Пітер Фонагі: менталізація, MBT та епістемічна довіра

Український психологічний ХАБ
3 дні тому
Читати 8 хв

Пітер Фонагі (Peter Fonagy; 14 серпня 1952, Будапешт, Угорщина) — британський психолог, психоаналітик і дослідник розвитку, чия робота поєднала теорію прив’язаності, дослідження ранніх стосунків, психоаналіз і клінічну психологію. Його ім’я насамперед пов’язане із сучасною моделлю менталізації — здатності осмислювати власну поведінку й поведінку інших людей через можливі психічні стани: думки, почуття, бажання, переконання та наміри. Разом з Ентоні Бейтманом Фонагі співрозробив терапію, базовану на менталізації (MBT), а з Мері Тарґет та іншими колегами розвинув поняття рефлексивного функціонування та способи його вимірювання.

Внесок Фонагі важливий ще й тому, що він перетворив менталізацію на міст між кількома традиціями. У його працях питання про те, як людина уявляє внутрішній світ іншого, стало одночасно питанням розвитку, прив’язаності, регуляції афекту, психопатології, психотерапії та соціального навчання. Саме ця ширина зробила менталізаційну рамку впливовою і потребує точного розрізнення між теоретичною моделлю, дослідницькими конструкціями та клінічними методами.

Хто такий Пітер Фонагі

У підлітковому віці Фонагі переїхав із Центральної Європи на Захід: його батьки були пов’язані з Парижем, а сам він навчався в Лондоні. Університетська та професійна траєкторія Фонагі надалі майже постійно була пов’язана з University College London, британським психоаналітичним середовищем та Anna Freud Centre.

У 1974 році він закінчив UCL з дипломом бакалавра психології першого класу, у 1980 році здобув PhD в UCL та завершив підготовку з клінічної психології. У 1980–1985 роках проходив підготовку з психоаналізу дорослих у British Psychoanalytical Society, а в 1989–1995 роках — з дитячого психоаналізу в Anna Freud Centre. У 1992 році став професором; упродовж 2003–2024 років очолював Anna Freud як виконавчий директор.

Станом на 2026 рік Фонагі очолює Division of Psychology and Language Sciences в UCL і є професором сучасного психоаналізу та науки про розвиток. Anna Freud називає його почесним президентом організації. Він також є тренувальним і супервізійним аналітиком British Psychoanalytical Society та клінічним професором у Yale University School of Medicine. У 2024 році Фонагі отримав звання Commander of the Order of the British Empire (CBE) за внесок у психічне здоров’я дітей і молоді.

Від теорії прив’язаності до менталізації

Один із центральних напрямів роботи Фонагі виник на перетині теорії прив’язаності й питання про те, як дитина набуває здатності розуміти психічні стани. Класична теорія прив’язаності описувала значення ранніх стосунків із піклувальником для безпеки, емоційної регуляції та подальших моделей стосунків. Фонагі та його колеги поставили додаткове питання: яку роль у цьому розвитку відіграє здатність піклувальника бачити за поведінкою дитини внутрішній стан?

У статті Пітера Фонагі та Мері Тарґет 1997 року «Attachment and reflective function: Their role in self-organization» ця логіка отримала чітке формулювання. Автори пов’язали процеси прив’язаності з розвитком здатності уявляти психічні стани власні та інших людей і розглядали рефлексивне функціонування як важливий елемент організації Самості.

Звідси виросла одна з центральних формул менталізаційної традиції: поведінка стає психологічно зрозумілою, коли людина утримує в уяві можливі психічні стани, що стоять за нею. Цей процес працює і щодо інших, і щодо себе. Він особливо вразливий у ситуаціях сильного емоційного збудження, конфлікту, страху відкидання та загрози близьким стосункам.

