Вибір стратегії регуляції емоцій: як контекст, інтенсивність і цілі впливають на те, що люди роблять
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 р. · Редакційна політика
Люди обирають спосіб регулювати емоції не за одним універсальним правилом. На вибір впливають сила переживання, його валентність і збудження, те, яку мету людина переслідує, чи можна змінити саму ситуацію, скільки є часу й когнітивних ресурсів, хто поруч, які соціальні наслідки має вираження емоції, а також звички, переконання й індивідуальні відмінності. Систематичний огляд із метааналізом 219 досліджень виокремив 18 потенційних детермінантів вибору регуляції та згрупував їх у п’ять великих категорій: афективні, когнітивні, мотиваційні, індивідуальні та соціокультурні — Matthews та співавт., 2021.
Тому питання «яка стратегія регуляції емоцій найкраща?» поставлене надто широко. Коректніше запитати: що саме людина намагається змінити, у якій ситуації, з якою метою, за якої інтенсивності емоції й якою ціною для короткострокових та довгострокових цілей. Регуляція емоцій охоплює спроби впливати на виникнення, перебіг, інтенсивність або вираження емоцій; вибір стратегії — лише один етап цього процесу.
Важливо й те, що регуляція не означає обов’язково «прибрати негативну емоцію». Людина може прагнути послабити страх, витримати смуток, не показати роздратування під час переговорів, зберегти корисне хвилювання перед виступом, посилити рішучість або просто не дозволити сильному стану визначити наступну дію. Одна й та сама емоція може бути небажаною для однієї мети й функціональною для іншої.
Що означає «вибір стратегії регуляції емоцій»
У дослідженнях вибір стратегії означає рішення про те, чи регулювати емоцію взагалі і, якщо так, яким способом це робити. Це окреме питання від ефективності стратегії. Людина може вибрати переоцінку, відволікання, зміну ситуації, прийняття, пригнічення вираження або звернення по соціальну підтримку, але сам факт вибору ще не показує, чи спрацює цей спосіб у конкретному епізоді.
У розширеній процесній моделі Джеймса Гросса регуляція описується як послідовність оцінювальних етапів: спершу потрібно розпізнати, що емоційний стан потребує регуляції, потім вибрати підхід і реалізувати його. Подальші моделі також наголошують на моніторингу результату та можливості змінити курс. Ця рамка важлива, бо невдалий результат може виникнути на різних етапах: людина могла не помітити потребу в регуляції, вибрати невідповідний спосіб, не зуміти його реалізувати або надто довго продовжувати те, що вже не працює — Gross, 2015.
Наукове поле при цьому не зводиться до однієї моделі. Систематичний огляд сучасних моделей регуляції емоцій виявив десять різних рамок і показав, що дослідники використовують різні поняття стратегій і цілей; найчастіше цілі описуються як гедонічні або інструментальні — Martínez-Priego, Poveda García-Noblejas & Roca, 2024. Отже, «стратегія» — це корисна аналітична категорія, а не список кнопок, який мозок натискає по черзі.
Чому не існує універсально «правильної» стратегії
У популярних порадах легко виникає схема: переоцінка — добра, пригнічення — погане, відволікання — уникнення, прийняття — завжди зріле. Дані складніші. Те, що певна стратегія в середньому пов’язана з кращими або гіршими наслідками, не означає однакової ефективності в усіх людей і ситуаціях. Концепція регуляторної гнучкості саме тому переносить фокус із «правильної техніки» на чутливість до контексту, доступний репертуар і здатність змінювати підхід за зворотним зв’язком — Bonanno & Burton, 2013.
Огляд гнучкої регуляції також підкреслює взаємодію ситуаційних вимог та індивідуальних характеристик: той самий спосіб може працювати по-різному залежно від людини й обставин — Kobylińska & Kusev, 2019. Водночас сама ідея «відповідності стратегії ситуації» ще не перетворилася на простий набір доведених правил. Добре відома гіпотеза про особливу користь переоцінки в неконтрольованих ситуаціях не отримала підтвердження у великій пререєстрованій прямій реплікації 2025 року — Willroth та співавт., 2025. Це хороший приклад того, чому контекстуальність не слід підміняти новою догмою.
