Сенсорна та вестибулярна адаптація у космосі
Український психологічний ХАБ · Опубліковано 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика.
Сенсорна та вестибулярна адаптація у космосі — це перебудова оброблення сигналів про рух, положення тіла та напрямок сили тяжіння, яка відбувається після переходу людини від земної гравітації до мікрогравітації. Нервова система змінює співвідношення між інформацією внутрішнього вуха, зором, дотиком і пропріоцепцією, поступово формуючи спосіб орієнтуватися та керувати рухами в новому середовищі. Після повернення на Землю відбувається наступна перебудова, оскільки знову стає важливою опора на гравітаційні сигнали. Цю двобічну пластичність докладно пояснює огляд Carriot, Mackrous і Cullen, 2021.
Практичне значення адаптації виходить за межі відчуття незвичної легкості. Від неї залежать просторова орієнтація, стабілізація погляду, точність рухів голови й рук, переміщення всередині корабля, здатність виконувати процедури під час змін гравітації та відновлення ходи після посадки. NASA визначає змінену сенсомоторну й вестибулярну функцію як окремий ризик для здоров’я екіпажу й критично важливих операцій.
На цій сторінці розглянуто саме механізми сенсорної та вестибулярної адаптації, їхні прояви в реальному польоті й межі підтверджених способів допомоги. Загальна космічна психологія, когнітивна працездатність під час польоту та сон і циркадні ритми астронавтів мають окремі канонічні матеріали.
Що саме змінюється у сприйманні тіла й простору
На Землі вертикаль має постійну фізичну основу: гравітаційне прискорення задає напрямок, відносно якого мозок оцінює нахил голови, положення тулуба та необхідну силу для збереження рівноваги. На орбіті космічний корабель, його обладнання та люди разом перебувають у стані вільного падіння. Гравітаційне поле Землі на висоті орбітальної станції продовжує існувати, але звичного для тіла навантаження й опорної реакції практично немає. Через це сенсорні зв’язки, засвоєні протягом земного життя, втрачають звичайну надійність. Carriot та співавтори, 2021.
Сенсорна адаптація означає зміну способу, у який центральна нервова система використовує та інтерпретує сигнали різних органів чуття. Вестибулярна адаптація є її спеціалізованою складовою, що стосується сигналів внутрішнього вуха і взаємодії вестибулярної системи із зором та руховим контролем. Загальне поняття сенсорної адаптації включає й багато земних прикладів звикання до постійного подразника; космічна ситуація особлива тим, що змінюється сама фізична відповідність між рухом і сенсорним сигналом.
Отолітові органи: як мозок розрізняє нахил і переміщення
У внутрішньому вусі присінок містить маточку та мішечок — отолітові органи, рецептори яких реагують на гравітоінерціальне прискорення. У земних умовах їхні сигнали беруть участь в оцінюванні нахилу відносно гравітації, лінійного руху та запуску рефлексів, важливих для зору й постави. Сам по собі отолітовий сигнал має неоднозначність: подібні механічні впливи можуть виникати через нахил у полі тяжіння або через лінійне прискорення. Мозок усуває цю неоднозначність завдяки інформації інших систем і досвіду руху. Carriot та співавтори, 2021.
У мікрогравітації отолітові органи продовжують працювати й можуть реагувати на лінійні прискорення голови, проте звичний статичний сигнал гравітаційного нахилу змінюється. Тому формула «вестибулярний апарат у космосі вимикається» неточна: інший характер вхідної інформації змушує мозок інакше тлумачити збережені сигнали. Фізіологію цих рецепторів у ширшому контексті пояснює матеріал «Вестибулярний апарат: що це, як працює і як пов’язаний із рівновагою та сприйняттям».
