
Кожна людина несе в собі певний природний потенціал. Досить часто він так і залишається нереалізованим. Це відбувається через втрату чогось дуже важливого - відчуття свого буття. Ця втрачена властивість - наш внутрішній зір, що покликаний постійно усвідомлювати чи відповідає наш зовнішній досвід внутрішній природі. Що ми знаємо про своє буття? Можливо з дитинства нас навчали ігнорувати чи знецінювати ті внутрішні природні посили, реалізація яких і є буття? Як часто ми чули, що наші потреби та бажання не є важливими, а почуття справжніми? В таких умовах дитина швидко вчиться відчужуватись самої себе, втрачаючи здатність відчувати і чути себе. Так порушується цілісність. Людина обирає щось одне, духовний чи чуттєвий досвід, інтелект або емоції, розрахунок чи імпульс замість того, щоб інтегрувати цей різнобічний досвід в свою психіку і відчути себе цілісною особистістю.
🧩 Але правда в тому, що скільки б людину не вчили паплюжити своє буття, щось постійно прагне розширити горизонти для того щоб забезпечити собі місце для росту і розвитку. Іноді, може лякати ціна такого зростання і тоді людина закриває очі на свої можливості. А іноді, саме психотерапія стає для людини потрібним простором. І це відкриває шлях для іншого глибокого досвіду - відродження власної особистості.
Автор: Анастасія Яловенко, клінічний психолог, фахівець з гуманістичного напрямку психотерапії.