Свіжі дані щоденного моніторингу також показують великі відмінності між людьми. Координований аналіз 12 амбулаторних наборів даних із 1 511 учасниками та 161 513 вимірювальними моментами виявив, що середня короткострокова ефективність стратегій сильно варіює між людьми, а значна частина варіації була пов’язана з інтенсивністю стану, який люди намагалися регулювати — Wenzel та співавт., 2026. Це дослідження стосується ефективності, а не універсального алгоритму вибору, але воно додатково показує, наскільки небезпечно оцінювати стратегію поза ситуацією.
Інтенсивність емоції змінює те, що люди готові робити
Один із найстійкіше досліджених чинників вибору — інтенсивність емоційної ситуації. У класичних лабораторних експериментах Гал Шеппес і колеги пропонували учасникам обирати між когнітивною переоцінкою — зміною інтерпретації ситуації — та відволіканням уваги. За слабших негативних стимулів учасники частіше віддавали перевагу переоцінці, а за сильніших — відволіканню — Sheppes та співавт., 2011.
Інтерпретація цього результату полягає в різній «точці входу» стратегій. Когнітивна переоцінка вимагає залишатися залученим у зміст ситуації й перебудувати її значення. Відволікання раніше відводить увагу від емоційного матеріалу. Коли реакція дуже інтенсивна, раннє відведення уваги може бути простішим для негайного зниження навантаження; коли інтенсивність нижча, переоцінка залишає більше простору для опрацювання значення.
Але з цього не випливає правило «сильна емоція — завжди відволікайся». Початкові експерименти порівнювали конкретні стратегії в контрольованих лабораторних умовах. Подальша концептуальна робота показала, що на вибір одночасно впливають емоційні, когнітивні та мотиваційні детермінанти — Sheppes та співавт., 2014. Метааналіз Matthews та співавторів підтвердив важливість інтенсивності як одного з афективних чинників, але також показав ширший набір детермінантів — Matthews та співавт., 2021.
Практичний висновок тут скромний: інтенсивність змінює доступність стратегій. Те, що легко робити при помірному роздратуванні, може стати майже недоступним у піку паніки, люті або гострого горя. Це не означає, що людина «погано регулює емоції»; інтенсивний стан сам змінює когнітивні умови, у яких відбувається вибір.
Контекст важливий не менше, ніж назва стратегії
Емоція виникає не у вакуумі. Вибір залежить від того, що відбувається навколо, які дії реально можливі й що станеться після них. Якщо ситуацію можна змінити, регуляція може початися не з роботи з думками, а зі зміни самої ситуації: вийти з конфліктної розмови, попросити паузу, уточнити інформацію, прибрати подразник, змінити план або звернутися до іншої людини. Якщо ситуація не піддається прямій зміні, більше значення можуть отримати способи, спрямовані на увагу, значення, прийняття або вираження.
Проте навіть популярний принцип «контрольована ситуація — змінюй її, неконтрольована — переоцінюй» залишається надто спрощеним. Результати досліджень відповідності стратегії та ситуації неоднорідні, а окремі відомі ефекти не завжди реплікуються — Willroth та співавт., 2025. Науково коректніше говорити не про готову матрицю правильних відповідей, а про набір контекстуальних змінних, які варто враховувати.
Ще один контекстуальний чинник — можливість реально застосувати певну стратегію. Дослідження «можливостей для переоцінки» показали: якщо сама ситуація має більше правдоподібних альтернативних інтерпретацій, люди частіше обирають переоцінку навіть після врахування інтенсивності емоції — Suri та співавт., 2018. Тобто вибір залежить не лише від бажання людини, а й від структури самої події.
