Перехідний об'єкт: що це, теорія Віннікотта та сучасна наукова оцінка

Перехідний об'єкт — поняття британського педіатра й психоаналітика Дональда Віннікотта для особливої речі, яка в ранньому дитинстві займає проміжне місце між суб'єктивним світом дитини та зовнішньою реальністю. Класичними прикладами є шматок тканини, ковдра, м'яка іграшка або інша річ, до якої дитина має стійку й емоційно насичену прив'язаність.

Але формула «перехідний об'єкт = улюблена іграшка» занадто проста. Для Віннікотта значення має не тип предмета, а його місце в досвіді. Дитина вже переживає цю річ як «не-Я» — вона існує поза тілом і не є просто фантазією. Водночас предмет належить до особливої зони, де дитина ніби і знаходить його у світі, і наділяє власним значенням. Саме цей парадокс став центральним для віннікоттівської теорії гри, символізації та культури.

Сучасні дослідження підтверджують, що сильна прив'язаність дітей до ковдр, м'яких іграшок та інших неживих предметів справді існує й для частини дітей може бути пов'язана із заспокоєнням і перенесенням розлуки. Водночас вона не є універсальною. Не кожна дитина має такий предмет, його відсутність сама по собі не є ознакою порушення, а сучасне поняття прив'язаності до предметів (object attachment) значно ширше за первинну психоаналітичну конструкцію Віннікотта.

Коротко: що таке перехідний об'єкт

Перехідний об'єкт у теорії Віннікотта — це матеріальна річ, яку дитина переживає як особливо значущу в процесі переходу від раннього суб'єктивного досвіду до дедалі чіткішого розрізнення «Я» і зовнішнього світу.

Типовими прикладами можуть бути шматок тканини або пелюшка, ковдра, м'яка іграшка, лялька, подушка або інший знайомий предмет.

Сам предмет не робить річ перехідною. Одна дитина може просто любити плюшевого ведмедика, а для іншої конкретна тканина має особливу функцію: її потрібно мати поруч у стані втоми, розлуки чи засинання, вона має звичну текстуру й запах, до неї формується власний ритуал ставлення.

У класичній віннікоттівській моделі перехідний об'єкт — це перше важливе «не-Я» володіння. Він уже не є частиною тіла дитини, але ще не переживається так само нейтрально, як звичайні речі зовнішнього світу.

Звідки походить поняття

Дональд Віннікотт представив свою концепцію на початку 1950-х років. Рання версія тексту «Transitional Objects and Transitional Phenomena: A Study of the First Not-Me Possession» датується 1951 роком, а журнальна публікація в International Journal of Psychoanalysis вийшла 1953 року: том 34, № 2, сторінки 89–97, PMID 13061115.

Цю хронологію важливо зберігати. У популярних матеріалах трапляються 1951, 1953 або навіть 1954 рік без пояснення, ніби йдеться про взаємовиключні дати. Насправді потрібно розрізняти раннє представлення концепції та її журнальну публікацію.

Сам Віннікотт працював одночасно як педіатр і психоаналітик. Його ширший контекст, біографію, зв'язок із Мелані Кляйн, незалежною психоаналітичною традицією та інші поняття Український психологічний ХАБ розбирає в канонічному хабі «Дональд Віннікотт».

Чому «не-Я» важливіше за саму іграшку

У повсякденному описі увага легко переходить на предмет: яка саме ковдра, яка іграшка, у якому віці. У Віннікотта головною є зміна способу переживання реальності.

На самому початку життя дитина ще не має дорослого розрізнення між внутрішнім бажанням і незалежною зовнішньою реальністю. Доглядальник достатньо швидко відповідає на базові потреби, і для немовляти досвід задоволення може переживатися майже як продовження власного стану.

З розвитком світ дедалі ясніше виявляє свою незалежність. Люди можуть бути відсутні. Бажання не завжди задовольняється одразу. Речі існують поза контролем дитини. Перехідний об'єкт у моделі Віннікотта належить до проміжної ділянки цього переходу: він уже зовнішній, але надзвичайно насичений суб'єктивним значенням.

Тому назва «перше не-Я володіння» не означає просто першу куплену іграшку. Це теоретичне позначення нового типу відношення до речі.

