«Дослідження істерії» Бройера і Фройда: книга 1895 року та передісторія психоаналізу
- Український психологічний ХАБ
- 16 лип. 2023 р.
- Читати 7 хв
Оновлено: 6 днів тому
«Дослідження істерії» — спільна книга австрійського лікаря й фізіолога Йозефа Бройера та невролога Зиґмунда Фройда, опублікована 1895 року. Вона належить до найважливіших текстів передісторії психоаналізу: у ній автори описали клінічні випадки, катартичний метод, гіпноз, роль спогадів та афектів і різні способи пояснювати симптоми, які тоді об’єднували під назвою «істерія».
Це водночас книга, яку легко переказати неточно. Її не можна називати одноосібною працею Фройда, випадок Анни О. належав Бройеру, а вільні асоціації ще не були тим сформованим методом, яким вони стали в пізнішому психоаналізі. Так само історичний діагноз «істерія» не можна просто перенести в сучасну психіатрію чи неврологію.
Нижче — точна історична карта книги: хто що написав, як вона виникла, що в ній справді було новим, де починаються розбіжності між Бройером і Фройдом та як читати цей текст сьогодні без перетворення історичної моделі на сучасний медичний факт.
Що саме являє собою «Дослідження істерії»
Оригінальна назва книги — Studien über Hysterie. За даними Freud Edition, праця має сигнатуру FE 1895-005 і двох авторів: Josef Breuer та Sigmund Freud. Перше окреме видання вийшло 1895 року в Лейпцигу й Відні у видавництві Franz Deuticke.
Важливо розрізняти появу самої книги та її передісторію. Ще 1893 року Бройер і Фройд спільно опублікували «Попереднє повідомлення» про психічний механізм істеричних феноменів. У книжковому виданні 1895 року цей текст став першою частиною ширшої конструкції, до якої додали клінічні історії, теоретичний розділ Бройера та розділ Фройда про психотерапію істерії.
Тому 1893 і 1895 роки не суперечать один одному: 1893 — рання спільна публікація частини майбутньої праці, 1895 — перше окреме повне книжкове видання.
Йозеф Бройер і Зиґмунд Фройд: справжнє співавторство
Книга має двох авторів не формально, а змістовно. Бройер був старшим лікарем і дослідником, чий клінічний досвід з Анною О. передував фройдівській психоаналітичній техніці. Фройд приніс власні випадки, дедалі більше відходив від гіпнозу та розробляв іншу лінію пояснення захисту, опору й симптомоутворення.
У передмові до першого видання автори прямо визнавали, що працювали з подібними фактами, але не в усьому однаково їх тлумачили. Саме тому «Дослідження істерії» цікаві не як виклад уже готової єдиної доктрини, а як документ моменту, коли кілька майбутніх психоаналітичних ідей ще формувалися й конкурували між собою.
Для Українського психологічного ХАБу це принципова атрибуція: Бройер не є декоративним «попередником Фройда», а Фройд не є єдиним автором книги. Обидва мають самостійний авторський зв’язок із цією працею.
Як побудована книга і хто написав її частини
Зміст першого видання та незмінених наступних видань дозволяє точно розподілити авторство. Перша частина — «Про психічний механізм істеричних феноменів» — спільна робота Бройера і Фройда. Друга частина містить п’ять клінічних історій.
Випадок Анни О. описав Бройер. Чотири інші історії — Еммі фон Н., Люсі Р., Катаріни та Елізабет фон Р. — належать Фройду. Третя частина, «Теоретичне», написана Бройером. Четверта, «До психотерапії істерії», — Фройдом. Такий розподіл зафіксований безпосередньо у змісті історичного видання.
Ця структура показує, чому книгу не варто стискати до однієї знаменитої історії. Анна О. стала символічним випадком, але весь том демонструє ширший перехід: від катартичної роботи Бройера до фройдівських спроб пояснювати захист, опір, конверсію та межі гіпнотичної техніки.
Анна О.: випадок Бройера, а не Фройда
«Анна О.» — псевдонім пацієнтки Йозефа Бройера, яку пізніше ідентифікували як Берту Паппенгайм. Саме Бройер лікував її у 1880–1882 роках і саме він написав її клінічну історію для книги. Фройд особисто не був її терапевтом.