Цілі визначають, яку емоцію людина взагалі хоче отримати
Одна з головних помилок у побутовому розумінні регуляції — вважати, що люди завжди хочуть почуватися краще просто зараз. Насправді емоційні цілі можуть бути гедонічними, коли людина прагне більш приємного стану, або інструментальними, коли певний емоційний стан потрібен для іншої мети. Огляд Майї Тамір описує поведінкові, епістемічні, соціальні та евдемонічні інструментальні мотиви регуляції — Tamir, 2016.
Наприклад, перед складною розмовою людина може не хотіти повністю прибирати тривогу, якщо помірне напруження допомагає підготуватися. Перед спортивним стартом бажаним може бути підвищення активації. Після несправедливості гнів іноді підтримує наполегливу дію. У жалобі метою може бути не «стати веселим», а витримати хвилю смутку так, щоб не втратити здатність діяти й підтримувати зв’язок із близькими.
Дослідження щоденного життя підтверджують зв’язок між цілями й тим, які стратегії люди використовують. Гедонічні цілі були пов’язані з частішим використанням способів, спрямованих на ситуацію, увагу й переоцінку, тоді як цілі управління враженням частіше передбачали пригнічення зовнішнього вираження — Eldesouky & English, 2019.
Важливо також розрізняти мету щодо переживання і мету щодо вираження. Людина може хотіти відчувати емоцію, але не показувати її; не відчувати, але демонструвати; і переживати, і виражати; або не прагнути ні переживання, ні вираження. У шести експериментах ці різні комбінації цілей систематично змінювали вибір між шістьма поширеними стратегіями — Greenaway та співавт., 2021. Саме тому зовнішньо схожа поведінка не завжди означає однаковий регуляторний процес.
Соціальна ситуація змінює ціну і користь стратегії
Регуляція емоцій часто відбувається поруч з іншими людьми. Те, що доцільно наодинці, може мати інші наслідки на роботі, у конфлікті, під час публічного виступу або в близьких стосунках. У дослідженні повсякденних «високих» і «низьких» емоційних моментів пригнічення вираження частіше використовували, коли поруч були інші люди, особливо не дуже близькі, і коли діяли інструментальні міжособистісні цілі, наприклад уникнути конфлікту — English та співавт., 2017.
Це не робить пригнічення універсально корисним. Воно може зменшувати видимість емоції, не обов’язково змінюючи саме переживання, а тривале або ригідне використання може мати інші наслідки. Але й формула «ніколи не пригнічуй емоції» неточна: інколи тимчасове стримування вираження прямо відповідає соціальній меті, питанням безпеки, професійній ролі або бажанню відкласти розмову до кращого моменту.
Культурний контекст теж важливий. Метааналіз 249 статей із 37 країн і регіонів показав, що зв’язки когнітивної переоцінки й експресивного пригнічення з психічним здоров’ям змінювалися залежно від культурних характеристик і демографії вибірок — Chen та співавт., 2025. Ці результати не дають простого рецепта для окремої людини, але переконливо показують, що оцінювати стратегії поза культурним і соціальним контекстом недостатньо.
Когнітивні ресурси, звички та доступний репертуар
Вибір також залежить від того, що людина здатна зробити в конкретний момент. Переоцінка потребує побудувати іншу інтерпретацію; складна розмова може вимагати одночасно слухати співрозмовника, контролювати власну реакцію й планувати відповідь; сильна втома звужує доступні ресурси. Систематичний огляд вибору регуляції відносить когнітивне зусилля, можливості застосування стратегій і наявність «типового» варіанта до когнітивних детермінантів — Matthews та співавт., 2021.
Тому корисно розрізняти «я знаю стратегію» і «я можу використати її зараз». Людина може чудово розуміти принцип переоцінки, але в момент дуже сильного збудження не мати доступу до складного переосмислення. Інша людина може автоматично відволікатися, бо це звичний шлях, навіть коли ситуація потребує вирішення. Репертуар має значення лише тоді, коли є чутливість до того, яку опцію доречно обрати й коли її варто змінити.
