top of page

Психологічна енкциклопедія

Адріан Веллс: метакогнітивна терапія, S-REF і когнітивно-уважний синдром

3 вер.
Читати 9 хв

Оновлено: 5 днів тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика


Адріан Веллс — клінічний психолог і дослідник, чия робота змінила спосіб, у який частина сучасної когнітивної психотерапії пояснює тривале занепокоєння, румінацію та надмірний моніторинг загрози. Він розробив метакогнітивну терапію (MCT), а разом із Джеральдом Метьюзом — модель саморегулятивної виконавчої функції (S-REF), з якої виросла теоретична основа цього підходу.


Головна ідея Веллса полягає не в тому, що зміст думок неважливий, а в тому, що психологічний дистрес часто підтримується способом реагування на думки: тривалим занепокоєнням, румінацією, скануванням небезпеки та спробами контролювати внутрішній досвід. У цій системі центральне місце посідають метакогнітивні переконання — уявлення людини про власне мислення, його корисність, небезпечність і контрольованість.


Хто такий Адріан Веллс


Станом на вересень 2026 року Research Explorer Манчестерського університету вказує Адріана Веллса як професора-емерита підрозділу нейронаук. Університетський профіль називає його розробником метакогнітивної терапії та пов’язує його дослідження з когнітивною теорією і терапією, емоційними розладами, саморегуляцією, тривогою, нав’язливими думками, посттравматичними реакціями та депресією.


У профілі також наведено освіту Веллса: бакалаврський ступінь з відзнакою та докторський ступінь (PhD) в Університеті Астона, магістерський ступінь з клінічної психології (MSc) в Університеті Лідса та диплом з когнітивної терапії в Пенсильванському університеті. Веллс є засновником і директором Інституту метакогнітивної терапії (Metacognitive Therapy Institute). Його ORCID — 0000-0001-7713-1592.


Надійної інституційної біографічної довідки з датою та місцем народження в джерелах, перевірених Українським психологічним ХАБом для цього матеріалу, немає. Тому ці дані не включено до канонічної біографії: для енциклопедичної сторінки точність важливіша за заповнення кожного біографічного поля.


Чому роботи Веллса стали окремою лінією когнітивної психотерапії


Класична когнітивна терапія значною мірою працювала з оцінками, переконаннями та змістом думок. Веллс поставив інше запитання: що відбувається після появи негативної думки? Чому одна людина помічає її й повертається до справ, а інша годинами аналізує, перевіряє, прогнозує небезпеку або намагається досягти повної впевненості?


Цей зсув уваги від окремої думки до регуляції мислення формувався поступово. У 1990 році Веллс опублікував клінічний випадок панічного розладу, де застосував процедуру тренування зовнішньої уваги. Це була рання робота з одним пацієнтом, а не доказ ефективності майбутньої терапевтичної системи, проте вона вже показувала його інтерес до самофокусування та керування увагою як можливих механізмів підтримання симптомів.


S-REF: спільна модель Адріана Веллса і Джеральда Метьюза


У 1994 році Адріан Веллс і Джеральд Метьюз опублікували книгу Attention and Emotion: A Clinical Perspective. У 1996 році вони окремо виклали Self-Regulatory Executive Function model — модель S-REF — у журналі Behaviour Research and Therapy. Авторство цієї моделі є спільним: її не слід приписувати одному Веллсу.


S-REF поєднала дослідження обробки інформації з когнітивними моделями психопатології. Автори описували взаємодію автоматично викликаних процесів, довільного контролю пізнання, переконань і різних рівнів обробки інформації. Для подальшої роботи Веллса особливо важливою стала думка, що емоційний розлад може підтримуватися не лише змістом переконань, а стійким стилем саморегуляції.


Саме з цієї теоретичної лінії виріс когнітивно-уважний синдром — Cognitive Attentional Syndrome, або CAS. У каноні Українського психологічного ХАБу CAS розглядається як окрема сутність традиції Wells–Matthews/S-REF, а не як одноосібно «винайдений» Веллсом термін.


Когнітивно-уважний синдром: що саме підтримує цикл


CAS описує повторюваний режим реагування, у якому увага й мислення надовго захоплюються загрозою та внутрішнім контролем. Його характерними процесами є занепокоєння, румінація, моніторинг загрози та стратегії саморегуляції, які мають зменшити небезпеку або невизначеність, але можуть продовжувати сам цикл.


  • Занепокоєння спрямовує мислення вперед: людина багаторазово моделює те, що може піти не так.