Дитина «створює» чи знаходить цей предмет

Один із найцікавіших парадоксів Віннікотта полягає в тому, що дорослому не пропонується вирішувати: дитина створила значення предмета чи просто знайшла готову річ.

Предмет об'єктивно існує: ковдру виготовили, іграшку купили, тканина має реальні властивості. Але саме ця конкретна річ стає незамінною завдяки досвіду дитини. Вона наділяється особливою історією, запахом, дотиком, способом тримання й використання.

У цьому сенсі перехідний об'єкт стоїть на межі творчості та сприйняття. Він стає одним із ранніх прикладів того, як людина не просто приймає зовнішній світ, а створює в ньому значення.

Перехідний об'єкт і перехідні явища — не те саме

Перехідний об'єкт — конкретна річ. Перехідні явища — ширша категорія.

До перехідних явищ Віннікотт відносив різні повторювані форми досвіду, що виникають у цій проміжній сфері: певні звуки, мелодії, рухи, ритуали, використання слів або предметів. Конкретна ковдра може бути перехідним об'єктом; звичний комплекс дій і переживань навколо засинання може належати до ширшого поля перехідних явищ.

Це розрізнення важливе: «перехідний об'єкт» і «перехідні явища» є пов'язаними, але різними поняттями.

Перехідний об'єкт і внутрішній об'єкт — різні поняття

У психоаналітичній мові слово «об'єкт» часто вводить в оману. Внутрішній об'єкт у теорії об'єктних відносин — не фізична річ. Це психічне представлення або внутрішньо переживана фігура відносин.

Перехідний об'єкт, навпаки, матеріальний. Він реально існує у зовнішньому світі. Віннікотт прямо підкреслював цю відмінність: перехідний об'єкт не є внутрішнім об'єктом, а є володінням.

Водночас його психологічне значення залежить від внутрішнього досвіду й реальних відносин із доглядальником. Саме тому він і називається перехідним: його не можна адекватно описати лише як зовнішній предмет або лише як психічний образ.

Ширший контекст поняття «об'єкт» пояснено в матеріалі «Теорія об'єктних відносин».

Чи є перехідний об'єкт заміною матері

Таке пояснення часто зустрічається, але воно звужує концепцію.

Предмет справді може допомагати дитині під час розлуки з основним доглядальником. Пізніші дослідження особливих предметів прив'язаності також показували заспокійливу функцію таких речей у нових або помірно стресових ситуаціях. Проте у Віннікотта сенс ширший за просту «заміщувальну іграшку».

Перехідний об'єкт пов'язаний із формуванням здатності визнавати зовнішню реальність, символізувати й залишатися в особливій зоні між тим, що створюється психікою, і тим, що існує незалежно. Саме з цієї логіки пізніше виростає його теорія гри й потенційного простору.

Що показують сучасні дослідження прив'язаності до предметів

Сучасна емпірична література вже не обмежується класичним психоаналітичним поняттям. Дослідники використовують ширші поняття прив'язаності до предметів та предметів прив'язаності й вивчають, хто прив'язується до речей, які предмети обираються, у яких ситуаціях вони допомагають і як ці зв'язки змінюються з віком.

Огляд Richins і Chaplin 2021 року підкреслює, що діти прив'язуються до предметів з різних причин. Класичні м'які речі раннього дитинства — лише одна частина ширшого феномену. З віком значущими можуть ставати інші предмети, а мотивації виходять далеко за межі первинної віннікоттівської моделі.

Тому сучасна прив'язаність до предмета і «перехідний об'єкт за Віннікоттом» перетинаються, але не є синонімами.

Наскільки поширені такі прив'язаності

Одного універсального відсотка немає.

У дослідженнях західних популяцій, які узагальнює сучасна література, частка дітей із сильною прив'язаністю до предметів у деяких вибірках сягала приблизно 60%. Проте в інших культурах показники були значно нижчими, особливо там, де маленькі діти довше перебувають у близькому фізичному контакті з доглядальником і мають інші практики сну та розлуки.