Точніше помічати власний стан допомагають емоційна усвідомленість та емоційна гранулярність — здатність диференціювати переживання замість широкого «мені погано». Це не гарантує ідеального вибору стратегії, але робить саму задачу вибору конкретнішою: сором, страх, роздратування, безсилля й перевантаження можуть вимагати різних дій навіть за однакової загальної неприємності.
Люди часто використовують не одну стратегію, а кілька
Модель «одна емоція — одна стратегія» зручна для експерименту, але повсякденна регуляція часто складається з комбінацій. Людина може спочатку відійти від ситуації, потім поговорити з близькою людиною, далі переосмислити подію й лише після цього повернутися до розв’язання проблеми.
Дослідження поєднання кількох стратегій у повсякденному житті показало, що люди комбінують стратегії по-різному залежно від мети: зменшити емоцію, посилити її або підтримати наявний рівень. У вибірці 321 дорослого різні комбінації стратегій були пов’язані з різними цілями й різною успішністю — Hartmann, Pruessner & Barnow, 2024. Це один із аргументів проти надто вузького питання «яку одну техніку обрати?».
Вибір, реалізація і результат — три різні речі
Після вибору стратегія ще має бути реалізована. Людина може вирішити переоцінити ситуацію, але створити інтерпретацію, у яку сама не вірить. Може вирішити відволіктися, але обрати стимул, який лише підсилює румінацію. Може спробувати змінити ситуацію, яка фактично від неї не залежить. Може тимчасово стримати вираження, але потім так і не повернутися до важливої розмови.
Тому невдача не завжди означає, що «стратегія погана». У розширеній процесній моделі помилка може виникнути на етапі ідентифікації потреби, вибору або реалізації; моніторинг потрібен, щоб оцінити, чи наближає поточний підхід до мети — Gross, 2015. Це переводить регуляцію з логіки «правильна техніка» в логіку послідовного прийняття рішень.
Сучасні дані про індивідуальну варіативність ефективності додають ще один рівень: короткостроковий результат стратегії може суттєво відрізнятися в різних людей і при різній інтенсивності стану — Wenzel та співавт., 2026. Отже, корисне питання після застосування стратегії звучить не «чи вважається вона адаптивною?», а «що змінилося в моєму стані, поведінці й здатності діяти відповідно до мети?».
Практична рамка вибору: шість запитань замість одного «що мені робити?»
Наведена нижче рамка — синтез досліджень про детермінанти вибору, цілі та гнучкість. Вона не є клінічним протоколом і не встановлює універсально правильних відповідей. Її задача — зробити вибір стратегії більш явним і перевірюваним.
1. Що саме я хочу змінити?
Варто відділити переживання, вираження, поведінковий імпульс і саму ситуацію. Якщо головна проблема — небезпечна або змінювана ситуація, робота лише з внутрішнім станом може відволікати від необхідної дії. Якщо ситуацію змінити неможливо, більш реалістичною метою може стати зміна уваги, значення, способу витримувати стан або його вираження. Якщо завдання — не сказати образливого в піку гніву, тимчасове стримування поведінки може бути корисним навіть без негайного зменшення гніву.
2. Наскільки інтенсивний стан зараз?
За помірної інтенсивності людина часто має більше простору для складних когнітивних дій. За дуже високої інтенсивності простіші ранні способи — змінити середовище, переключити увагу, зменшити сенсорне навантаження, відкласти рішення — можуть бути доступнішими. Лабораторні дані про вибір між переоцінкою й відволіканням показують саме таку залежність від інтенсивності, але не перетворюють її на універсальну інструкцію — Sheppes та співавт., 2011.
3. Яка моя справжня мета?