  • Румінація повертає мислення до причин, наслідків і значення пережитого, часто без переходу до рішення.

  • Моніторинг загрози звужує увагу до сигналів небезпеки, помилок, симптомів або можливого осуду.

  • Стратегії контролю — уникнення, перевірки, придушення думок, пошук повної впевненості — можуть тимчасово знижувати напруження, але підтримувати переконання, що думки небезпечні й потребують спеціального контролю.


Румінація тут є частиною ширшого механізму, а не синонімом CAS. Тому сторінка про Веллса не дублює окремий матеріал Українського психологічного ХАБу про румінацію, а показує її місце всередині метакогнітивної моделі.


Метакогнітивні переконання: думки про власне мислення


Метакогніція — ширше поняття про знання, моніторинг і регуляцію власних когнітивних процесів. Веллс не створив загальне поняття метакогніції. Його внесок полягає у розвитку клінічної моделі специфічних метакогнітивних переконань і в поясненні того, як вони можуть підтримувати патологічні цикли мислення.


У моделі Веллса важливими є як позитивні, так і негативні метакогнітивні переконання. Позитивне переконання може звучати як «якщо я довго хвилюватимуся, то краще підготуюся». Негативне — як «я не здатний зупинити занепокоєння» або «такі думки небезпечні». Перше допомагає запускати тривалий процес, друге підсилює відчуття загрози й неконтрольованості.


Через це метакогнітивна терапія питає не лише «що ви думаєте?», а й «що ви вважаєте про саме мислення?», «навіщо продовжуєте цей процес?», «що, на вашу думку, станеться, якщо не контролювати думку?» Такий рівень аналізу і визначає слово «метакогнітивна» у назві підходу.


Що таке метакогнітивна терапія Веллса


Метакогнітивна терапія (Metacognitive Therapy, MCT) — структурований психотерапевтичний підхід, розроблений Адріаном Веллсом на основі S-REF і метакогнітивної моделі емоційних розладів. Її центральна мішень — процеси та метапереконання, які підтримують CAS.


MCT виникла всередині когнітивно-поведінкової традиції, однак зміщує терапевтичний акцент. Замість тривалого аналізу правдивості кожної негативної думки терапевт досліджує, як людина взаємодіє з думками: чи починає румінувати, хвилюватися, сканувати небезпеку, перевіряти себе, придушувати внутрішній досвід або намагатися досягти абсолютної певності.


Це розрізнення не означає, що зміст думок оголошується неважливим. Йдеться про іншу терапевтичну гіпотезу: у багатьох випадках саме тривалий стиль реагування на думки робить коротку негативну подію стійким психологічним процесом.


Які зміни прагне сформувати MCT


  1. Допомогти людині помітити різницю між появою думки та тривалим включенням у її опрацювання.

  2. Послабити позитивні переконання про необхідність занепокоєння або румінації.

  3. Перевірити негативні переконання про неконтрольованість і небезпечність мислення.

  4. Зменшити постійне сканування загрози та надмірний внутрішній моніторинг.

  5. Розвинути гнучкіший контроль уваги й здатність залишати думки без тривалого концептуального опрацювання.


Це опис теоретичної логіки підходу, а не інструкція для самостійного лікування психічного розладу. Клінічне застосування MCT передбачає оцінювання проблеми, формулювання індивідуальної моделі та роботу в межах професійної компетентності терапевта.


Техніка тренування уваги: ATT


Attention Training Technique (ATT) — одна з характерних технік метакогнітивної терапії. Її раннє джерело простежується до роботи Веллса 1990 року про панічний розлад і тривогу, індуковану релаксацією. Пізніше тренування уваги стало частиною системи MCT.


Мета ATT — не «думати позитивно» і не навчитися максимально довго концентруватися на одному об’єкті. Техніка тренує гнучке довільне перемикання й розподіл уваги, зокрема здатність виходити з жорсткого самофокусування та моніторингу загрози. Саме тому її місце зрозуміле лише всередині загальної моделі S-REF і CAS.


Важливо розрізняти походження техніки та її доказову базу. Клінічний випадок 1990 року є історично важливим первинним джерелом, але один випадок не доводить ефективність ATT для всіх розладів або людей.


Відсторонена усвідомленість: Detached Mindfulness


Інший характерний елемент системи Веллса — detached mindfulness, яку в цьому каноні ми передаємо як «відсторонена усвідомленість». У статті 2005 року Веллс описав її як метакогнітивний стан, що включає моніторинг власного мислення, призупинення тривалого концептуального опрацювання, гнучкість уваги та децентроване ставлення до думок.


