Аль-Фарабі: біографія, душа, уява, пізнання та середньовічна психологія
Оновлено: 16 вер.
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика
Аль-Фарабі (Abū Naṣr al-Fārābī, бл. 870–950/951) посідає особливе місце в історії психологічної думки. Він поєднав арістотелівське вчення про душу, пізньоантичні теорії інтелекту та неоплатонічну космологію в цілісну модель людського пізнання. У цій моделі відчуття дає матеріал досвіду, уява зберігає й перетворює чуттєві образи, потяг спрямовує бажання та дію, а розум переводить можливість знати в актуальне знання. Саме тому Аль-Фарабі важливий для історії психології: він описував психічне життя як узгоджену систему функцій, у якій сприймання, уява, мотивація і мислення працюють у взаємозв’язку.
Хто такий Аль-Фарабі
Надійних відомостей про ранні роки Аль-Фарабі збереглося небагато. Імовірно, він народився близько 870 року в місцевості Фараб або Фарайб. У молодості переїхав до Іраку й Багдада, одного з головних інтелектуальних центрів тогочасного світу. 943 року він перебрався до Сирії та Дамаска; можливо, певний час жив у Єгипті. Помер у Дамаску наприкінці 950 або на початку 951 року.
У середньовічній арабомовній філософській традиції Аль-Фарабі отримав почесне ім’я «Другий учитель» — після Арістотеля. Його коло праць було надзвичайно широким: логіка, філософія мови, метафізика, природознавство, етика, політична філософія, музика, філософська психологія та теорія пізнання. Для реконструкції його психологічних поглядів особливо важливі «Доброчесне місто», «Політичний режим» і «Трактат про інтелект».
Чому Аль-Фарабі належить до історії психології
Питання про душу для Аль-Фарабі охоплює те, що сьогодні розподілене між психологією сприймання, мотивації, уяви, мислення та дії. Його цікавить, завдяки чому живий організм відчуває, зберігає враження, бажає, обирає, навчається і досягає знання. Відповідь він будує як ієрархію здібностей душі, де складніші функції спираються на простіші та водночас організовують їх.
Основою цієї системи стала традиція Арістотеля, насамперед трактат «Про душу». Водночас Аль-Фарабі працював у середовищі, де арістотелізм уже пройшов через пізньоантичні коментарі та неоплатонічні інтерпретації. У ширшій історії моделей душі його система входить у діалог і з традицією Платона. Через це психологія Аль-Фарабі стала самостійним синтезом античної спадщини, розвинутим у новому інтелектуальному середовищі.
Душа як система здібностей живого
Слідом за Арістотелем Аль-Фарабі визначає душу як форму або актуалізацію природного органічного тіла, здатного до життя. Такий підхід описує душу через те, що живе тіло може робити. Рослина живиться і розмножується; тварина додає відчуття, потяг та уявні представлення; людина має також раціональну здатність, завдяки якій опановує науки й мистецтва, міркує про вчинки та пізнає загальне.
У «Доброчесному місті» Аль-Фарабі вибудовує послідовність здібностей: поживну, чуттєву, потягову, уявну та раціональну. Зовнішні чуття — дотик, смак, нюх, слух і зір — приймають впливи предметів. Потяг породжує прагнення або відразу щодо того, що сприйняте, уявлене чи осмислене. Уява утримує та перетворює чуттєвий матеріал. Раціональна здатність працює із загальними осяжними формами — інтелігібельними змістами.
Його фізіологічна картина залишалася арістотелівською: керівним органом тіла Аль-Фарабі вважав серце, а мозкові надавав підпорядковану регулятивну роль. Для історії психології продуктивнішою виявилася функціональна архітектура цієї моделі — спроба пояснити, як різні здатності утворюють один ланцюг пізнання й поведінки.
Від сприймання до бажання і дії
Пізнання починається із взаємодії з чуттєвим світом. Зовнішні органи чуття сприймають властивості предметів, а чуттєва здатність передає отримані враження далі. У сучасній термінології цей початковий рівень найближчий до проблематики сприймання: організації та інтерпретації сенсорної інформації. У системі Аль-Фарабі чуттєве враження стає матеріалом для уяви й подальшого розумового опрацювання.
