top of page

Психологічна енкциклопедія

Якоб Морено: біографія, психодрама, соціометрія та групова психотерапія

Фото автора: Український психологічний ХАБ
Український психологічний ХАБ
2 вер.
Читати 13 хв

Якоб Леві Морено — психіатр, психотерапевт і дослідник групових відносин, який створив психодраму, розробив соціометричну систему та став одним із ключових піонерів групової психотерапії. Його спадщина лежить на перетині медицини, психології, соціології й театру: замість розмови лише про окрему людину Морено зробив предметом дослідження дію, роль, взаємний вибір і саму структуру групи.


Для історії психології Морено важливий не одним методом. Психодрама, соціометрія та його версія групової психотерапії утворювали єдину систему. Водночас сучасний канон потребує точності: психодраму справді пов’язують насамперед із Морено; соціометрію він розвивав разом із емпіричними співробітниками, особливо Гелен Голл Дженнінгс; а історія групової психотерапії має кількох ранніх піонерів і не зводиться до однієї людини.


Коротко про Якоба Морено


  • Повне усталене ім’я: Якоб Леві Морено; у міжнародній бібліографії — Jacob Levy Moreno, також Jakob Levy Moreno та Jacob Levi-Moreno.

  • Народився 18 травня 1889 року в Бухаресті; помер 14 травня 1974 року в Бікені, штат Нью-Йорк.

  • Навчався у Віденському університеті: з 1909 року вивчав філософію, з 1911 року — медицину; 5 лютого 1917 року здобув ступінь доктора медицини.

  • У 1925 році емігрував до США, а 1934 року став громадянином США; відтоді офіційною формою його імені стало Jacob Levy Moreno.

  • Головні напрями: психодрама, соціометрія, соціодрама, групова психотерапія, теорія ролей, спонтанності та креативності.

  • У 1930-х роках проводив соціометричні дослідження разом із Гелен Голл Дженнінгс у в’язниці Sing Sing, New York State Training School for Girls та інших установах.

  • У 1936 році створив у Бікені приватну клініку з психодраматичним театром; у 1940–1960-х роках розбудовував професійні інститути, журнали й навчання психодрами.

  • У 1973 році ініціював створення International Association for Group Psychotherapy, що стало одним із підсумків його організаційної роботи.


1889 чи 1892: чому дата народження Морено плутається


У біографії Морено є відома пастка. У частині довідників і старішої літератури досі трапляється 1892 рік. Причина не в дрібній помилці переписувачів: сам Морено активно поширював символічну автобіографічну версію, за якою він нібито народився в 1892 році на кораблі без прапора, що йшов Чорним морем між Босфором і Румунією. Ця історія добре відповідала його образу «громадянина світу» та його схильності перетворювати власне життя на драматичний матеріал.


Документальна біографія дає іншу відповідь. Дослідник Рене Маріно у фундаментальній біографії Jacob Levy Moreno, 1889–1974 відтворив дані свідоцтва про народження, а сучасна Deutsche Biographie фіксує 18 травня 1889 року, Бухарест. Віденські університетські записи також узгоджуються з 1889 роком. Для енциклопедичного канону саме ця дата є основною.


Тут важливе саме розрізнення рівнів. Розповідь про корабель має цінність як частина саморепрезентації Морено й історії його мислення, але не як рівноправний варіант паспортної біографії. Морено любив поняття «психодраматичної правди»: символічна сцена могла для нього виражати сенс життя точніше, ніж буквальна хронологія. Для історика психології це цікавий матеріал, але фактична дата народження від цього не змінюється.


Від Бухареста й Відня до психодрами


Морено народився в сефардській єврейській родині в Бухаресті й дитинство провів переважно у Відні. Його рання інтелектуальна біографія формувалася в середовищі, де перетиналися медицина, філософія, релігійний пошук, експресіонізм і театр. У 1909 році він почав університетські студії з філософії, а з 1911 року перейшов до медицини. У роки Першої світової війни працював допоміжним лікарем і лікарем у таборах та санітарних структурах; у 1917 році завершив медичну освіту у Віденському університеті.