Що саме Фонагі зробив із поняттям менталізації

Історія терміна важлива для точної атрибуції. Слово mentalization використовувалося у французькій психосоматичній традиції до робіт Фонагі. П’єр Марті та École Psychosomatique de Paris пов’язували менталізацію зі здатністю формувати психічні репрезентації. Історичний аналіз Роббі Душинскі та Сари Фостер показує, що у власній роботі 1989 року Фонагі використав цей термін під впливом паризької традиції, поєднавши його з дослідженнями «теорії психіки» та соціального пізнання.

Тому канонічне формулювання внеску Фонагі звучить так: він розвинув сучасну модель менталізації у психології розвитку, теорії прив’язаності та клінічній психології разом із Мері Тарґет та широким колом співробітників. У цій моделі менталізація стала процесом розуміння поведінки через психічні стани, який розвивається у стосунках і залежить від контексту.

Поруч із менталізацією існує поняття «рефлексивне функціонування», яке стало важливим дослідницьким способом операціоналізації та оцінювання цієї здатності. Саме тут теоретична рамка отримала інструменти, придатні для систематичного дослідження.

Фонагі між психоаналізом і емпіричною психологією

Історична своєрідність роботи Фонагі полягає в подвійній професійній позиції. Він формувався як психоаналітик і водночас працював у середовищі академічної психології, де поняття мають бути достатньо чіткими для операціоналізації, вимірювання та перевірки. Звідси його тривалий інтерес до теорії прив’язаності, Інтерв’ю прив’язаності дорослих (Adult Attachment Interview), досліджень розвитку та методів оцінювання рефлексивного функціонування. Психоаналітичні питання про внутрішній світ, фантазію, афект і стосунок з іншою людиною в цій програмі були перекладені мовою, з якою можна працювати в емпіричному дослідженні.

Цей переклад змінив і саму психоаналітичну рамку. Менталізаційна традиція не є простим продовженням класичної метапсихології: вона перебудовує частину психоаналітичних інтуїцій через психологію розвитку, теорію прив’язаності, соціальне пізнання та клінічні випробування. Саме тому роботи Фонагі стали впливовими поза психоаналізом. Водночас така міждисциплінарність вимагає уважно стежити за тим, яке саме поняття вимірюється в конкретному дослідженні і чи справді дані підтримують широку теоретичну модель, а не лише одну її ланку.

Рефлексивне функціонування і вимірювання

Рефлексивне функціонування описує здатність осмислювати поведінку через психічні стани у формі, придатній для дослідницького оцінювання. У 1998 році Пітер Фонагі, Мері Тарґет, Говард Стіл і Міріам Стіл підготували посібник з оцінювання рефлексивного функціонування Reflective-Functioning Manual, Version 5 для кодування матеріалів Інтерв’ю прив’язаності дорослих (Adult Attachment Interview). Цей інструмент став одним із ключових способів переводити теоретичну ідею менталізації у систематичне дослідження.

Пізніше з’явилися самозвітні інструменти. У 2016 році Фонагі, Патрік Лютен, Аліса Моултон-Перкінс та співавтори опублікували Опитувальник рефлексивного функціонування (Reflective Functioning Questionnaire, RFQ). Автори отримали попередню підтримку його валідності як скринінгового інструмента й водночас прямо вказали на потребу подальших психометричних досліджень.

Для батьківського контексту у 2017 році Патрік Лютен, Лінда Мейз, Ліз Нейссенс і Пітер Фонагі представили Опитувальник батьківського рефлексивного функціонування (Parental Reflective Functioning Questionnaire, PRFQ). Він оцінює аспекти батьківського рефлексивного функціонування. Батьківська менталізація при цьому є ширшим поняттям: це спосіб бачити в дитині окремий внутрішній світ і одночасно осмислювати власні батьківські реакції.

Терапія, базована на менталізації

Найвідомішим клінічним застосуванням цієї традиції стала терапія, базована на менталізації — Mentalization-Based Treatment, або MBT. Її клінічну модель співрозробили психіатр Ентоні Бейтман і Пітер Фонагі. Початково підхід систематично досліджували передусім для людей із межовим розладом особистості.