Важливо, що пізнання в Аль-Фарабі від самого початку пов’язане з мотивацією. Потягова здатність активується після того, як щось було сприйняте, уявлене або осмислене. Вона породжує бажання наблизитися до об’єкта, уникнути його, дізнатися щось або здійснити дію. Так у межах однієї системи поєднуються представлення про світ, емоційно-мотиваційне ставлення до нього і рух до вчинку.
Уява як центральний міст у психіці
Особливо оригінальне місце в психології Аль-Фарабі посідає уява. Вона зберігає чуттєві враження після того, як предмет уже перестав безпосередньо діяти на органи чуття. Далі уява може поєднувати, роз’єднувати й перебудовувати ці враження, утворюючи композиції, які відповідають досвідові або відходять від нього. Завдяки цьому психіка працює з образами відсутніх речей і створює нові поєднання з уже отриманого матеріалу.
Функція утримання слідів досвіду перетинається з тим, що сучасна психологія описує в поняттях пам’яті, хоча історична схема Аль-Фарабі має власну будову: збереження чуттєвих форм він включає передусім до діяльності уявної здатності.
Аль-Фарабі наділяє уяву також здатністю до наслідувального представлення, або мімесису. Чуттєвими образами вона може представляти те, що належить до інших рівнів душевної діяльності: раціональні змісти, бажання, тілесні стани. Саме через таке образне опрацювання уява здатна викликати емоційні реакції, посилювати потяги й приводити тіло в дію. Уява тут є активним механізмом перетворення досвіду, а не пасивним сховищем картинок.
У стані неспання уява постійно взаємодіє з чуттями, потягом і розумом. Під час сну, коли надходження нових зовнішніх вражень слабшає, вона працює з уже збереженим матеріалом, комбінує та розділяє образи. У цьому контексті Аль-Фарабі пояснював сни, а в межах своєї метафізики — також пророцтво: надзвичайно досконала уява, за його задумом, могла надавати чуттєвої форми змістам, пов’язаним з активним інтелектом. Для історії психології тут важлива сама спроба пояснити незвичайний досвід через структуру психічних здібностей.
Раціональна здатність: теоретичний і практичний розум
Людське пізнання, за Аль-Фарабі, досягає свого специфічного рівня тоді, коли розум переходить від окремих чуттєвих форм до загального. Раціональна здатність дає змогу опановувати науки й мистецтва, розрізняти корисне та шкідливе, оцінювати вчинки й обмірковувати те, що варто робити.
Аль-Фарабі розрізняє теоретичну і практичну сторони розуму. Теоретичний розум спрямований на те, що людина не створює і не змінює своїми діями: наприклад, необхідні математичні відношення. Практичний розум працює з тим, на що людина може впливати: ремеслом, поведінкою, вибором засобів, часом і способом дії. У практичній сфері особливого значення набуває обмірковування — здатність визначити, чи можлива задумана дія і як саме її здійснити.
Три стани людського інтелекту й активний інтелект
Найвідоміша частина психології пізнання Аль-Фарабі — його вчення про інтелект. У «Трактаті про інтелект» він описує потенційний, актуальний і набутий інтелект, а також активний інтелект. Ця чотиричленна схема пов’язана з арістотелівською традицією, але її конкретна форма значною мірою спирається на Александра Афродисійського. Тому активний інтелект у Аль-Фарабі варто розуміти окремо від трьох станів людського інтелекту.
Потенційний, або матеріальний, інтелект
Початково людський інтелект є здатністю пізнавати — можливістю приймати й абстрагувати форми речей. Аль-Фарабі називає цей стан потенційним, матеріальним або пасивним інтелектом. «Матеріальний» тут означає готовність прийняти форму, подібно до того як матеріал може набути певної структури; йдеться про інтелектуальну здатність, спільну людям.
Актуальний інтелект
Коли розум абстрагує форму від конкретних матеріальних умов і ця форма стає предметом мислення, потенційний інтелект переходить в актуальний стан. Те, що раніше могло бути пізнане, стає реально пізнаним. Інтелект уже містить інтелігібельні форми і здатний мислити їх як власний актуальний зміст.
