joung H, Wright KD. Effectiveness of interventions on anticipatory grief, caregiver burden, and depression in informal caregivers of individuals with dementia: A systematic review. Geriatric Nursing. 2026;70:104059. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41962528/
Singer J, Roberts KE, McLean E, et al. An examination and proposed definitions of family members’ grief prior to the death of individuals with a life-limiting illness: A systematic review. Palliative Medicine. 2022;36(4):581–608. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35196915/
Treml J, Schmidt V, Nagl M, Kersting A. Pre-loss grief and preparedness for death among caregivers of terminally ill cancer patients: A systematic review. Social Science & Medicine. 2021;284:114240. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/34303292/
Treml J, Linde K, Brähler E, Kersting A. Prolonged grief disorder in ICD-11 and DSM-5-TR: differences in prevalence and diagnostic criteria. Frontiers in Psychiatry. 2024;15:1266132. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38389981/
World Health Organization. Palliative care. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/palliative-care