Абсурдизм — це філософська концепція, яка розглядає фундаментальну дисгармонію між пошуками людиною сенсу життя та безглуздістю самого буття. В рамках абсурдизму визнається, що людина природно прагне знайти сенс у своєму існуванні, проте всесвіт, у якому вона живе, позбавлений внутрішньої логіки, мети або вищої метафізичної істини. Це створює парадоксальний конфлікт між прагненням людини до порядку і структурованості та хаосом і випадковістю світу.
Абсурдизм, як філософська течія, тісно пов'язаний із екзистенціалізмом, зокрема з працями французького філософа та письменника Альбера Камю. У своїй відомій праці "Міф про Сізіфа" Камю стверджує, що абсурд виникає внаслідок зіткнення двох факторів: людського бажання знайти значення життя та байдужості всесвіту до цього запиту. Камю, як провідний представник абсурдизму, відзначає, що в умовах абсурду є три можливі стратегії реагування: самогубство, прийняття релігії або повстання проти абсурду. Самогубство він розглядає як спробу уникнути конфлікту, а релігію — як спосіб втечі в ілюзорні структури віри. Однак Камю вважає найбільш чесною реакцією повстання — прийняття абсурду і продовження життя, незважаючи на його безглуздість.
Головна ідея абсурдизму полягає у визнанні того, що світ є ірраціональним, проте це не означає, що людина повинна здаватися. Навпаки, абсурдизм закликає до активної участі у житті, незважаючи на відсутність кінцевої мети або сенсу. Згідно з цією філософією, навіть усвідомлення абсурду може стати джерелом свободи, адже людина позбавляється потреби підкорятися будь-яким зовнішнім метафізичним нормам.
Ключові елементи абсурдизму:
- Сенс та безглуздість: Людина природно прагне знайти сенс свого існування, але світ є позбавленим значення.
- Конфлікт: Постійна боротьба між бажанням знайти порядок та хаосом реальності.
- Повстання проти абсурду: Відмова від капітуляції перед абсурдом через самогубство або втечу у релігію; продовження життя, визнаючи його абсурдність.
- Свобода: Усвідомлення абсурду дозволяє людині діяти на власний розсуд, оскільки вона не обмежена потребою у зовнішньому сенсі.
Таким чином, абсурдизм підкреслює, що життя позбавлене вищої мети, проте це не означає, що життя не варте проживання. Людина може знаходити радість та сенс у власних діях, взаємодії з іншими та творчій активності, навіть якщо ці дії не мають універсального значення або метафізичної цінності.