Півколові канали, зір, дотик і пропріоцепція
Три півколові канали кожного лабіринту реагують на кутові прискорення голови. Їхня робота в мікрогравітації зберігається, але поєднання сигналів обертання з незвичним отолітовим входом може призводити до неправильного відчуття власного руху. Зорові орієнтири в кабіні, контакт стоп із фіксаторами, дотик до поручнів і сигнали м’язів та суглобів допомагають встановлювати координати тіла. Під час польоту їхня відносна роль змінюється; таку перебудову називають сенсорним переважуванням. Carriot та співавтори, 2021.
Сенсорне переважування не означає, що зір завжди безпомилково замінює гравітаційне відчуття. Візуальні підказки можуть підтримувати орієнтацію, але їхня дія залежить від конфігурації приміщення, руху об’єктів, освітлення та конкретного завдання. В орбітальному дослідженні Harris та співавторів, 2017 було показано, що відносний внесок зорових, тілесних і гравітаційних орієнтирів змінюється після тривалого польоту, причому деякі зміни сприйняття зберігалися після повернення.
Внутрішні моделі руху й роль мозочка
Коли людина повертає голову або простягає руку, мозок прогнозує очікувані наслідки власної дії. Прогноз зіставляється з інформацією, яка справді надходить від органів чуття. За звичних умов розбіжності невеликі й швидко коригуються; під час першого перебування в невагомості земна модель руху дає систематичні помилки. Одна з провідних наукових інтерпретацій полягає в оновленні внутрішньої моделі гравітації та зміні ваги сенсорних сигналів. Це підтримується експериментами й оглядами, хоча точна нейронна реалізація в людини ще досліджується. Carriot та співавтори, 2021.
Нові нейровізуалізаційні дані дають можливість перевіряти зв’язок між рефлекторними показниками й мережами мозку. Schoenmaekers та співавтори, 2025 вивчали зміни функціональних зв’язків вестибулярних і суміжних ділянок кори після приблизно шестимісячних польотів та їхню кореляцію з отолітовим рефлексом. Результати узгоджуються з перебудовою сенсорної інтеграції, проте кореляційний дизайн і обмежена вибірка не дозволяють вважати кожен виявлений зв’язок причиною конкретного симптому.
Етапи адаптації під час космічної місії
Перші години й дні після виходу на орбіту
Одразу після переходу до мікрогравітації очікування мозку, сформовані земним досвідом, можуть розходитися з фактичними сигналами. Частина людей відчуває просторову дезорієнтацію, незвичні ілюзії нахилу чи обертання, нудоту та дискомфорт під час рухів головою. У типових описах гостра фаза займає перші дні польоту, але конкретні симптоми, їхня тривалість і вираженість індивідуальні. Thornton і Bonato, 2013; Carriot та співавтори, 2021.
Початкові порушення не свідчать, що астронавт утрачає професійні навички або має стійке захворювання внутрішнього вуха. Вони можуть бути наслідком тимчасової невідповідності між сенсорними прогнозами і зміненим середовищем. Однак у польоті навіть короткочасне погіршення орієнтації чи координації має операційне значення. Тому NASA виділяє переходи між гравітаційними режимами як періоди підвищеного ризику виконання складних дій.
Стабілізація орієнтації упродовж польоту
У міру повторення повсякденних рухів людина навчається користуватися опорами, поручнями та зоровими орієнтирами, точніше дозує імпульси руху й поступово менше покладається на земне уявлення про «низ». Суб’єктивне полегшення часто відбувається швидше, ніж можна було б підтвердити повне повернення всіх рефлекторних показників до початкового рівня, адже сам початковий рівень був налаштований на іншу гравітацію. Важливо розрізняти зменшення симптомів, пристосування поведінки та конкретні фізіологічні зміни. Carriot та співавтори, 2021.
Адаптація не є однаковою для кожної сенсорної функції. Людина може впевнено пересуватися кораблем, але інакше оцінювати обертання чи вертикаль; відносно стабільний результат однієї перевірки не гарантує незмінної точності іншої. Дослідження вестибулярних функцій астронавтів потребують спеціальних тестів, бо загальна оцінка самопочуття не відображає всієї сенсомоторної перебудови. ESA: експеримент Motion Perception.