У великому близнюковому дослідженні Fortuna та колег 2014 року матері повідомляли про 1122 пари трирічних близнюків. Приблизно третина вибірки — 33% — мала або раніше мала сильну прив'язаність до неживого предмета. Серед таких предметів найчастіше були тканина, ковдра, м'яка лялька або ведмедик.

Це хороший приклад того, чому не слід називати перехідний об'єкт обов'язковою стадією: навіть у великій вибірці більшість дітей не відповідала використаному критерію прив'язаності до предмета.

Чому одні діти мають особливу річ, а інші — ні

Однозначної причини немає.

Fortuna та колеги використали близнюковий дизайн і отримали оцінки, за якими варіація прив'язаності до предметів пояснювалася приблизно на 48% спадковими відмінностями й на 48% спільним середовищем. Кількість часу в дитячому догляді пояснювала невелику частину спільного середовищного ефекту — близько 2,2%.

Ці числа не означають, що існує «ген перехідної ковдри» або що половина конкретної дитячої прив'язаності генетична. Успадковуваність — характеристика варіації в конкретній популяції та умовах, а не частка причини в окремої людини.

Результати радше показують, що поведінка виникає з поєднання індивідуальних особливостей і середовища. Старіші дослідження також вивчали темперамент, порядок народження, дистанцію між народженнями, практики догляду й розлуку.

Чи допомагає предмет заспокоюватися

Для частини дітей — так.

У літературі описані експериментальні роботи, де присутність особливого предмета знижувала дистрес і підтримувала дослідження нового середовища. В огляді досліджень Fortuna та колег наведено дані, за якими діти з власним предметом прив'язаності у новій і помірно стресовій ситуації могли грати й досліджувати середовище довше, ніж за відсутності значущого предмета.

Але з цього не випливає, що батькам потрібно спеціально створити дитині «перехідний об'єкт». Дослідження описують поведінку дітей, а не доводять користь навмисного призначення конкретної іграшки як терапевтичного засобу.

Чи потрібен перехідний об'єкт кожній дитині

Ні.

Наявність конкретного перехідного об'єкта не є умовою нормального розвитку. Емпіричні дослідження показують значну варіативність між дітьми й культурами. Частина дітей формує стійку прив'язаність до конкретної речі, частина використовує різні ритуали або способи самозаспокоєння, а частина не демонструє такого типу прив'язаності до предметів.

Тому твердження «якщо в дитини немає перехідної іграшки, вона неправильно сепарується» не має достатньої наукової основи.

Так само наявність улюбленої ковдри чи іграшки не є автоматичним доказом проблем у прив'язаності до батьків.

Чи є перехідний об'єкт ознакою тривожності

Сам по собі — ні.

Діти часто звертаються до особливих предметів у ситуаціях втоми, хвороби, засинання, новизни або розлуки. Це може виконувати регулятивну й заспокійливу функцію. Але предмет не є психіатричним симптомом із власним діагностичним порогом.

Клінічна оцінка потрібна не через сам факт улюбленої речі, а коли існує ширша проблема: різкий і стійкий дистрес, значне обмеження повсякденного функціонування, виражена тривога розлуки, труднощі розвитку або інші симптоми. Тоді оцінюють дитину в цілому, а не «діагностують» її за ковдрою.

Чи може перехідний об'єкт залишатися у старшому віці

Так, значущі предмети можуть зберігатися роками, але тут потрібно розрізняти історичну теорію та ширший феномен.

У Віннікотта первинний перехідний об'єкт зазвичай поступово втрачає свою особливу інтенсивність: не обов'язково забувається або знищується, а ніби відходить на периферію, коли проміжна сфера досвіду розширюється до гри, творчості й культури.

Сучасні дослідження показують, що прив'язаність до предметів існує й поза раннім дитинством. Люди можуть берегти речі через пам'ять, ідентичність, стосунки, функціональну цінність або відчуття безпеки. Це вже ширше поле прив'язаності до предметів, і його не слід автоматично називати продовженням дитячого перехідного об'єкта.

Культурні відмінності мають значення

Одна з причин обережно ставитися до універсальних тверджень — культурна варіативність.

Огляди літератури давно фіксують різну частоту предметів прив'язаності у різних суспільствах. Режим сну, фізична близькість між дитиною й дорослим, практика спільного або окремого засинання, тривалість розлуки та інші способи догляду можуть змінювати умови, у яких формується прив'язаність до предметів.