Практичний сенс полягає в тому, щоб переживати думку як ментальну подію, якій не обов’язково відповідати румінацією, перевіркою або спробою негайно її усунути. Термін схожий на лексику підходів, заснованих на практиках усвідомленості, але в MCT має власне теоретичне походження й функцію. Його не слід автоматично ототожнювати з програмами MBSR або MBCT.


Клінічний посібник Веллса Metacognitive Therapy for Anxiety and Depression містить окремі розділи про ATT і detached mindfulness, що показує їхнє місце як технік усередині MCT, а не самостійних універсальних методів лікування.


MCQ-30: як вимірюють метакогнітивні переконання


У 2004 році Адріан Веллс і Сем Картрайт-Гаттон опублікували коротку 30-пунктову форму Metacognitions Questionnaire — MCQ-30. Це спільна розробка двох авторів, і приписувати інструмент лише Веллсу було б неточно.


MCQ-30 оцінює п’ять груп характеристик: когнітивну впевненість; позитивні переконання про занепокоєння; когнітивну самосвідомість; негативні переконання про неконтрольованість і небезпечність думок; а також переконання про необхідність контролювати думки.


MCQ-30 є дослідницьким і клінічним опитувальником самооцінювання. Його показники не є самостійним психіатричним діагнозом і не повинні використовуватися як тест «чи є в мене розлад». Інструмент допомагає вимірювати конструкції метакогнітивної моделі.


Ключові праці Адріана Веллса


1990 — рання робота з тренуванням уваги


Panic disorder in association with relaxation induced anxiety: An attentional training approach to treatment — клінічний випадок у Behavior Therapy, де Веллс описав процедуру зовнішнього тренування уваги. Ця публікація є важливою для історії ATT.


1994 — Attention and Emotion


Attention and Emotion: A Clinical Perspective, написана разом із Джеральдом Метьюзом і видана Lawrence Erlbaum Associates, стала раннім системним викладом інтегративної моделі уваги, емоцій та саморегуляції. Саме цю співавторську лінію потрібно бачити за подальшим S-REF.


1996 — стаття про S-REF


Modelling cognition in emotional disorder: the S-REF model у Behaviour Research and Therapy сформулювала модель S-REF як інтеграцію досліджень обробки інформації з когнітивною теорією психопатології. Автори — Адріан Веллс і Джеральд Метьюз.


1997 — Cognitive Therapy of Anxiety Disorders


Cognitive Therapy of Anxiety Disorders: A Practice Manual and Conceptual Guide відображає важливий етап клінічної роботи Веллса з тривожними розладами до повного оформлення MCT як окремої терапевтичної системи.


2000 — Emotional Disorders and Metacognition


Emotional Disorders and Metacognition: Innovative Cognitive Therapy систематизувала метакогнітивну модель емоційних розладів і терапевтичні наслідки цієї моделі. У бібліографії важливо не змішувати книжкове видання 2000 року з пізнішою датою цифрової публікації окремих онлайн-версій.


2004 — MCQ-30


A short form of the metacognitions questionnaire: properties of the MCQ-30, написана Веллсом і Сем Картрайт-Гаттон, закріпила 30-пунктову коротку форму опитувальника метакогніцій.


2008/2009 — клінічний посібник MCT


Guilford Press указує 9 жовтня 2008 року як дату першого видання у твердій палітурці Metacognitive Therapy for Anxiety and Depression. У науковій літературі книгу дуже часто цитують як Wells (2009). Це приклад ситуації, де фактична дата конкретного першого видання і поширений бібліографічний рік цитування не повністю збігаються.


Що сучасні дослідження говорять про ефективність MCT


Найсильніше узагальнення, доступне на момент підготовки цієї сторінки, — систематичний огляд і метааналіз Еріка Андерссона та колег, опублікований у Cognitive Behaviour Therapy у 2025 році. Автори розглядали окремо метакогнітивну терапію Веллса та метакогнітивне тренування (metacognitive training) Моріца — це різні втручання, попри схожі назви.


Для MCT до аналізу увійшло 21 дослідження. Порівняно з листом очікування ефект був дуже великим (g = 1,84), а порівняно з іншими формами когнітивно-поведінкової терапії — помірним (g = 0,43) одразу після лікування. Водночас ефекти між дослідженнями були неоднорідними, а на подальших вимірюваннях перевага над КПТ була меншою.