Космічна хвороба руху: симптоми й наукові пояснення
Космічна хвороба руху — це комплекс симптомів, які можуть виникати після переходу до невагомості: нудота, блювання, запаморочення, загальне нездужання, холодний піт, зниження апетиту й небажання виконувати рухи, що посилюють дискомфорт. У літературі також уживають термін «синдром космічної адаптації», однак він не повинен підміняти конкретне клінічне оцінювання іншої причини симптомів. Систематичний огляд Khalid та співавторів, 2023; Thornton і Bonato, 2013.
Історичні роботи наводять різні оцінки частоти космічної хвороби руху, зокрема близько половини чи приблизно двох третин учасників певних програм. Ці числа залежать від визначення випадку, інтенсивності симптомів, тривалості спостереження й характеристик екіпажу. Тому їх не слід подавати як точний універсальний відсоток для всіх сучасних комерційних і професійних польотів. Thornton і Bonato, 2013; Khalid та співавтори, 2023.
Гіпотеза сенсорного конфлікту
Одне з найпоширеніших пояснень полягає в конфлікті між очікуваними й фактичними вестибулярними, зоровими та соматосенсорними сигналами. Рухи голови, які за земних умов передбачувано поєднували поворот із сигналами гравітаційного нахилу, у мікрогравітації утворюють іншу комбінацію. Мозок може інтерпретувати таку невідповідність як аномальну, а в частини людей вона супроводжується вегетативною реакцією. Гіпотеза добре узгоджується з багатьма спостереженнями, проте не пояснює всі індивідуальні відмінності. Thornton і Bonato, 2013; Carriot та співавтори, 2021.
Інші можливі механізми й індивідуальна чутливість
Перерозподіл рідини в бік верхньої частини тіла, особливості вегетативної регуляції, попередній руховий досвід і чутливість до окремих типів подразнень також обговорюють як можливі чинники. Їхній внесок оцінюють окремо, оскільки співіснування механізмів не доводить однакової причинної ролі кожного з них. Не існує одного простого наземного тесту, який надійно передбачає інтенсивність космічної хвороби руху для кожного кандидата. Огляд Space motion sickness: incidence, etiology, and countermeasures; дослідження адаптації в Spacelab-1.
Морська хвороба, заколисування в автомобілі та космічна хвороба руху мають певні спільні механізми сенсорної невідповідності, але різняться фізичними умовами виникнення й набором провокувальних сигналів. Вразливість до звичайного заколисування може бути дослідницьким показником, та її недостатньо для достовірного прогнозу стану в конкретному орбітальному польоті. Thornton і Bonato, 2013.
Просторова орієнтація: чому змінюється відчуття «верху» і «низу»
У кабіні орбітальної станції напрямок, який умовно позначають як підлогу, визначається плануванням інтер’єру, маркуванням і домовленостями екіпажу. Людина може бачити знайому геометрію приміщення, але не відчувати гравітаційної вертикалі звичним способом. В окремих умовах виникають ілюзії перевертання, обертання чи переміщення, хоча фактична траєкторія руху не відповідає такому відчуттю. Carriot та співавтори, 2021.
Важливим є розрізнення просторової орієнтації як свідомого знання про розташування обладнання та автоматичного сенсомоторного відчуття положення тіла. Астронавт може точно знати, де дверцята або панель, і водночас переживати незвичне відчуття власного нахилу. Дослідження Harris та співавторів, 2017 експериментально розділяло вплив зору, положення тіла та гравітації на судження про вертикаль, показуючи пластичність такого сприйняття.
Зорове оформлення відсіків, напрямні для рук, стабільні позначення панелей і послідовні просторові домовленості можуть підтримувати орієнтацію як елементи людсько-машинного середовища. Конкретні конструктивні рішення слід оцінювати в дослідженнях ергономіки й операційного виконання; сам факт їхньої зручності ще не доводить кількісного зниження аварійності. Профільну проблему орієнтації NASA розглядає у програмі сенсомоторних ризиків.