Ще до оформлення психодрами як психотерапевтичного методу Морено експериментував із груповою самоорганізацією та взаємодопомогою. У 1913–1914 роках він організував у віденському Шпіттельберзі групу для жінок, які займалися проституцією. Пізніше Морено описував цей досвід як один із витоків своєї ідеї: група здатна бути не просто місцем, де терапевт працює з кількома людьми одночасно, а середовищем взаємного впливу, підтримки й зміни.


Інший витік — театр спонтанності. У 1923–1924 роках у Відні Морено розвивав Stegreiftheater, де життєві ситуації розігрувалися імпровізаційно, з участю акторів і публіки. У 1924 році вийшла його книга Das Stegreiftheater. Саме тут уже видно майбутню логіку психодрами: важлива не готова п’єса, а дія, що народжується в моменті; не зовнішній сюжет, а переживання ролі; не пасивний глядач, а людина, включена у сцену.


Після війни Морено також працював лікарем у Бад-Феслау, редагував експресіоністські видання й розвивав свою «філософію зустрічі». Ці заняття здаються розрізненими лише з відстані. У його власній системі вони сходилися в одному питанні: що відбувається між людьми тут і тепер, коли вони зустрічаються не як абстрактні «індивіди», а як носії ролей, виборів, очікувань і взаємних реакцій.


Американський період: від соціометрії до професійних інституцій


У 1925 році Морено емігрував до США. 1927 року він отримав право лікарської практики у штаті Нью-Йорк. На початку 1930-х його робота різко змінила масштаб: він почав досліджувати цілі групи й установи, намагаючись вимірювати структуру симпатій, відштовхувань, виборів і неформальних зв’язків. Вирішальною співробітницею цього періоду стала соціальна психологиня Гелен Голл Дженнінгс.


У 1931–1938 роках Морено й Дженнінгс проводили соціометричні дослідження у Sing Sing, New York State Training School for Girls, школах та інших групах. Важливо не стирати її внесок формулою «Морено все створив сам». Морено був центральним автором соціометричної програми, її теоретиком і організатором; Дженнінгс відігравала ключову роль у ранній емпіричній роботі, зборі та інтерпретації даних. Саме ця зв’язка дала соціометрії не тільки мову, а й дослідницьке тіло.


У 1932 році на професійній конференції в США Морено формально ввів у професійний обіг терміни «групова терапія» та «групова психотерапія». Це важлива історична заслуга, але вона не робить його одноосібним винахідником усієї групової терапії. До нього Джозеф Пратт працював із терапевтичними групами пацієнтів із туберкульозом, Трігант Берроу розвивав груповий аналіз, а паралельно виникали інші традиції. Найточніше місце Морено в цій історії — один із головних піонерів, який запропонував власну системну концепцію групи.


У 1934 році Морено став громадянином США. У 1936 році відкрив Beacon Hill Sanitarium у Бікені, де створив психодраматичний театр і поєднав клінічну практику з навчанням. Далі з’являлися професійні товариства, журнали й інститути. У 1947–1949 роках він був запрошеним викладачем у Гарварді, у 1948–1966 роках викладав соціологію в New York University. У 1973 році Морено ініціював заснування International Association for Group Psychotherapy у Цюриху.


Три опори системи Морено


Морено мислив не окремими техніками, а системою. Її часто описують як тріаду: соціометрія показує структуру відносин у групі; психодрама переводить психологічний матеріал у дію; групова психотерапія працює з самою групою як терапевтичним середовищем. Поруч із ними стоїть соціодрама — метод дії, орієнтований передусім на спільні ролі, конфлікти й теми групи або спільноти.


Психодрама


Психодрама — створений Морено метод психотерапії та групової роботи, у якому психологічний матеріал досліджується через сценічну дію. Людина не лише розповідає про конфлікт, спогад, стосунок або майбутню ситуацію, а розігрує її, змінює позиції, взаємодіє з іншими ролями й може побачити власний досвід з іншої точки зору. Театр тут є формою роботи, а не метою: психодраматична сцена створює умовний простір для дослідження реальних переживань і відносин.