«Хочу не відчувати цього» — лише один варіант. Мета може полягати в тому, щоб продовжити важливу справу, не зруйнувати розмову, підготуватися до ризику, захистити межі, висловити позицію, зберегти емпатію або просто пережити хвилю стану без імпульсивної дії. Коли мета названа, стає зрозуміліше, чому стратегія, яка добре знижує неприємне відчуття, іноді може заважати іншому важливому результату — Tamir, 2016.
4. Що в цій ситуації реально змінюється?
Оцініть не абстрактну «контрольованість», а конкретні важелі. Чи можна припинити контакт, поставити запитання, отримати більше інформації, перенести розмову, змінити умови, попросити допомогу? Чи є правдоподібні альтернативні інтерпретації події? Дослідження показують, що сама наявність можливостей для переосмислення змінює ймовірність вибору переоцінки — Suri та співавт., 2018.
5. Хто поруч і які соціальні наслідки матиме вираження?
Те, що людина робить з емоцією, залежить від аудиторії та стосунку. Стримати видиме роздратування на короткій робочій зустрічі, відкрито назвати образу близькій людині й показати страх у ситуації, де потрібна допомога, — різні регуляторні задачі. Дані щоденного життя прямо пов’язують соціальний контекст і міжособистісні цілі з вибором стратегій — English та співавт., 2017.
6. Чи працює обраний спосіб — і чи варто його змінити?
Регуляція закінчується не в момент вибору. Потрібно відстежити результат: чи змінилася інтенсивність, чи збереглася здатність мислити й діяти, чи наблизила стратегія до мети, які побічні наслідки вона створила. Якщо спосіб не працює або контекст змінився, гнучкість означає змінити його, а не доводити «правильну» техніку до кінця. Саме чутливість до контексту, репертуар і зворотний зв’язок лежать в основі класичної концепції регуляторної гнучкості — Bonanno & Burton, 2013.
Три сценарії, у яких «правильна» відповідь буде різною
Сильний страх перед подією, яку можна підготувати
Якщо людина хвилюється перед співбесідою, мета може бути не в тому, щоб досягти повного спокою. Частина тривоги сигналізує про значущість події й може спрямувати підготовку. Тут можуть поєднуватися зміна ситуації — підготовка відповідей і логістики, — переоцінка значення тілесного збудження, коротке відволікання під час перевантаження та повернення до задачі. Вибір залежить від того, чи тривога ще допомагає готуватися, чи вже блокує діяльність.
Гнів у конфлікті з близькою людиною
Якщо головна мета — не завдати шкоди стосунку в піку активації, коротка пауза й обмеження вираження можуть бути функціональними. Якщо ж людина постійно лише пригнічує реакцію й ніколи не повертається до предмета конфлікту, короткостроково успішна стратегія може суперечити довгостроковій меті. Тут важливо розрізняти тимчасову регуляцію вираження й систематичне уникнення розмови.
Смуток після незворотної втрати
У ситуації, яку неможливо «виправити», вимога швидко прибрати смуток може бути хибною метою. Регуляція може полягати у зменшенні перевантаження, підтримці базового функціонування, зверненні по соціальну підтримку й дозуванні контакту з важкими спогадами. Тут критерій успіху — не відсутність емоції, а можливість витримувати її, залишаючись у контакті з реальністю та власними важливими діями.
Що наука ще не дозволяє передбачити
Навіть після десятиліть досліджень психологія поки не має алгоритму, який за кількома параметрами безпомилково визначить найкращу стратегію для конкретної людини в конкретну секунду. Систематичний огляд детермінантів прямо вказує на нерівномірність доказової бази: деякі чинники досліджені багато разів, інші — лише в кількох парадигмах, а соціокультурні детермінанти історично вивчалися значно менше — Matthews та співавт., 2021.
Так само не слід робити висновок, що будь-яка «гнучкість» автоматично корисна. Якщо людина хаотично змінює стратегії, не маючи мети й не відстежуючи результат, це не те саме, що контекстно чутлива регуляція. І навпаки, стабільне використання однієї стратегії може бути цілком функціональним у повторюваному контексті.