Стабілізація погляду, рухів голови та рук
Вестибулоокулярний рефлекс допомагає зберігати стабільне зображення на сітківці під час рухів голови. Взаємодія отолітових сигналів, півколових каналів, зору та моторних команд визначає, як система компенсує переміщення. Під час і після космічного польоту можуть змінюватися окремі параметри координації очей і голови, що відчувається як нестійке зображення під час руху або підвищене навантаження під час зорово-рухових задач. Reschke та співавтори, 1994; Carriot та співавтори, 2021.
Рух руки в невагомості також потребує переналаштування. Зникає звичне навантаження руки її власною вагою, інакше взаємодіють тіло та опора, а швидкість і точність можуть залежати від фіксації стоп чи рук. Тому до сенсомоторної адаптації належать не лише відчуття запаморочення, а й контроль захоплення предметів, дотягування до потрібного органа керування та узгодження двох рук. Tays та співавтори, 2021.
У дослідженні Tays та співавторів, 2021 виявляли післяпольотні зміни окремих сенсомоторних показників, тоді як результати деяких когнітивних завдань залишалися стійкими. Це важливе методологічне розрізнення: порушення координації після польоту не означає загального падіння інтелекту або нездатності виконувати всі розумові задачі.
Що показали дослідження реальних космічних польотів
Отолітові рефлекси після шестимісячних місій
У дослідженні Hallgren та співавторів, 2016 25 астронавтів вимірювали отолітово зумовлене протиобертання очей до й після приблизно шестимісячних польотів. Після приземлення амплітуда відповіді зменшувалася, а на дев’ятий день повернулася до передпольотного рівня за виміряним показником. Ця робота демонструє фізіологічну зміну й відновлення конкретного рефлексу; її результат не встановлює однакового дев’ятиденного строку для всіх відчуттів рівноваги, інших рефлексів або повної працездатності.
Schoenmaekers та співавтори, 2025 поєднали оцінювання цього типу очного рефлексу з аналізом функціональних зв’язків мозку після тривалого польоту. У дослідженій групі спостерігали відмінності між першими й повторними польотами та перебудову зв’язків кількох сенсорних мереж. З огляду на специфічність вибірки й дослідницький характер вимірювань ці результати підтримують гіпотезу нейронної пластичності, але не є готовим прогностичним тестом індивідуального ризику.
Сприймання вертикалі та стійкість після приземлення
В експерименті Harris та співавторів, 2017 семеро астронавтів виконували перевірки сприйняття вертикалі до, під час і після тривалих місій на Міжнародній космічній станції. Контрольна наземна група дозволяла відрізняти частину змін від звичайних повторних вимірювань. За деяких умов після повернення збільшувалася мінливість суджень, а зміни внеску сенсорних орієнтирів могли зберігатися довше за гостре відчуття дискомфорту. Вибірка мала, тому межі узагальнення суттєві.
У дослідженні Shishkin та співавторів, 2023 33 учасники тривалих орбітальних експедицій проходили комп’ютеризовану постурографію після посадки. Виявлено погіршення рівноваги в умовах підвищених вимог до вестибулярної інформації та зміни стратегії контролю положення тіла. Показники конкретних тестів не слід перетворювати на універсальну оцінку ризику падіння кожного астронавта чи екстраполювати безпосередньо на інші гравітаційні середовища.
Якість доказів: сильні спостереження й невирішені питання
Реальний космічний політ надає найцінніші дані про перебудову сенсомоторної системи в умовах мікрогравітації. Однак кількість учасників зазвичай невелика, тривалість місій і попередній досвід відрізняються, досліджувані показники неоднорідні, а вимірювання у перші години після посадки технічно складні. Часто неможливо розділити вплив мікрогравітації, перевантажень під час запуску й посадки, сну, фізичних вправ та інших чинників. Carriot та співавтори, 2021; NASA Sensorimotor Risk.