Метааналіз також показав методологічні проблеми частини досліджень: неповне звітування про засліплення оцінювання, міжекспертну надійність, дотримання протоколу, компетентність терапевтів, очікування від лікування та попередню реєстрацію. Автори дійшли висновку, що MCT, імовірно, є ефективним лікуванням, але майбутні випробування мають бути методологічно сильнішими.


Є ще один важливий нюанс: великий ефект проти листа очікування не означає таку саму перевагу над активним, добре встановленим лікуванням. Саме порівняння з активними методами є критичнішим для питання, чи дає MCT додаткову клінічну користь.


MCT і клінічні настанови: що можна стверджувати точно


Діюча рекомендація NICE CG113 для дорослих із генералізованим тривожним розладом і вираженим функціональним порушенням або недостатньою відповіддю на низькоінтенсивні втручання називає серед високоінтенсивних психологічних втручань когнітивно-поведінкову терапію або прикладну релаксацію. MCT не наведена там як окремо названа рекомендована опція.


Це не скасовує досліджень MCT і не означає, що метод «неефективний». Клінічна настанова та метааналіз відповідають на різні питання й оновлюються за різними процедурами. Коректна сучасна формула така: доказова база MCT зростає й дає позитивні результати, але статус методу в конкретних офіційних настановах потрібно перевіряти окремо для кожного розладу та юрисдикції.


Для читача це практично означає: вибір психотерапії варто робити не за гучністю назви методу, а з урахуванням проблеми, клінічних рекомендацій, доказів саме для цієї проблеми, кваліфікації фахівця та власних уподобань. Якщо йдеться про психіатричний діагноз, медикаменти або складний стан, рішення про медичне лікування належить до компетенції відповідного лікаря.


Чого Веллсу не слід приписувати


  • Веллс не є автором загального поняття метакогніції. Його внесок — клінічна метакогнітивна модель і MCT.

  • S-REF не є одноосібною теорією Веллса: модель розроблена спільно з Джеральдом Метьюзом.

  • MCQ-30 не є одноосібною шкалою Веллса: коротку форму розроблено разом із Сем Картрайт-Гаттон.

  • Румінація не є поняттям, створеним Веллсом. У його системі вона отримує конкретне місце як один із процесів CAS.

  • Metacognitive Therapy Веллса і metacognitive training, пов’язаний із роботами Штеффена Моріца, — різні втручання.


Такі розрізнення потрібні не лише для історичної точності. Вони показують, як працює наукове знання: одна персоналія може створити терапевтичну систему, розвинути поняття, співрозробити модель або інструмент і водночас спиратися на ширші концепти, які мають іншу історію.


Вплив Адріана Веллса на сучасну психологію


Найпомітніший внесок Веллса — створення цілісної клінічної програми, яка зробила регуляцію мислення самостійним об’єктом терапії. Замість нескінченної роботи з кожною конкретною тривожною або депресивною думкою MCT пропонує досліджувати повторювані процеси, які запускаються поверх змісту думок.


Цей підхід підсилив трансдіагностичний погляд: занепокоєння, румінація, моніторинг загрози й метакогнітивні переконання можуть бути важливими в різних клінічних картинах. Саме тому дослідження MCT охоплюють генералізовану тривогу, депресію, обсесивно-компульсивний розлад, посттравматичні реакції та інші проблеми.


Водночас наукове значення Веллса не зводиться лише до терапевтичного бренду. S-REF, MCQ-30, дослідження уваги й метакогнітивних переконань утворюють ширший дослідницький комплекс, який можна перевіряти незалежно від того, чи використовує конкретний фахівець повний протокол MCT.


Як читати Веллса сьогодні


Найточніше розглядати Адріана Веллса як автора клінічної метакогнітивної програми і як одного зі співавторів теоретичної моделі, що передувала цій програмі. Його історична траєкторія йде від уваги й самофокусування через S-REF до CAS, метакогнітивних переконань і повної системи MCT.


Сучасна оцінка має тримати разом дві речі. Перша: MCT має дедалі більшу емпіричну базу й у сучасному метааналізі показує сильні результати. Друга: якість випробувань нерівномірна, а клінічні настанови не автоматично змінюються після появи позитивного метааналізу. Саме це розрізнення дозволяє бачити реальний внесок Веллса без перетворення історії психології на рекламу методу.


Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу



Пов’язані статті







Джерела та перевірка фактів



Матеріал підготовлено Українським психологічним ХАБом як персональний канонічний хаб. Він описує внесок Адріана Веллса, а не замінює клінічну консультацію, діагностику або індивідуальний план лікування.


 
 
bottom of page