Тому західний образ «дитина + власна ковдра + окреме ліжко» не можна перетворювати на універсальну модель людського розвитку.

Це також нагадує про історичний контекст самого Віннікотта: його теорія виникла в британській клінічній культурі середини ХХ століття.

Перехідний об'єкт і безпечна прив'язаність до людини

Перехідний об'єкт не є заміною теорії прив'язаності й не дозволяє визначити тип прив'язаності дитини.

Джон Боулбі, Мері Ейнсворт і подальші дослідження прив'язаності розвинули іншу теоретичну й емпіричну традицію з власними поняттями та методами. Особливий предмет може допомагати конкретній дитині під час короткої розлуки, але за фактом його наявності не можна робити висновок, що прив'язаність до батьків безпечна або небезпечна.

Саме тому Український психологічний ХАБ розділяє історичну модель Віннікотта й сучасні дослідження предметів прив'язаності.

Важливе правило безпеки: м'яка іграшка не повинна бути в місці сну немовляти

Психологічне значення улюбленої ковдри або м'якої іграшки не скасовує правил фізичної безпеки.

Американська академія педіатрії у чинних рекомендаціях щодо безпечного сну радить прибирати з місця сну немовляти м'які предмети й вільну постіль: подушки, м'які іграшки, ковдри, пледи та інші речі, які можуть перекрити дихальні шляхи або підвищити ризик удушення, застрягання чи задушення.

Отже, не слід класти м'яку іграшку або вільну ковдру в ліжечко немовляти на ніч лише тому, що вона виконує заспокійливу функцію. Психологічна концепція не є винятком із правил безпечного сну.

Чи потрібно забирати або «відучувати» від улюбленої речі

Сам факт сильної прив'язаності до безпечного предмета не створює автоматичної потреби «відучувати» дитину.

У класичному описі значуща річ поступово втрачає центральність у міру розвитку, а не обов'язково відбирається дорослим за календарем. Сучасний підхід також вимагає дивитися на функцію поведінки й вік дитини, а не на саме існування предмета.

Практичні обмеження можуть бути пов'язані з гігієною, безпекою, дитячим садком або реальною неможливістю всюди брати предмет із собою. Такі зміни краще робити поступово й передбачувано, без перетворення речі на доказ «незрілості» дитини.

Чи потрібно спеціально купувати «перехідну іграшку»

Ні. Перехідний об'єкт — не категорія товару й не терапевтичний пристрій, який можна гарантувати покупкою.

Дорослий може запропонувати дитині безпечну знайому річ, але статус перехідного об'єкта створюється не маркетинговою назвою, а конкретними відносинами дитини з предметом. Один і той самий ведмедик може бути для однієї дитини важливою особистою річчю, а для іншої — просто іграшкою.

Що теорія Віннікотта пояснює добре

Її сила — у точному описі проміжної сфери досвіду.

Віннікотт показав, що між приватною фантазією й зовнішнім фактом існує величезна зона людського життя, де ми одночасно сприймаємо й створюємо значення. У дитинстві ця логіка особливо наочно проявляється в грі та особливих предметах. У дорослому житті він пов'язував її з творчістю й культурою.

Ця ідея мала великий вплив на психоаналіз, дитячу психотерапію, теорії гри, мистецтва й культури.

Що теорія не доводить

Історична впливовість не перетворює всі положення Віннікотта на встановлені закони розвитку.

Сучасна емпірична література не показує, що кожна дитина обов'язково проходить стадію конкретного перехідного об'єкта. Вона не дає підстав діагностувати розвиток за наявністю або відсутністю улюбленої речі. Не доведено й те, що всі дитячі предмети прив'язаності мають одну й ту саму психологічну функцію.

Пізніші дослідники розширили поле далеко за межі класичної моделі. Саме тому сучасне поняття прив'язаності до предметів — ширша тема, а перехідний об'єкт залишається чітко визначеним історичним поняттям усередині теорії Віннікотта.