Класична психодрама зосереджується на протагоністі — учасникові, чия тема стає центром дії. Директор керує процесом, допоміжні «я» виконують значущі ролі, група утворює аудиторію й водночас терапевтичне середовище, а сцена задає простір дії. Важлива особливість: психодрама не дорівнює будь-якому рольовому програванню. Окрема рольова вправа може бути технікою в навчанні чи іншій терапії, тоді як психодрама має власну теорію, структуру сесії та систему понять.


Соціометрія


Соціометрія — система вивчення міжособистісних виборів і структури відносин у групі. На запитання на кшталт «з ким ви хотіли б працювати над цим завданням?» люди відповідають не про абстрактну рису характеру, а здійснюють вибір за конкретним критерієм. Ці вибори можна подати у матриці та на соціограмі — графічній схемі зв’язків між членами групи.


Для Морено соціометрія була більшою, ніж тест популярності. Він прагнув описати «соціальну географію» групи: центри тяжіння, ізольованих учасників, взаємні й односторонні вибори, підгрупи та напруження. Окремим поняттям був «соціальний атом» — мережа значущих зв’язків конкретної людини. У сучасному читанні важливо не перетворювати ці категорії на незмінні властивості особистості: результат залежить від сформульованого критерію, складу групи, часу й ситуації.


Групова психотерапія


У Морено група була не просто контейнером для кількох індивідуальних терапій. Він наголошував на взаєминах між учасниками, взаємній допомозі та «групі як цілому». Саме соціометрія мала показувати реальну конфігурацію зв’язків, а психодрама — давати інструмент дії. Це відрізняло його підхід і від лекційно-освітніх груп, і від моделей, де терапевт по черзі працює з окремими людьми перед аудиторією.


Історично Морено був одним із тих, хто допоміг перетворити групову психотерапію на самостійну професійну область і надав їй термінологію, журнали, товариства та навчальні інституції. Водночас сучасна групова психотерапія включає багато традицій — психодинамічні, міжособистісні, когнітивно-поведінкові, підтримувальні та інші. Моренівська лінія є однією з історичних гілок, а не синонімом усього поля.


Як побудована класична психодраматична сесія


У систематичних оглядах класичну моренівську психодраму описують через три фази й п’ять базових елементів. Ця структура важлива ще й для оцінки досліджень: якщо робота називає «психодрамою» одну ізольовану рольову вправу, її не можна автоматично прирівнювати до повного психодраматичного процесу.


Три фази


  • Розігрів. Директор і група формують контакт, визначають актуальні теми, підвищують включеність і готують учасників до дії. Розігрів може бути словесним, руховим, соціометричним або ігровим.

  • Дія. Протагоніст розгортає на сцені значущу ситуацію — минулу, теперішню, уявну або майбутню. Директор вводить психодраматичні техніки, а допоміжні учасники виконують ролі людей, частин досвіду чи символічних фігур.

  • Обмін відгуками (шеринг). Після дії учасники повертаються до групового кола й діляться власними відгуками та резонансами. У класичній логіці це не суд над протагоністом і не змагання в інтерпретаціях, а повернення від сцени до спільного людського досвіду.


П’ять елементів


  • Протагоніст — учасник, чия тема опрацьовується у сцені.

  • Директор — фахівець, який веде психодраматичний процес, відповідає за структуру й добір технік.

  • Допоміжні «я» — учасники або підготовлені помічники, які беруть ролі значущих інших чи елементів внутрішнього світу протагоніста.

  • Аудиторія — інші члени групи, які спостерігають, співпереживають і можуть ставати учасниками дії.

  • Сцена — окреслений простір, у якому реальну або уявну ситуацію можна відтворити й перебудувати.


Ключові техніки


  • Обмін ролями: протагоніст переходить у позицію іншої людини, а партнер або допоміжне «я» займає його роль. Техніка створює можливість дослідити взаємодію з протилежної позиції.