Сенсорні експерименти на Землі — обертальні крісла, центрифуги, віртуальна реальність, розвантаження тіла та імітовані переходи — дозволяють ізолювати механізми й порівнювати втручання. Вони не створюють усі умови орбітального польоту одночасно. Саме тому результати симуляцій слід називати механістичними або попередніми доказами переносності, доки їх не перевірено в реальному польоті. ESA: Motion Perception; Khalid та співавтори, 2023.
Повернення на Землю: чому потрібна повторна адаптація
Налаштування, що допомагали керувати тілом в орбітальних умовах, після приземлення стикаються зі звичною гравітацією, до якої система тимчасово стала менш пристосованою. Відновлюється гравітаційне навантаження отолітових органів, вага тіла, необхідність утримувати вертикальну поставу й інші співвідношення між рухом голови та сигналами рецепторів. Через це можуть тимчасово змінюватися хода, стійкість, стабільність зору при поворотах голови й точність координації. Reschke та співавтори, 1994; NASA Sensorimotor Risk.
Перші години після приземлення є особливо значущими, оскільки екіпажу потрібно вийти з апарата, пересуватися, підтримувати рівновагу й виконувати необхідні процедури. Тривалість відновлення відрізняється залежно від функції та людини: окремі показники можуть поліпшуватися протягом годин чи днів, тоді як інші зміни в дослідницьких вимірюваннях простежуються довше. NASA: Risk of Altered Sensorimotor and Vestibular Function; Harris та співавтори, 2017.
Повторна адаптація має фізіологічний вимір і практичний вимір. Фізіологічні тести оцінюють, наприклад, отолітово зумовлені рухи очей; функціональні — чи може людина безпечно стояти, іти, контролювати погляд і рухатися в умовах обмеженої видимості. Відновлення одного показника ще не підтверджує відновлення всього складного завдання. Hallgren та співавтори, 2016; Shishkin та співавтори, 2023.
Операційна відповідь включає підготовку персоналу зустрічі, відповідне медичне й фізичне спостереження, контроль навантаження та послідовне повернення до складних рухових дій. Детальні професійні процедури визначають відповідальні космічні й медичні служби. Сенсорну реадаптацію варто відрізняти від ширшого психологічного повернення до земного способу життя, яке охоплює стосунки, режим, соціальні ролі та самопочуття і становить іншу дослідницьку тему.
Наслідки для безпеки й діяльності екіпажу
Найважливіші операційні моменти — перехід між гравітаційними режимами, початковий період перебування в мікрогравітації, підготовка до виходу у відкритий космос і посадка. Навіть коли людина добре виконує знайомі завдання на орбіті, гравітаційний перехід може погіршити стабілізацію погляду, рівновагу чи ручну координацію саме тоді, коли часу на корекцію мало. NASA Sensorimotor Risk.
Розумне управління ризиком передбачає організацію процедур із урахуванням етапу адаптації, можливості фізичної фіксації, достатності зорових підказок та розподілу дій між членами екіпажу. Ці заходи мають оцінюватися за конкретними показниками виконання. Психологічне самопочуття, результати сенсорних тестів і фактична надійність складної операції утворюють пов’язані, але різні рівні доказів. NASA: Risk of Altered Sensorimotor and Vestibular Function.
Відчуття нудоти або нестійкості може підсилювати робоче навантаження та ускладнювати концентрацію на процедурі, але не дає підстав автоматично припускати клінічний психічний розлад або глобальний когнітивний дефіцит. Окреме вивчення сенсомоторних і когнітивних результатів у Tays та співавторів, 2021 демонструє цінність саме такого розмежування.
Як готують астронавтів і які засоби підтримки досліджують
Вестибулярне тренування й керування рухами
Передпольотне ознайомлення з незвичними сенсорними умовами, тренажерні задачі з орієнтацією та вправи, що змінюють сенсорні підказки, використовують для вивчення й тренування пристосування. Принцип поступового дозованого впливу спирається на здатність нервової системи навчатися новим зв’язкам між рухом і сигналами. Проте не кожне успішне наземне тренування має підтверджений тривалий профілактичний ефект у справжньому космічному польоті. Carriot та співавтори, 2021; Khalid та співавтори, 2023.
