Антинатівізм — це філософська та психологічна позиція, яка заперечує або ставить під сумнів концепцію вроджених ідей або властивостей свідомості, тобто натівізм. В рамках антинатівізму вважається, що всі знання, вміння, поведінкові моделі та когнітивні структури формуються виключно через досвід, навчання та вплив зовнішнього середовища, а не є результатом спадковості або вроджених якостей індивіда.
Ця позиція є важливою частиною філософських та наукових дискусій у контексті розуміння розвитку людини, природи знання та пізнавальних здібностей. Зокрема, антинатівісти акцентують увагу на ролі соціального середовища, культури, виховання та особистого досвіду як ключових факторів формування мислення, особистості та емоційної сфери.
У психології антинатівізм протиставляється таким напрямам, як когнітивна психологія та деякі підходи в нейронауках, які стверджують, що певні пізнавальні механізми або знання є вродженими або генетично обумовленими. Наприклад, такі вчені, як Жан Піаже, висували теорію, що індивід розвивається через поступове нагромадження досвіду, що дозволяє йому створювати все більш складні когнітивні структури, але не передбачає наявність вроджених знань.
Одна з основних ідей антинатівізму полягає в тому, що новонароджена дитина є "tabula rasa" (чиста дошка), тобто позбавлена вроджених знань або упереджень, і всі її знання та навички формуються через взаємодію із зовнішнім світом. Ця концепція походить з філософських поглядів Джона Локка, який був одним з основоположників емпіризму. Емпіризм стверджує, що всі знання виникають з чуттєвого досвіду, і розум на початку свого існування не має вродженого змісту.
Антинатівізм також знаходить підтримку в таких сучасних підходах, як поведінковий підхід у психології (біхевіоризм), що наголошує на важливості навчання та умовних рефлексів у формуванні поведінки. Поведінкові психологи, такі як Джон Б. Вотсон та Б. Ф. Скіннер, стверджували, що людська поведінка майже повністю формується через процеси навчання, і що будь-яка людина може бути навчена певним поведінковим паттернам за умови відповідної стимуляції та підкріплення.
Таким чином, антинатівізм виступає проти ідей, що вказують на природжену природу знань чи когнітивних здібностей, і віддає перевагу погляду, що індивідуальний досвід та зовнішні обставини грають вирішальну роль у формуванні особистості та її світосприйняття.