В історії психоаналізу з цим випадком пов’язують вислови «talking cure» — «лікування розмовою» — і «chimney sweeping» — «прочищення димоходу», якими пацієнтка описувала процедуру пригадування та словесного опрацювання переживань. Freud Museum London розглядає цей випадок і катартичний метод як один із важливих шляхів до появи психоаналізу.
Водночас популярний переказ про те, що Анну О. нібито просто «вилікували розмовою», занадто гладкий. Історія її стану й лікування значно складніша, а пізніші дослідники сперечалися про перебіг та результат терапії. Для розуміння книги достатньо точнішої тези: випадок дав Бройеру й Фройду матеріал для розробки катартичної моделі, але не є простим експериментальним доказом її ефективності.
Катартичний метод, гіпноз і спогади
Ранній спільний підхід Бройера і Фройда спирався на припущення, що певні симптоми пов’язані з переживаннями, які не були нормально інтегровані в пам’ять і свідомий психічний процес. У гіпнотичному або близькому до нього стані пацієнт мав відтворити пов’язану з симптомом ситуацію разом з афектом; таке емоційне «розрядження» називали відреагуванням, а лікувальну процедуру — катартичним методом.
Ця схема була історично важливою, але не тотожна зрілому психоаналізу. У ній ще помітна сильна роль гіпнозу, а пояснення Бройера через «гіпноїдні стани» не стало остаточною позицією Фройда. Сам Фройд поступово дедалі більше цікавився не спеціальним зміненим станом, а тим, чому певні уявлення зустрічають активний психічний опір.
Тому книгу краще читати як лабораторію ідей, а не як завершений підручник: тут поруч існують катарсис, гіпноз, травматичні спогади, афекти, захист, конверсія й перші контури проблеми опору.
Чому тут ще не слід говорити про сформований метод вільних асоціацій
Стара версія цієї сторінки помилково приписувала Бройеру застосування «методу вільних асоціацій» до Анни О. Це анахронізм. У випадку Бройера йшлося насамперед про гіпноз, катартичну процедуру та розповідання у специфічних станах; класичне правило вільних асоціацій сформувалося пізніше в роботі Фройда.
У самих «Дослідженнях істерії» добре видно перехідний етап. Фройд описує труднощі гіпнотизування всіх пацієнтів, використовує натискання рукою на лоб як технічний прийом і дедалі більше стикається з опором. Згодом він відмовиться і від цього прийому, а центральним правилом стане прохання говорити все, що спадає на думку, не відбираючи матеріал за критерієм доречності чи пристойності.
Окремо про цю пізнішу техніку дивіться матеріал Українського психологічного ХАБу про вільні асоціації.
Де починається власна лінія Фройда
У фройдівських клінічних випадках та розділі про психотерапію дедалі виразніше з’являється поняття захисту: неприйнятне або конфліктне уявлення не просто «випадає» зі свідомості, а зустрічає протидію. Це пересуває центр пояснення від пасивного гіпноїдного стану до динамічного конфлікту.
Поряд із цим Фройд використовував поняття конверсії для опису того, як психічний конфлікт у його моделі міг отримувати тілесний вираз. Саме ця лінія згодом стала однією з важливих складових раннього психоаналізу, хоча її історичне значення не означає, що сучасна неврологія пояснює функціональні симптоми за тією самою схемою.
У наступні роки Фройд суттєво перебудовував і клінічну техніку, і теорію. Тому не варто читати текст 1895 року заднім числом так, ніби в ньому вже повністю присутні пізніші поняття несвідомого, перенесення, структурної моделі чи потягу до смерті.
Чому «Дослідження істерії» важливі для історії психоаналізу
Історична вага книги полягає передусім у переході від суто неврологічного пошуку пошкодження до систематичного аналізу історії симптому, пам’яті, афекту, внутрішнього конфлікту й терапевтичної розмови. Це не означає, що Бройер і Фройд першими помітили роль психіки в тілесних симптомах; їхня робота стала одним із конкретних вузлів, з яких виросла власне психоаналітична традиція.
Сам Фройд у лекціях 1910 року підкреслював роль Бройера в найперших початках нового методу. Отже, коректна історія виникнення психоаналізу не починається з самотнього Фройда, який раптом «відкрив несвідоме», а включає Бройера, Шарко, клінічну практику кінця XIX століття та поступовий розрив із гіпнозом і катартичною моделлю.