У перші дні польоту важливе значення може мати керування провокувальними рухами голови, організація темпу роботи й доступ до стійких зорових та тактильних орієнтирів. Це практичні принципи врахування сенсорного конфлікту, а конкретні правила, допустимі навантаження та винятки визначаються польотними процедурами. Thornton і Bonato, 2013; ESA: Motion Perception.
Лікарські та нелікарські підходи до космічної хвороби руху
Лікарські засоби проти нудоти, вестибулярні тренувальні протоколи, поведінкові методики й засоби сенсорного зворотного зв’язку досліджували як можливі контрзаходи. Систематичний огляд Khalid та співавторів, 2023 включив 23 рецензовані дослідження та виявив перспективність різних підходів, але через малі вибірки, методологічну неоднорідність і відсутність стандартизованих оцінок не встановив переконливої переваги одного способу над усіма іншими.
Медикаментозний захист пов’язаний із вибором препарату, можливими побічними реакціями та впливом на професійні завдання. Тому призначення, дози й сумісність із польотними операціями належать до повноважень космічної медичної служби. Наявність нудоти не є підставою для самостійного добору ліків або перенесення цивільних рекомендацій щодо заколисування на умови польоту. Khalid та співавтори, 2023.
Перевірка післяпольотної рівноваги й цілеспрямована реадаптація
Після повернення особливу увагу приділяють контролю рівноваги, ходи, зорово-рухових реакцій та навантаження в повсякденних рухах. Обґрунтування цієї уваги дають реальні післяпольотні вимірювання. Ефективність окремих тренувальних чи апаратних контрзаходів потребує самостійних порівняльних досліджень, тому відновлення, яке настало з часом, не можна безконтрольно приписувати конкретній вправі. Shishkin та співавтори, 2023; NASA Sensorimotor Risk.
Чого можна очікувати під час польотів до Місяця й Марса
Місячні та марсіанські місії додають новий тип переходу: після тривалої мікрогравітації екіпаж стикається з частковою гравітацією на поверхні іншого небесного тіла. Досвід повернення на Землю свідчить, що сенсомоторне переналаштування має значення, але повна величина, тривалість і операційні наслідки адаптації до місячної чи марсіанської гравітації для довгих експедицій залишаються предметом дослідження. NASA: Risk of Altered Sensorimotor and Vestibular Function.
Посадка, вихід із корабля, переміщення в скафандрі та ручне керування обладнанням на поверхні можуть вимагати сенсомоторної точності відразу після зміни гравітації. Для майбутніх місій ці вимоги мотивують розроблення контрзаходів, тренування й більшої автономії у визначенні стану екіпажу. Висновки наземних досліджень, коротких параболічних польотів або досвіду навколоземної орбіти тут слугують частинами доказової бази, а не прямими вимірюваннями умов Марса. NASA Sensorimotor Risk; Carriot та співавтори, 2021.
Вплив тривалості місії, попереднього польотного досвіду, індивідуальної чутливості та способу повернення потребує окремого аналізу. Необхідно також враховувати різні типи показників: від нейрофізіологічних рефлексів до реального виконання евакуації чи роботи на поверхні. Твердження про гарантоване повне звикання всіх астронавтів або про неминучі тяжкі порушення після кожного польоту виходять за межі наявних даних.
Як відрізнити адаптацію від інших станів
Сенсомоторна адаптація є закономірною реакцією нервової системи на нові умови гравітації. Космічна хвороба руху описує симптомний комплекс, який може супроводжувати початкову адаптацію. Вестибулярні захворювання, порушення зору, мігрень, ураження нервової системи, наслідки медикаментів та інші медичні стани потребують окремого оцінювання; їх неможливо надійно розрізнити за одним повідомленням про запаморочення. Carriot та співавтори, 2021; NASA Sensorimotor Risk.