Часті запитання

Що таке перехідний об'єкт простими словами

Це особлива річ, до якої маленька дитина сильно прив'язана й яка може допомагати їй переносити втомлюваність, засинання, новизну або коротку розлуку. У теорії Віннікотта її значення ширше: це перше важливе «не-Я» володіння в проміжній сфері між внутрішнім досвідом і зовнішньою реальністю.

Чи будь-яка улюблена іграшка є перехідним об'єктом

Ні. Важливий не вид предмета, а специфічна стійка роль у досвіді дитини. Улюблена машинка може залишатися просто улюбленою іграшкою, тоді як стара тканина без очевидної ігрової цінності може мати особливе заспокійливе й символічне значення.

У якому віці з'являється перехідний об'єкт

Віннікотт описував явище раннього дитинства, а емпіричні дослідження показують, що сильні прив'язаності до предметів здебільшого формуються в перші роки життя. Точної універсальної дати немає.

Якщо в дитини немає перехідного об'єкта, це проблема

Ні. Дослідження показують, що прив'язаність до предметів не універсальна й суттєво варіює між дітьми та культурами. Відсутність конкретної особливої речі сама по собі не є діагностичною ознакою.

Чи можна класти улюблену м'яку іграшку в ліжечко немовляти

Ні. Для безпечного сну немовляти м'які іграшки, ковдри, подушки та інші м'які або вільні предмети повинні бути поза місцем сну відповідно до рекомендацій Американської академії педіатрії.

Чи треба забирати перехідний об'єкт у старшої дитини

Не існує універсального віку, коли предмет потрібно примусово забрати. Оцінюють безпеку, функцію, гнучкість поведінки та загальний розвиток. Якщо прив'язаність до речі супроводжується значним дистресом або серйозно обмежує повсякденне життя, питання краще розглядати в ширшому контексті разом із фахівцем.

Пов'язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Дональд Віннікотт — біографія, «достатньо хороша мати», середовище утримання, Справжнє й Хибне Я, гра та сучасна оцінка.

Теорія об'єктних відносин — ширша психоаналітична традиція, у якій сформувалася віннікоттівська лінія.

Джерела й наукова база

1. Winnicott D. W. Transitional Objects and Transitional Phenomena: A Study of the First Not-Me Possession. International Journal of Psychoanalysis. 1953;34(2):89–97. PMID 13061115. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/13061115/

2. Caldwell L., Taylor Robinson H., eds. The Collected Works of D. W. Winnicott. Oxford University Press, 2016. Transitional Objects and Transitional Phenomena: A Study of the First Not-Me Possession. https://academic.oup.com/book/1311/chapter-abstract/140279093

3. Galligan A. C. Transitional objects: a review of the literature. Journal of Child and Adolescent Psychiatric Nursing. 1994;7(4):5–14. DOI 10.1111/j.1744-6171.1994.tb00237.x. PMID 7728427. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/7728427/

4. Litt C. J. Theories of Transitional Object Attachment: An Overview. International Journal of Behavioral Development. 1986;9(3). DOI 10.1177/016502548600900308. https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/016502548600900308

5. Fortuna K., Baor L., Israel S., Abadi A., Knafo A. Attachment to inanimate objects and early childcare: A twin study. Frontiers in Psychology. 2014;5:486. DOI 10.3389/fpsyg.2014.00486. https://www.frontiersin.org/journals/psychology/articles/10.3389/fpsyg.2014.00486/full

6. Richins M. L., Chaplin L. N. Object attachment, transitory attachment, and materialism in childhood. Current Opinion in Psychology. 2021;39:20–25. DOI 10.1016/j.copsyc.2020.07.020. PMID 32927347. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32927347/

7. Endoh T. Stress within mother-infant interactions as a determinant of the occurrence of infant's attachment to a transitional object. Japanese Journal of Educational Psychology. 1991;39(3):243–252. DOI 10.5926/jjep1953.39.3_243. https://www.jstage.jst.go.jp/article/jjep1953/39/3/39_243/_article/-char/en

8. American Academy of Pediatrics. Sleep-Related Infant Deaths: Updated 2022 Recommendations for Reducing Infant Deaths in the Sleep Environment. Pediatrics. 2022;150(1):e2022057990. https://publications.aap.org/pediatrics/article/150/1/e2022057990/188304/Sleep-Related-Infant-Deaths-Updated-2022