  • Дублювання: інший учасник або терапевт стає поруч із протагоністом і формулює можливі невисловлені переживання. Протагоніст може прийняти, уточнити або відкинути запропоноване формулювання.

  • Дзеркало: протагоніст на певний час виходить із власної ролі й спостерігає, як інший учасник відтворює його поведінку або фрагмент сцени. Це змінює точку спостереження.

  • Монолог: протагоніст уголос промовляє внутрішній потік переживань або думок усередині сцени. У різних школах психодрами набір і назви технік можуть відрізнятися.


Ключові поняття Морено


Спонтанність і креативність


У побуті спонтанність часто означає імпульсивність — «зробив, не подумавши». У Морено поняття інше. Спонтанність — здатність дати адекватну нову відповідь на нову ситуацію або нову відповідь на вже знайому ситуацію. Вона пов’язана з креативністю: людина не просто повторює готовий сценарій, а створює дію, яка відповідає теперішньому моменту.


Це історична теоретична модель Морено, а не окрема сучасна нейропсихологічна змінна з єдиним загальноприйнятим вимірюванням. Її сенс найкраще видно всередині психодрами: розігрів покликаний збільшити доступність спонтанної відповіді, а дія створює простір для випробування нових ролей і способів взаємодії.


Роль


Роль для Морено — не лише соціальна маска. Людина існує через множину соматичних, психологічних і соціальних ролей: дитина, партнер, керівник, друг, той, хто просить допомоги, той, хто відмовляє, той, хто боїться, той, хто захищає. Психодрама працює з рольовим репертуаром у дії: які ролі доступні, які застигли, які конфліктують і які ще можна розвинути.


Теле


Теле — специфічний моренівський термін для взаємного міжособистісного сприйняття й зв’язку. Морено протиставляв його суто однобічній проєкції та використовував у соціометрії й психодрамі для опису того, як люди реально вибудовують взаємні тяжіння, дистанції та робочі зв’язки. Поняття має історичне значення всередині його системи; його не слід подавати як універсальний сучасний психологічний конструкт поза цим контекстом.


Зустріч


Ідея зустрічі з’явилася у Морено ще до психодрами. Її сенс — не просто фізична присутність двох людей, а взаємне бачення й реагування, у якому кожен перестає бути для іншого лише об’єктом власної схеми. Звідси походить етичний нерв його системи: психотерапія має змінювати не тільки «внутрішній стан», а й спосіб живої взаємодії.


Соціальний атом і соціограма


«Соціальний атом» описує мережу значущих зв’язків конкретної людини, а соціограма — графічну структуру виборів у певній групі. Ці поняття з’єднують індивідуальну й групову оптику Морено: особистість розглядається не ізольовано, а всередині мережі відносин. Детально метод, критерії вибору та читання соціограм розібрані в окремій канонічній статті Українського психологічного ХАБу «Соціометрія».


Основні праці Якоба Морено


Бібліографія Морено складна: він перевидавав і значно розширював книги, змінював назви, публікував ранні тексти анонімно або під варіантами імені. Тому для канону важливо розрізняти твір, перше видання й пізнішу редакцію.


  • Das Testament des Vaters, 1920. Ранній філософсько-релігійний текст; значно розширена англійська версія The Words of the Father вийшла 1941 року.

  • Das Stegreiftheater (ein Regiebuch für Stegreifspiele), 1924. Книга про театр імпровізації; архівні матеріали датуються 1923–1924 роками, але перше книжкове видання вийшло 1924 року.

  • Group Method and Group Psychotherapy, 1932. Ранній програмний текст про групову роботу; пізніше матеріал розширювався й перевидавався.

  • Who Shall Survive?: A New Approach to the Problem of Human Interrelations, 1934. Центральна рання праця із соціометрії; перше видання вийшло у Washington, D.C., у Nervous and Mental Disease Publishing Company, серія Monograph Series № 58. Гелен Голл Дженнінгс зазначена як співробітниця досліджень.

  • Psychodrama, Volume I, 1946. Перша частина головної тритомної серії про психодраму, видана Beacon House.