Так само важливо не ототожнювати вестибулярну дезорієнтацію з психологічною кризою або загальною втратою працездатності. Сенсорний симптом, суб’єктивний дискомфорт, результат тесту й медичний діагноз мають різне значення. Якщо виникають нові, виражені або тривалі симптоми, їх оцінює уповноважений лікар за чинними медичними протоколами. Професійна поведінка астронавта в незвичному середовищі сама по собі не визначає наявності розладу.
Поширені запитання
Чому астронавтів нудить у перші дні польоту?
Нудота може бути пов’язана з невідповідністю між очікуваними й фактичними сигналами вестибулярної, зорової та інших систем після переходу до мікрогравітації. Вираженість симптомів різниться між людьми, а пояснення включають кілька можливих механізмів. Thornton і Bonato, 2013.
Чи перестає працювати вестибулярний апарат у невагомості?
Вестибулярні рецептори зберігають функцію. Найпомітніше змінюється звичний гравітаційний компонент стимуляції отолітових органів і спосіб, у який мозок об’єднує його з іншими сигналами. Півколові канали й далі реєструють кутові прискорення голови. Carriot та співавтори, 2021.
Скільки триває адаптація до космосу?
Гострі неприємні симптоми в багатьох випадках слабшають протягом перших днів, але немає єдиного терміну для всіх сенсорних і рухових функцій. Поведінкова впевненість, сприйняття вертикалі та вестибулярні рефлекси можуть змінюватися за різними часовими траєкторіями. Carriot та співавтори, 2021.
Чи може людина орієнтуватися без відчуття гравітаційної вертикалі?
Так. Зір, дотик, фіксатори для тіла, розташування обладнання й вивчені просторові правила допомагають орієнтуватися в кабіні. При цьому мозок може інакше оцінювати нахил і положення тіла, ніж на Землі. Harris та співавтори, 2017.
Чому після повернення на Землю знову буває важко ходити?
Нервова система пристосувалася до руху без звичного гравітаційного навантаження, тож після посадки повторно навчається керувати поставою, ходою та координацією голови й очей. У польотних дослідженнях ці зміни підтверджені постурографією й оцінюванням окремих рефлексів. Shishkin та співавтори, 2023; Hallgren та співавтори, 2016.
Чи можна наперед визначити, хто матиме космічну хворобу руху?
Індивідуальні відмінності існують, але звичайні наземні випробування не дають універсально надійного прогнозу для кожного майбутнього польоту. Потрібні подальші стандартизовані дослідження, які поєднують передпольотні дані з реальними орбітальними результатами. Khalid та співавтори, 2023; Spacelab-1.
Чи існує доведений найкращий засіб від космічної хвороби руху?
Систематичний огляд показав перспективність кількох фармакологічних і нелікарських підходів, але не дозволив встановити універсальну перевагу одного. Рішення в реальному польоті ухвалюють фахівці космічної медицини з урахуванням людини та конкретних завдань. Khalid та співавтори, 2023.
Чи свідчать орбітальні дослідження про те, як люди ходитимуть на Марсі?
Вони підтверджують механізми сенсомоторної пластичності й ризики гравітаційних переходів. Прямий прогноз для марсіанської гравітації потребує додаткових перевірок, оскільки умови тривалого перебування на поверхні іншої планети відрізняються від орбіти та повернення на Землю. NASA Sensorimotor Risk.
Висновки
Сенсорна та вестибулярна адаптація у космосі є процесом пластичного переналаштування взаємодії внутрішнього вуха, зору, пропріоцепції та рухового контролю. Вона пояснює частину початкової дезорієнтації й космічної хвороби руху, підтримує поступове освоєння орбітального середовища та створює потребу в повторній адаптації після посадки. Докази отримано в реальних польотах, лабораторних експериментах і систематичних оглядах, причому кожен із цих видів дослідження відповідає на різні питання.