Набутий інтелект
Наступний рівень Аль-Фарабі називає набутим інтелектом. Це стан інтелектуальної досконалості, за якого розум володіє актуалізованими інтелігібельними змістами й може працювати з ними дедалі незалежніше від безпосереднього чуттєвого матеріалу. У його системі саме набутий інтелект найближче підходить до способу існування окремих нематеріальних інтелектів.
Активний інтелект
Активний інтелект у космології Аль-Фарабі є окремим від людської душі інтелектуальним принципом. Його роль — переводити потенційний людський інтелект в актуальний стан і робити потенційно пізнавані форми актуально пізнаваними. Аль-Фарабі пояснює це аналогією із Сонцем і зором: як світло робить можливе бачення дійсним і відкриває видимі кольори, так активний інтелект актуалізує здатність мислити та її предмети.
Як у Аль-Фарабі виникає знання
Шлях пізнання можна відтворити як безперервний процес. Предмети впливають на органи чуття; чуттєва здатність отримує їхні форми; уява зберігає, комбінує й подає ці враження раціональній здатності; інтелект абстрагує форму від одиничних матеріальних умов і мислить її як загальний інтелігібельний зміст. Активний інтелект у метафізичній системі Аль-Фарабі забезпечує перехід від потенційності до актуальності.
Тут добре видно, чому уява займає настільки високе місце. Вона розташована між безпосереднім чуттєвим досвідом і абстрактним мисленням та підтримує зв’язок розуму з матеріалом сприймання. Через уяву пізнання зберігає конкретність образу, а через інтелект виходить до загального.
Знання, доказ і певність
Теорія пізнання Аль-Фарабі продовжується в його логіці. Під науковим знанням він розуміє арістотелівське демонстративне знання: достовірне знання необхідних і загальних положень, виведене з правильних первинних засад. Це історична модель науки, сформована навколо логічного доказу та певності.
Аль-Фарабі розрізняє п’ять логічних мистецтв: доказ, діалектику, софістику, риторику й поетику. Найвищий рівень певності дає доказ, побудований на необхідних і універсальних засновках. Інші форми міркування утворюють різні ступені переконання. Так психологія пізнання переходить у теорію обґрунтування: важливим стає не лише те, що людина вважає істинним, а й спосіб, яким її переконання набуває певності.
У трактатах про доказ і умови певності Аль-Фарабі формулює вимоги до абсолютної певності: переконання має відповідати стану речей, людина має знати цю відповідність, а істинність повинна мати необхідний і невипадковий характер. Дослідники звертають увагу, що така модель включає рефлексивний рівень — знання про власне знання. Це робить Аль-Фарабі важливою фігурою не лише для історії психології, а й для історії епістемології.
Пізнання, вибір і щастя
Психологія Аль-Фарабі входить до ширшої теорії людського життя. Раціональна здатність потрібна не тільки для абстрактного знання, а й для вибору способу дії. Практичний розум обмірковує засоби, потягова здатність формує прагнення, а уява здатна надати цілям чуттєвої та емоційної виразності. Тому пізнання, мотивація, етика і політика в його системі утворюють один ланцюг.
Найвищу людську досконалість Аль-Фарабі пов’язує з розвитком інтелекту й досягненням щастя — saʿāda. Набутий інтелект постає вершиною інтелектуального розвитку, а зближення з активним інтелектом — метафізичним завершенням цього процесу. Так теорія пізнання стає водночас теорією людського вдосконалення.
Вплив Аль-Фарабі
Вплив Аль-Фарабі далеко вийшов за межі його власного століття. Ібн Сіна (Авіценна) прямо визнавав інтелектуальний борг перед ним і повідомляв, що саме праця Аль-Фарабі допомогла йому зрозуміти «Метафізику» Арістотеля. Латинському Заходу Аль-Фарабі був відомий як Alpharabius або Alfarabi, а його «Трактат про інтелект» став частиною ширшої середньовічної дискусії про природу розуму.
Для подальшої арабомовної, єврейської та латинської філософії особливо значущими стали питання, які він сформулював навколо інтелекту: як людський розум переходить від можливості до актуального знання, що саме абстрагується з чуттєвого досвіду, якою є роль активного інтелекту і в чому полягає інтелектуальна досконалість людини. Наступні мислителі змінювали відповіді, але сама проблемна рамка залишилася надзвичайно впливовою.