Дослідження поєднання стратегій у щоденному житті поступово відходять від ізольованого оцінювання однієї техніки й вивчають послідовності та комбінації стратегій — Hartmann, Pruessner & Barnow, 2024. Це перспективний напрям, але він ще не дає універсальних персоналізованих рекомендацій.
Поширені запитання
Чи означає висока інтенсивність емоції, що треба відволікатися?
Ні. Висока інтенсивність підвищує відносну привабливість відволікання у низці лабораторних парадигм, особливо коли його порівнюють із переоцінкою, але реальні ситуації включають більше стратегій, цілей і обмежень. Інтенсивність — важливий чинник вибору, а не команда.
Чи є когнітивна переоцінка найкращою стратегією?
Переоцінка має сильну дослідницьку базу й часто пов’язана зі сприятливими результатами, але її користь залежить від ситуації, можливості переконливо переосмислити подію, цілей і здатності реалізувати стратегію. Дані про контекстуальну відповідність переоцінки неоднорідні, а окремі відомі ефекти не реплікувалися — Willroth та співавт., 2025.
Чи завжди пригнічення емоцій шкідливе?
Ні, якщо під «пригніченням» мається на увазі саме регуляція зовнішнього вираження. Воно може бути короткостроково функціональним для певної соціальної мети. Проте не слід ототожнювати меншу зовнішню експресію зі зменшенням самого переживання, а довготривалі асоціації з психічним здоров’ям залежать від контексту й культури — Chen та співавт., 2025.
Що важливіше: стратегія чи мета?
Вони взаємопов’язані. Стратегія оцінюється відносно мети: той самий спосіб може бути доречним для однієї задачі й заважати іншій. Дослідження показують, що гедонічні, соціальні й інструментальні цілі передбачають різний вибір стратегій — Eldesouky & English, 2019.
Чи можна обрати кілька стратегій одночасно?
Так. У повсякденному житті люди часто комбінують способи регуляції в межах одного епізоду. Дослідження таких комбінацій показують, що такі комбінації залежать від цілей і можуть мати різну успішність — Hartmann, Pruessner & Barnow, 2024.
Як зрозуміти, що проблема вже не лише у виборі стратегії?
Якщо емоційні стани регулярно стають настільки інтенсивними або тривалими, що суттєво порушують сон, роботу, навчання, стосунки чи безпеку, питання виходить за межі вибору однієї техніки. Емоційна дисрегуляція може бути симптомом або клінічною особливістю різних станів, але сама по собі не встановлює діагноз. Оцінювання причин і лікування належать до компетенції відповідного фахівця.
Короткий висновок
Вибір стратегії регуляції емоцій — це контекстне рішення, а не тест на психологічну «правильність». На нього впливають характеристики самої емоції, інтенсивність і збудження, доступні когнітивні ресурси, мета, контрольованість і структура ситуації, соціальна аудиторія, культура, індивідуальні відмінності та попередній досвід. Найкраще підтверджене узагальнення сучасної науки полягає не в тому, що одна стратегія перемагає інші, а в тому, що вибір і результат потрібно розглядати як взаємодію людини, емоції, ситуації, мети та конкретного способу регуляції — Matthews та співавт., 2021.
Практично це означає: спершу визначити, що саме й навіщо ви хочете змінити; врахувати інтенсивність і доступні дії; обрати реалістичний спосіб; перевірити наслідки; за потреби змінити підхід. Гнучкість тут означає не постійну зміну технік, а здатність не перетворювати жодну з них на автоматичне правило.