Центральне завдання MBT — підтримувати здатність людини менталізувати саме тоді, коли емоційне напруження й міжособистісна загроза роблять цю здатність нестійкою. Терапевт працює як учасник спільного дослідження психічних станів. Велике значення мають цікавість, перевірка припущень, увага до поточного стосунку та відновлення здатності розглядати кілька можливих пояснень поведінки.

Один із ранніх рандомізованих контрольованих експериментів Бейтмана і Фонагі був опублікований 1999 року й порівнював психоаналітично орієнтовану програму часткової госпіталізації зі стандартною психіатричною допомогою. Подальші дослідження розвинули амбулаторні формати та порівняння зі структурованим клінічним веденням.

Сучасна оцінка доказів стала стриманішою, ніж ранні описи. Огляд Cochrane 2020 року включив 75 рандомізованих досліджень психотерапії межового розладу особистості; діалектично-поведінкова терапія (DBT) та MBT були двома найкраще дослідженими спеціалізованими підходами. Для MBT спостерігали переваги над звичайним лікуванням за окремими показниками самоушкодження та суїцидальності, проте якість цих специфічних оцінок була низькою.

Оновлений огляд рандомізованих досліджень, опублікований 2025 року, охопив 14 випробувань MBT для межового розладу особистості. Автори описали перспективні результати в частині досліджень, але всі знайдені випробування оцінили як такі, що мають високий ризик систематичної похибки. Додатковими обмеженнями були переважно європейські вибірки, значна частка жінок, втрати учасників та можливий ефект прихильності дослідників до методу. Отже, MBT має суттєву клінічну й дослідницьку традицію, а точні розміри її специфічної переваги над іншими добре структурованими психотерапіями залишаються предметом подальших досліджень.

Епістемічна довіра: пізній поворот теорії

У 2010-х роках менталізаційна рамка Фонагі розширилася поняттям епістемічної довіри. У роботах із Патріком Лютеном, Елізабет Еллісон, Хлої Кемпбелл та іншими колегами увага змістилася від одного лише розуміння психічних станів до питання соціального навчання: за яких умов людина сприймає повідомлення іншого як достатньо надійне, релевантне й особисто значуще, щоб використовувати його поза конкретною ситуацією?

У цій моделі психотерапевтична зміна пов’язується не тільки з новим поясненням власного минулого. Терапевтичні стосунки можуть створювати умови, за яких людина знову стає відкритою до корисної соціальної інформації, здатною перевіряти її та переносити нове навчання у повсякденні стосунки.

Поняття епістемічної довіри ширше за звичайну довірливість. Воно включає розрізнення джерел, контексту й релевантності інформації. Пізніша дослідницька програма виокремила також епістемічну недовіру та надмірну довірливість як різні позиції щодо соціально переданої інформації.

Ключові праці

У бібліографії Фонагі є сотні наукових робіт, але кілька книг особливо важливі для розуміння його інтелектуальної траєкторії.

Attachment Theory and Psychoanalysis (2001) — систематичне зіставлення теорії прив’язаності з основними психоаналітичними традиціями.
Affect Regulation, Mentalization, and the Development of the Self (2002) — праця Пітера Фонагі, Дьордя Ґерґея, Елліота Джуріста і Мері Тарґет про афективну регуляцію, менталізацію, прив’язаність і розвиток Самості.
Psychotherapy for Borderline Personality Disorder: Mentalization-Based Treatment (2004) — монографія Ентоні Бейтмана і Пітера Фонагі, що систематизувала клінічну модель MBT.
Mentalizing in Clinical Practice (2008) — клінічний посібник Джона Аллена, Пітера Фонагі та Ентоні Бейтмана.
Mentalization-Based Treatment for Personality Disorders: A Practical Guide (2016) — зріла практична модель MBT у викладі Бейтмана і Фонагі.