  • Sociometry, Experimental Method and the Science of Society: An Approach to a New Political Orientation, 1951. Систематизація соціометрії як дослідницького методу та суспільної концепції; Beacon House.

  • Psychodrama, Volume III: Action Therapy and Principles of Practice, 1969. Третій том серії підготовлено разом із Зеркою Т. Морено, що важливо для точної атрибуції пізнього етапу психодрами.


Гелен Голл Дженнінгс і Зерка Морено: дві постаті, яких не можна стирати


Великі психологічні системи часто переповідають через одне прізвище, але архівна точність змінює картину. У соціометрії ключовою співробітницею Морено в 1930-х була Гелен Голл Дженнінгс. Deutsche Biographie прямо фіксує їхні спільні соціометричні дослідження у 1931–1938 роках. У бібліографічному записі першого Who Shall Survive? Дженнінгс також зазначена як співробітниця досліджень. Це не скасовує центрального авторства Морено, але повертає емпіричній частині історії реального другого учасника.


У пізнішій психодрамі такою фігурою стала Зерка Т. Морено — психотерапевтка, редакторка, викладачка, професійна партнерка й дружина Морено. Від 1940-х значна частина його роботи відбувалася в тісній співпраці з нею; третій том Psychodrama вийшов із її співавторством. Після смерті Морено Зерка продовжила навчання, розвиток і міжнародне поширення психодрами. Тому формула «система Морено» описує історичний центр, але пізня традиція має ширше авторське коло.


Що сучасна наука каже про психодраму


Сучасна доказова картина психодрами цікава саме своєю неоднорідністю. Метод має десятиліття клінічної практики й чимало позитивних досліджень, але якість дизайнів довго відставала від кількості практичних описів. Тому відповідь «працює чи ні» потребує порівняння типів контрольних груп, рандомізації, розмірів вибірок і ризику систематичної похибки.


Систематичний огляд 2025 року проаналізував 27 емпіричних досліджень психодраматичних втручань, опублікованих у 2018–2022 роках. Найчастіше використовували груповий формат, щотижневі сесії, обмін ролями, дублювання та дзеркало. Автори знаходили позитивні зміни в різних групах і за різними показниками, але лише 11% досліджень були рандомізованими контрольованими; 48% мали квазіекспериментальний контрольований дизайн, 40% — одну групу без контрольного порівняння. У 22% робіт не було статистично значущих змін за жодним виміром.


Метааналіз 2026 року в The Arts in Psychotherapy дає найновіше контрольоване узагальнення результатів психодрами. Він включив 26 контрольованих досліджень, 109 ефектів і 934 учасники. Порівняно з пасивними контрольними умовами психодрама показала великий середній ефект: Hedges’ g = 1,23. Однак порівняно з активними контрольними втручаннями статистично значущої переваги не було: g = 0,01. Автори також виявили високу неоднорідність, високий ризик систематичної похибки в частині досліджень і ознаки публікаційного зміщення.


Це дає точну сучасну формулу. Психодрама має переконливі сигнали користі порівняно з відсутністю активної терапії або пасивним контролем, але сьогодні немає підстав оголошувати її загалом ефективнішою за інші активні психотерапевтичні втручання. Так само метааналіз не показав, що якась одна техніка — обмін ролями, дублювання чи дзеркало — стабільно дає кращий результат за інші комбінації.


Для дітей і підлітків систематичний огляд 2026 року також описує позитивні зміни в емоційному й соціальному функціонуванні, але вказує на неоднакові дизайни та непослідовність частини результатів. Отже, психодрама залишається живим і досліджуваним методом, а її доказова база потребує більших рандомізованих досліджень, стандартизованішого опису втручань, активних порівнянь і довгострокового спостереження.


Критика й обмеження системи Морено


Перше обмеження — масштаб власних претензій Морено. Він був надзвичайно продуктивним творцем і водночас схильним описувати свої відкриття як радикальні історичні повороти. Для канону корисно відокремлювати те, що документально підтверджується, від авторської самопрезентації. Приклад із датою народження показує, наскільки буквально біографічна легенда може перейти в довідники.