Пов’язані статті
Джерела
Bonanno, G. A., & Burton, C. L. (2013). Regulatory Flexibility: An Individual Differences Perspective on Coping and Emotion Regulation. Perspectives on Psychological Science, 8(6), 591–612. https://doi.org/10.1177/1745691613504116
Chen, M. S., Cai, Q., Omari, D., Sanghvi, D. E., Lyu, S., & Bonanno, G. A. (2025). Emotion regulation and mental health across cultures: a systematic review and meta-analysis. Nature Human Behaviour, 9, 1176–1200. https://doi.org/10.1038/s41562-025-02168-8
Eldesouky, L., & English, T. (2019). Regulating for a reason: Emotion regulation goals are linked to spontaneous strategy use. Journal of Personality, 87(5), 948–961. https://doi.org/10.1111/jopy.12447
English, T., Lee, I. A., John, O. P., & Gross, J. J. (2017). Emotion regulation strategy selection in daily life: The role of social context and goals. Motivation and Emotion, 41(2), 230–242. https://doi.org/10.1007/s11031-016-9597-z
Greenaway, K. H., Kalokerinos, E. K., Hinton, S., & Hawkins, G. E. (2021). Emotion experience and expression goals shape emotion regulation strategy choice. Emotion, 21(7), 1452–1469. https://doi.org/10.1037/emo0001012
Gross, J. J. (2015). Emotion Regulation: Current Status and Future Prospects. Psychological Inquiry, 26(1), 1–26. https://doi.org/10.1080/1047840X.2014.940781
Hartmann, S., Pruessner, L., & Barnow, S. (2024). Contextual variations in emotion polyregulation: How do regulatory goals shape the use and success of emotion regulation strategies in everyday life? Emotion, 24(3), 574–588. https://doi.org/10.1037/emo0001285
Kobylińska, D., & Kusev, P. (2019). Flexible Emotion Regulation: How Situational Demands and Individual Differences Influence the Effectiveness of Regulatory Strategies. Frontiers in Psychology, 10, 72. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2019.00072
Martínez-Priego, C., Poveda García-Noblejas, B., & Roca, P. (2024). Strategies and goals in Emotion Regulation models: a systematic review. Frontiers in Psychology, 15, 1425465. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1425465
Matthews, M., Webb, T. L., Shafir, R., Snow, M., & Sheppes, G. (2021). Identifying the determinants of emotion regulation choice: a systematic review with meta-analysis. Cognition and Emotion, 35(6), 1056–1084. https://doi.org/10.1080/02699931.2021.1945538
Sheppes, G., Scheibe, S., Suri, G., & Gross, J. J. (2011). Emotion-regulation choice. Psychological Science, 22(11), 1391–1396. https://doi.org/10.1177/0956797611418350
Sheppes, G., Scheibe, S., Suri, G., Radu, P., Blechert, J., & Gross, J. J. (2014). Emotion regulation choice: a conceptual framework and supporting evidence. Journal of Experimental Psychology: General, 143(1), 163–181. https://doi.org/10.1037/a0030831
Suri, G., Sheppes, G., Young, G., Abraham, D., McRae, K., & Gross, J. J. (2018). Emotion regulation choice: the role of environmental affordances. Cognition and Emotion, 32(5), 963–971. https://doi.org/10.1080/02699931.2017.1371003
Tamir, M. (2016). Why Do People Regulate Their Emotions? A Taxonomy of Motives in Emotion Regulation. Personality and Social Psychology Review, 20(3), 199–222. https://doi.org/10.1177/1088868315586325
Wenzel, M., Radtke, T., Kubiak, T., & Rowland, Z. (2026). A critical test of emotion regulation strategy effectiveness in daily life: Individual differences and situational contexts. Emotion, 26(7), 1640–1655. https://doi.org/10.1037/emo0001687
Willroth, E. C., Young, G., Ford, B. Q., Troy, A., Swierzewicz, D., & Mauss, I. B. (2025). Preregistered Direct Replication and Extension of “The Wisdom to Know the Difference: Strategy-Situation Fit in Emotion Regulation in Daily Life Is Associated With Well-Being”. Psychological Science, 36(5), 367–383. https://doi.org/10.1177/09567976251335567