Найбільш практичний наслідок для космічних програм — облік сенсомоторного стану під час переходів між гравітаційними режимами, перевірка функціональних можливостей перед критичними діями й розвиток контрзаходів на основі порівняльних досліджень. Для тривалих місячних і марсіанських місій залишаються відкритими питання про адаптацію до часткової гравітації, індивідуальне прогнозування та найефективніші засоби підтримки. NASA Sensorimotor Risk; Khalid та співавтори, 2023.
Пов’язані статті
Космічна психологія: психіка та поведінка людини у космосі — загальний контекст людської діяльності на орбіті.
Когнітивна працездатність людини під час космічного польоту — співвідношення сенсомоторних змін і результатів розумових завдань.
Сон і циркадні ритми астронавтів — окремі механізми адаптації режиму сну.
Психічне здоров’я астронавтів: ризики та підтримка — психологічне благополуччя в космічних місіях.
Вестибулярний апарат: що це, як працює і як пов’язаний із рівновагою та сприйняттям — анатомія та функції органа рівноваги.
Сенсорна адаптація: що це і чому постійні стимули стають менш помітними — загальна психологія сенсорних змін.
Джерела
Carriot, J., Mackrous, I., & Cullen, K. E. (2021). Challenges to the Vestibular System in Space: How the Brain Responds and Adapts to Microgravity. Frontiers in Neural Circuits, 15, 760313. https://doi.org/10.3389/fncir.2021.760313
European Space Agency. (2004). Physiology experiments: Motion Perception. Офіційна сторінка ESA.
Hallgren, E., Kornilova, L., Fransen, E., et al. (2016). Decreased otolith-mediated vestibular response in 25 astronauts induced by long-duration spaceflight. PubMed: 27009158.
Harris, L. R., Jenkin, M., Jenkin, H., et al. (2017). The effect of long-term exposure to microgravity on the perception of upright. npj Microgravity, 3, 3. https://doi.org/10.1038/s41526-016-0005-5
Khalid, A., Prusty, P. P., Arshad, I., et al. (2023). Pharmacological and non-pharmacological countermeasures to Space Motion Sickness: a systematic review. Frontiers in Neural Circuits, 17, 1150233. https://doi.org/10.3389/fncir.2023.1150233
National Aeronautics and Space Administration. (2025a). Risk of Altered Sensorimotor and Vestibular Function. Офіційна сторінка NASA.
National Aeronautics and Space Administration. (2025b). Risk of Altered Sensorimotor/Vestibular Function Impacting Critical Mission Tasks, Human Health, and Long-Term Health (Sensorimotor Risk). Офіційна сторінка NASA.
Reschke, M. F., Bloomberg, J. J., Harm, D. L., & Paloski, W. H. (1994). Space flight and neurovestibular adaptation. Journal of Clinical Pharmacology, 34(6), 609–617. https://doi.org/10.1002/j.1552-4604.1994.tb02014.x
Schoenmaekers, C., Jillings, S., Mortaheb, S., et al. (2025). Neural correlates of vestibular adaptation in cosmonauts after long duration spaceflight. npj Microgravity, 11, 71. https://doi.org/10.1038/s41526-025-00528-2
Shishkin, N., Kitov, V., Sayenko, D., & Tomilovskaya, E. (2023). Sensory organization of postural control after long term space flight. Frontiers in Neural Circuits, 17, 1135434. https://doi.org/10.3389/fncir.2023.1135434
Tays, G. D., Hupfeld, K. E., McGregor, H. R., et al. (2021). The Effects of Long Duration Spaceflight on Sensorimotor Control and Cognition. Frontiers in Neural Circuits, 15, 723504. https://doi.org/10.3389/fncir.2021.723504
Thornton, W. E., & Bonato, F. (2013). Space motion sickness and motion sickness: symptoms and etiology. Aviation, Space, and Environmental Medicine, 84(7), 716–721. https://doi.org/10.3357/ASEM.3449.2013