Що в теорії Фонагі підтверджено, а що залишається моделлю

Спадщина Фонагі складається з кількох рівнів доказовості. На рівні психології розвитку впливовою стала сама постановка питання про зв’язок прив’язаності, здатності уявляти психічні стани та регуляції афекту. Існує велика емпірична література про менталізацію, рефлексивне функціонування, батьківське рефлексивне функціонування та суміжні конструкції.

На рівні теорії менталізаційна модель пропонує ширшу причинну історію: ранні стосунки, здатність розуміти психічні стани, регуляція емоцій, відчуття Самості, соціальне навчання та психопатологія пов’язані між собою. Окремі ланки цієї моделі мають різну емпіричну підтримку. Теоретична цілісність моделі тому працює як дослідницька програма, яку перевіряють через різні конструкції та дизайни.

На рівні вимірювання також існують межі. Різні інструменти можуть оцінювати різні аспекти того, що називають менталізацією. Історики концептуальної традиції звертали увагу, що широке використання одного слова для кількох близьких процесів ускладнює порівняння результатів досліджень. Самозвітні опитувальники додають окрему проблему: здатність описати власний стиль мислення і фактична якість менталізації у складній міжособистісній ситуації є різними джерелами даних.

На клінічному рівні MBT має рандомізовані дослідження й тривалу практику, особливо у сфері розладів особистості. Сучасні огляди водночас показують потребу в сильніших незалежних випробуваннях, різноманітніших вибірках, кращому контролі систематичної похибки та прямих порівняннях з іншими структурованими психотерапіями.

Менталізація, емпатія і теорія психіки

Менталізація перетинається з емпатією, метакогніцією, розпізнаванням емоцій і так званою теорією психіки, проте в традиції Фонагі вона охоплює ширшу динамічну систему. Людина менталізує не лише тоді, коли правильно вгадує чужу думку. Вона одночасно співвідносить зовнішню поведінку з внутрішніми станами, утримує невизначеність, розглядає власний внутрішній досвід і коригує припущення у відповідь на нову інформацію.

Важливою рисою моделі є контекстність. Якість менталізації може бути високою в спокійній ситуації й різко змінюватися під час конфлікту або сильного афекту. Тому менталізаційна традиція описує радше процес, ніж стабільну рису особистості. Вона також розглядає кілька вимірів: увагу до себе й інших, внутрішніх і зовнішніх сигналів, автоматичного й контрольованого опрацювання, думок і емоцій.

Це розрізнення має практичний наслідок для читання досліджень. Результат одного тесту на розпізнавання психічних станів, одного самозвітного опитувальника або одного інтерв’ю відображає певний зріз складнішого явища. Саме тому сучасна оцінка менталізаційної програми потребує дивитися на конкретний інструмент, вибірку й дослідницьке питання, а не переносити висновок одного вимірювання на всю здатність менталізувати.

Вплив Фонагі

Вплив Фонагі виходить далеко за межі однієї психотерапевтичної школи. Його роботи змінили спосіб, у який частина психоаналітичної традиції взаємодіє з психологією розвитку та емпіричними дослідженнями. Вони дали спільну мову дослідникам прив’язаності, клініцистам, фахівцям із дитячого розвитку та психотерапевтам.

Менталізаційні підходи сьогодні застосовують у роботі з дорослими, підлітками, сім’ями, батьками та групами. Поняття епістемічної довіри розширило цю традицію до проблеми соціальної комунікації та навчання. Сам масштаб поширення робить точність особливо важливою: менталізація охоплює ширшу систему процесів, ніж емпатія, «теорія психіки» або саморефлексія окремо, а MBT є конкретним клінічним методом усередині ширшої менталізаційної рамки.

Для історії психології Пітер Фонагі важливий як дослідник, який побудував міст між психоаналізом і сучасною психологією розвитку та зробив менталізацію центральним поняттям великої міждисциплінарної дослідницької програми.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Терапія, базована на менталізації (MBT), становить окремий клінічний вузол канону й пов’язана одночасно з Пітером Фонагі та Ентоні Бейтманом.

Психологічна енкциклопедія