💬 Вже деякий час сидить у мене одна тема в голові і я вагалась чи ділитись нею з Вами, чи ні.
🙏 Розумію, що легше було б уникнути цієї розмови, оскільки вона може торкнутись важких почуттів, але саме вона і дасть їх прожити поступово, щоб коли прийде час, почуття не «накрили з головою».
Вдих-видих.
24 лютого дожене кожного.
🔗 Так чи інакше, але це відбудеться. І в цей момент навряд допоможуть базові вправи самодопомоги як дихання чи рахування предметів навколо і треба бути до цього готовим.
➡️ Втеча від власного болю у волонтерство/підтримку інших, інфодетокси, «продовжую рух, хай би там що», теж не вирішують ситуацію та тіло вже може відчувати втому, яка не йде з нього, навіть після відпочинку, при цьому заснути вчасно стає все складніше. Саме так дає про себе знати «синдром річниці», на підсилення якого ще й «працюють» тони інформації, яка вже валиться у соціальних мережах.
🧩 Мало хто про це казав, але багато людей зараз ще знаходяться в траурі і настав він в момент, коли Ви дізнались, що почалась війна. Життя змінилось в одну мить і в той момент не було часу на горювання, бо треба було діяти відповідно до ситуації і «автоматично» ввімкнулись базові інстинкти (спрацював рептильний мозок, а там вже не до почуттів). Потім все якось влаштувалось, у когось гірше, у когось краще, але якось воно наразі є, проте ті почуття нікуди не зникли.
😔 В нашій культурі траур прийнято розглядати як щось, що відбувається тільки після смерті людини і в інших випадках траур часто знецінюється. У більшості випадків так і відбулось, бо коли навколо несеться війна, увага та дії направлені на підтримку життєдіяльності, хоча, майже кожен з нас втратив життя або його частину: близьких людей, житло, бізнес, відчуття безпеки ы т.д. Це відбулось незалежно від місця Вашого географічного перебування. Як не крути, це – втрата, яка потребує горювання. Проте люди часто відчувають страх перед трауром і не знають як підтримати того, хто в ньому знаходиться, в тому числі і самого себе.
↪️ Я знаю одне – будь-який траур має свій початок і кінець, будь-яка втрата має бути відгорьована. Для цього є багато технік (оплакування, причитів, проспівування, простукування зажатих в тілі місць і т.д.), але найбільш цілющим завжди лишається знаходження в якісному в контакті з іншою людиною, яка може Вас підтримати в цій непростій ситуації.
❤️ Я дуже рада, якщо у Вас така людина є, але якщо її немає і Ви відчуваєте, що самостійно не справляєтесь, постійна втома стала супутником Вашого життя і Ви прокидаєтесь вже виснаженими, Вас «накривають» емоції або Ви «гостро» реагуєте на те, що не потребує такої реакції, сварок в родині стало більше або Ви можете розплакатись «на рівному місці».
Автор: Ольга Семінська,психолог-сексолог, фахівець з емоційно-образної терапії, НЛП і транзактного аналізу