Друге — історія групової психотерапії. Морено справді ввів важливу термінологію, створював професійні організації й запропонував оригінальну модель групи. Але до й поруч із ним працювали Джозеф Пратт, Трігант Берроу та інші. Тому формула «батько групової психотерапії» відображає традицію вшанування, а не повну картину колективного становлення поля.


Третє — статус теоретичних понять. «Теле», спонтанність-креативність, соціальний атом і рольова теорія мають внутрішню логіку в моренівській системі, але їх не варто механічно подавати як сучасні універсально валідовані психологічні конструкції. Історична теорія може залишатися плідною мовою практики без автоматичного перетворення на встановлений емпіричний закон.


Четверте — соціометричні результати залежать від критерію. Вибір «з ким хочу працювати над проєктом» і вибір «з ким хочу провести вільний час» можуть створити різні соціограми тієї самої групи. Тому соціометрія описує конфігурацію відносин за конкретної умови, а не видає остаточний «діагноз» групі чи особистості.


П’яте — сучасна ефективність психодрами. Позитивні результати є, але найновіший метааналіз показує різницю між перевагою над пасивним контролем і відсутністю доведеної переваги над активними втручаннями. Це саме той випадок, де історичний вплив методу й сила сучасної доказової бази треба оцінювати окремо.


Вплив Морено на психологію та психотерапію


Найвидиміший вплив Морено — психодрама й ширше поле методів дії. Його ідея, що переживання можна досліджувати через сцену, роль, зміну позиції та взаємодію, пережила конкретну школу. Обмін ролями, рольове програвання, робота зі сценами майбутнього, тілесне розміщення учасників у просторі й інші прийоми сьогодні зустрічаються в різних терапевтичних та освітніх контекстах, хоча їхнє використання поза психодрамою не робить ці підходи «психодрамою».


Соціометрія стала одним із ранніх способів перетворити міжособистісні відносини на видиму структуру. Соціограма показувала групу як мережу вузлів і зв’язків задовго до цифрових графів. Сучасний аналіз соціальних мереж має власну широку історію й математичний апарат, тому коректніше говорити про Морено як про одного з ранніх піонерів візуалізації та емпіричного аналізу мереж взаємин, а не як про одноосібного автора всієї сучасної мережевої науки.


Є й прямі лінії впливу на інші психотерапевтичні традиції. Deutsche Biographie фіксує, що Фріц Перлз описував досвід участі в нью-йоркських психодраматичних групах Морено й відзначав спорідненість із власною гештальт-терапією. Віктор Франкл звертав увагу на паралелі між логотерапією та моренівським психо-логодраматичним мисленням. Це не означає прямого «походження» цих шкіл від Морено, але показує його присутність у мережі післявоєнної психотерапії.


Не менш важлива інституційна спадщина: журнали Sociometry та групової психотерапії, Society of Psychodrama and Group Psychotherapy, навчальні центри в Бікені, міжнародні конгреси й мережа учнів. Після 1974 року психодрама розвивалася різними школами, а Зерка Морено стала однією з головних фігур передачі й уточнення традиції.


Якоб Морено в каноні психології


Місце Морено в каноні визначає не ексцентричність його особистості й не популярність окремих вправ. Його головний внесок — системний поворот до дії та відносин. Він запропонував досліджувати людину через ролі, групу — через мережу виборів, а психотерапію — через подію, у якій учасники можуть не тільки говорити про досвід, а й діяти всередині його моделі.


Тому Морено одночасно належить історії психотерапії, соціальної психології та дослідження груп. Психодрама залишається самостійною терапевтичною традицією; соціометрія — історично важливим методом аналізу міжособистісної структури; групова психотерапія — ширшим полем, у становленні якого Морено був одним із центральних ранніх піонерів. Така розстановка зберігає і масштаб його внеску, і точність атрибуції.


Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу


Продовжити тему можна з канонічних матеріалів про соціометрію, психодраму та персонального хабу про Фріца Перлза.


Джерела


bottom of page