Що його модель дала історії психології
Головний внесок Аль-Фарабі — системне бачення психічних функцій. Він описує пізнання як послідовну взаємодію відчуття, уявного опрацювання, мотивації та інтелекту. Уява отримує самостійну когнітивну роль: вона зберігає сліди сприйнятого, комбінує їх, представляє абстрактне в образній формі й здатна впливати на емоції та поведінку. Раціональна здатність, своєю чергою, має теоретичний і практичний виміри, пов’язуючи знання з рішенням і дією.
Сучасна психологія досліджує ці процеси експериментально, нейрокогнітивно та за допомогою формальних моделей. Аль-Фарабі належить до іншої дослідницької епохи, проте його постановка питань легко впізнається: як сенсорна інформація стає внутрішнім представленням, як образ впливає на бажання, як людина переходить від конкретного досвіду до загального поняття і як знання керує дією. Саме ці питання роблять його живою частиною історії психологічної думки.
Висновок
Аль-Фарабі створив одну з найпослідовніших моделей душі та пізнання в середньовічній філософії. Він показав людську психіку як ієрархію взаємодіючих здібностей, надав уяві центральну роль між чуттям і розумом, пов’язав пізнання з бажанням та дією і розробив багаторівневе вчення про інтелект. Його система стала важливою ланкою між античною психологією Арістотеля та подальшою філософією розуму в ісламському й європейському Середньовіччі.
Поширені запитання
Хто такий Аль-Фарабі?
Аль-Фарабі — філософ, логік і теоретик музики, який жив приблизно у 870–950/951 роках. В арабомовній філософській традиції його називали «Другим учителем» після Арістотеля. Для історії психології особливо важливі його праці про душу, уяву, інтелект і пізнання.
Як Аль-Фарабі розумів душу?
Він описував душу в арістотелівській традиції як форму або актуалізацію природного органічного тіла, здатного до життя. Її діяльність розкривається через ієрархію поживної, чуттєвої, потягової, уявної та раціональної здібностей.
Яку роль уява відіграє у психології Аль-Фарабі?
Уява зберігає чуттєві враження після зникнення зовнішнього стимулу, комбінує і роз’єднує їх, передає матеріал розумові та взаємодіє з потягом. Через образне представлення вона також може впливати на емоції, бажання й дію.
Які види інтелекту розрізняв Аль-Фарабі?
У психологічній схемі Аль-Фарабі людський інтелект проходить потенційний, актуальний і набутий стани. Активний інтелект є окремим інтелектуальним принципом його космології, який актуалізує людську здатність мислити та потенційно пізнавані форми.
Як Аль-Фарабі пояснював пізнання?
Чуття дають матеріал досвіду, уява його утримує й перетворює, а раціональна здатність абстрагує від одиничного загальні інтелігібельні форми. Перехід від потенційного знання до актуального він пов’язував з дією активного інтелекту.
У якому сенсі Аль-Фарабі належить до історії психології?
Його філософська психологія створила системну модель зв’язків між відчуттям, уявою, мотивацією, мисленням і поведінкою. Вона сформувалася задовго до експериментальної психології, але поставила низку питань про архітектуру пізнання, які залишилися центральними для подальшої історії науки про психіку.
Пов’язані статті
Джерела
Stanford Encyclopedia of Philosophy — al-Farabi’s Psychology and Epistemology, substantive revision 5 June 2024.
Stanford Encyclopedia of Philosophy — al-Farabi, substantive revision 14 May 2024.
Stanford Encyclopedia of Philosophy — Arabic and Islamic Psychology and Philosophy of Mind.
David C. Reisman — Al-Fārābī and the philosophical curriculum, The Cambridge Companion to Arabic Philosophy, Cambridge University Press.
Ender Büyüközkara, Rahmi Karakuş — Human Intellection and Active Intellect according to al-Fārābī, Beytulhikme 12(1), 2022, 47–76.
Зображення для обкладинки: Wikimedia Commons, Al-Farabi.jpg — Public Domain Mark 1.0.