Біографічний і теоретичний контекст цього переходу докладніше зібрано в канонічному хабі Зиґмунда Фройда.
«Істерія» 1895 року і сучасна діагностика — не одне й те саме
Наприкінці XIX століття словом «істерія» охоплювали дуже різнорідні прояви: паралічі та слабкість, порушення чутливості, напади, зміни мовлення й зору, амнезію, непритомні стани та інші симптоми. Ця історична категорія формувалася в іншій медицині й не має прямого сучасного діагностичного відповідника.
У сучасній МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я окремо описано, зокрема, дисоціативний неврологічний симптомний розлад — категорію 6B60 — з різними моторними, сенсорними, мовленнєвими та нападоподібними проявами. Але це не означає, що всіх історичних пацієнтів із діагнозом «істерія» можна ретроспективно перекласифікувати саме так. МКХ-11 використовує сучасні діагностичні вимоги, а не фройдівську теорію 1895 року.
Сучасні служби також використовують поняття функціонального неврологічного розладу. NHS наголошує, що функціональні неврологічні симптоми є реальними, можуть істотно порушувати якість життя й мають багатофакторну природу. Їх не слід автоматично пояснювати витісненою травмою або прихованим конфліктом.
Тому формула «істерія — це фізичні симптоми без медичного пояснення» теж надто груба. Сучасний діагноз встановлюють на підставі клінічної картини та позитивних діагностичних ознак, а не просто після того, як «нічого не знайшли».
Що в історичній моделі сьогодні не можна видавати за доведений факт
«Дослідження істерії» мають величезне значення для історії психології та психотерапії, але історичний вплив і сучасна доказовість — різні речі. Не існує підстав перетворювати кожен незрозумілий тілесний симптом на доказ витісненого спогаду, прихованого бажання чи психічної травми.
Так само не можна використовувати цю книгу як самодіагностичний посібник. Симптоми на кшталт слабкості, нападів, втрати чутливості, порушень мовлення або зору потребують професійної медичної оцінки, оскільки можуть мати різні причини. Історичний текст Бройера й Фройда допомагає зрозуміти розвиток ідей, а не замінює сучасну діагностику.
Найточніший спосіб читання цієї праці сьогодні — одночасно бачити її новаторство для 1890-х і межі її пояснювальної моделі. Саме так можна уникнути двох крайнощів: оголосити весь текст «спростованим і непотрібним» або, навпаки, переказувати його як готову сучасну нейропсихологію.
Видання і переклади: де часто виникає плутанина
Freud Edition фіксує перше видання 1895 року та наступні незмінені німецькі видання 1909, 1916 і 1922 років. Це дозволяє відрізняти саме твір від конкретної історичної книжки чи пізнішого зібрання праць.
З англійськими перекладами є додаткова пастка. У 1909 році А. А. Брилл видав Selected Papers on Hysteria and Other Psychoneuroses, куди ввійшли спільний вступний текст і фройдівські частини, але не весь том Бройера і Фройда. Тож це важлива рання англомовна публікація матеріалів із книги, але не повний переклад спільної праці.
Повний авторизований англійський переклад А. А. Брилла Studies in Hysteria вийшов у Нью-Йорку 1936 року; це підтверджують Freud Edition та Wellcome Collection. У 1955 році в другому томі Standard Edition з’явився новий повний переклад Studies on Hysteria, пов’язаний із редакторською роботою Джеймса Стрейчі; бібліотечний каталог Wellcome вказує також Алікс Стрейчі серед перекладачів.
П’ять тез, які варто запам’ятати
Перша: «Дослідження істерії» — книга двох авторів, Йозефа Бройера і Зиґмунда Фройда. Друга: випадок Анни О. належить Бройеру. Третя: катартичний метод і гіпноз — ще не те саме, що сформована пізніше техніка вільних асоціацій.
Четверта: книга 1895 року є ключовим документом становлення психоаналізу, але містить кілька теоретичних ліній і не являє собою готову пізню систему Фройда. П’ята: історична «істерія» не є сучасним діагнозом, а фройдівські пояснення симптомів мають читатися як історична модель, а не як автоматичний клінічний висновок.